Підслухано в Полтаві: «Люда, Путіну скоро капєц!» (фото)

Рівно три місяці — триває 90-а доба протистояння України російським окупантам. Лише за останні тижні українцям вдалося багато: вагомі прориви на Харківщині, відтіснення ворога до російських кордонів на кількох напрямках, отримання «ленд-лізу» від США, перемога на Євробаченні тощо…

І якщо на рівні України все повільно, але вперто рухається в бік Перемоги, то у Полтаві нині вирішуються свої, місцеві, проблеми. Відтак, містян хвилює можливе підвищення цін на проїзд у громадському транспорті, майже повна відсутність палива та величезні черги на заправки. Що ще на вустах у полтавців — вже традиційно «підслухала» Полтавська Хвиля.

8 травня. Кав’ярня у торговельному центрі Полтави

Столик невеликої кав’ярні зайняла дівчина років 25. Перед неї акуратна філіжанка кави. За кілька хвилин у заклад заходить хлопець, махає їй рукою та прямує до баристи.

— Лате з лавандовим сиропом.

І, поки бариста готує каву, хлопець повертається до знайомої й сідає навпроти. Дівчина виглядає роздратованою.

— Давно не бачились, Ліз. Як Ужгород? Чого вирішила повернутись?

Та спершу кілька секунд не відповідає, а потім повільно каже:

— Та я ж тіки до сестри моталася. Там класно, але дуже далеко від батьків.

Хлопець киває і продовжує:

— Ти квартіру в Полтаві вже знайшла?

Дівчина ледь не лягає на спинку диванчика і роздратовано махає рукою.

— Нєт, яке там! Нема жилья в городє! Все переселенці зайняли! Де мені тепер жить, не знаю! Но з родичами довго не видержу.

На цій фразі друзі якось змовницьки посміхаються один одному.

10 травня. Один із дитячих майданчиків у Розсошенцях

Звичайний двір пересічної 5-поверхівки. На дитячому майданчику три хлопчики років 8-9 на вигляд перекидають один одному м’яч. Кожну свою дію дуже голосно коментують:

— Серьожа, лови, — темноволосий хлопчик кидає м’яч своєму товаришу зліва, — Це тобі бомба з росії! Серьожа відбиває м’яч у бік гойдалки неподалік, а потім біжить за ним. Коли м’яч знову в грі, хлопець кидає наступному:

— Ваня, а це тобі бомба з білорусі.

Ваня ловить, а потім цілиться, то в одного гравця, то в іншого. Обирає темноволосого і кидає в нього:

— А це вам всім посилка від України!

М’яч потрапляє темноволосому хлопчику в руки й той зі сміхом біжить на гойдалку.

14 травня. Центральний ринок Полтави

Худенька жінка років 60-и йде біля прилавків, тримаючи під руку високого вусаня. Він виглядає похмурим.

— Ти чув вже, шо ми на Євробаченні побідили? Чув? — жінка запитально поглядає на чоловіка. Той мовчки киває, — От я казала, шо так і буде. Наші хлопці — молодці! І пісня така хороша. На припєвє плакала аж! А коли про «Азовсталь» вони сказали — то вже ридала. Тіки я не поняла, нашо ота дурацька панамка? Могли б у вишиванках вийти, уже б як красіво було! Ну та нічого… Главне, шо побідили.

Чоловік мовчки йде у сторону прилавків з овочами, а жінка не вмовкає:

— От ти всігда так! Вічно мовчиш! Я тобі такі важливі речі розказую, а ти все тіки мовчиш! От як так можна? Прийдем додому, я тобі в Інтернеті найду, подивишся, як наші виступали.

Чоловік зітхає і промовляє:

— Галю, та я те Євробачення ніколи…

Жінка роздратовано на нього зиркає, а потім голосно каже:

— Шо, оп’ять тобі не інтересно? А шо тобі вообщє інтересно! — вона відсмикує свою руку та йде далі попереду. Чоловік з похиленою головою суне за нею.

15 травня. Центр міста

У центрі міста, на переповненій стоянці, втиснутий білий «Фольцваген». Біля нього стоїть високий чоловік у шкіряній курточці, в руках крутить ключі від авта. Поруч з ним обперся на дверцята «Фольцвагену» ще один. Він повертає голову до першого і каже:

— Ну шо, зміг сьогодні заправитись?

Чоловік у шкіряній курточці розводить руками, а потім долонею торкається лоба.

— Та де. Простояв сьогодні в черзі за «95-им» дві години. І прямо переді мною — бац, повітряна тривога. І всьо, не заливають більше. Я ще півчаса простояв, потім психонув. Завтра ще раз спробую.

Його співрозмовник зітхає та плескає по даху автівки.

16 травня. Один із ринків Полтави у спальному мікрорайоні

18:37. Ринок переповнений людьми. З овочевої ятки виглядає продавчиня з коротким пофарбованим у жовтий колір волоссям і гукає свою подругу, яка працює навпроти — продає хліб.

— Люда, чуєш?

У віконці кіоску напроти з’являється голова жінки з пишною зачіскою. Вона спершу обводить очима людей, а потім зупиняє погляд на овочевій ятці.

— Шо таке?

Продавчиня аж виходить із-за ятки, але не далі не наближається. Вона витирає трохи брудні руки об синій халат та дивиться на товаришку.

— Люда, я вчора таке в інтернеті бачила!

— Шо ти там бачила? Знов своїх астрологів надивилась? — Люда закочує очі.

Її товаришка, перекрикуючи натовп, продовжує:

— От ти все смієшся з мене, а я вчора бачила прогноз, шо Путіну скоро капєц! І вб’є його жінка якась! Отруїть, мабуть!

Співрозмовниця на мить щезає у віконці кіоску, а потім знову виглядає. — Боже, Свєта, яка жінка? Він в бункері сидить, нікого не підпускає.

Але Свєта махає рукою:

— Яка-яка, Кабаєва ж! Тут до віконця хлібного підходить покупець, і продавчиня Люда відволікається від розмови.

21 травня. Один із магазинів спідньої білизни

У магазині грає легка музика. Світловолоса струнка продавчиня років 40-а йде до роздягальні із кількома комплектами яскравої білизни. З боку роздягальні чути шелест одягу.

— Лєна, я так рада, що ти зайшла! — з цими словами жінка передає за шторку комплекти.

Жінка з роздягальні схвально гмикає. А продавчиня, не відходячи від шторки, продовжує:

— Я аж сумую за нашими, полтавськими, постійними клієнтами. Ви ж мені — як свєт у віконці. Бо харьковські, в основному, такі непріятні. Не поздороваються, не побалакають. З такими лицями, наче я їм шось должна! А ти заходь частіше. У мене нове поступлєніє товару, я тобі щас шось покажу… — І не отримавши жодної відповіді від відвідувачки з роздягальні, вона зникає у підсобному приміщенні…

А кореспондентка «Полтавської Хвилі» вирушила далі. З надією, що після Євробачення не мине багато часу, як ми вже святкуватимем й іншу — найочікуванішу перемогу.

Нагадаємо, що обговорювали полтавці місяць тому.