Проституція, борделі, будинки терпимості — це реальність, яка завжди супроводжувала великі й середні міста, такі як Полтава. Ця сфера була темною, погано контрольованою стороною життя.
«Полтавська хвиля» продовжує цикл історичних текстів. Сьогодні поговоримо про публічні будинки й сферу проституції у Полтаві. Чи лишилися якісь відомості? Читайте у блозі Романа Гежі
Ставлення до розпусти в Полтаві
Позашлюбні стосунки, а тим більше проституція, засуджувалися серед людей. Таке ставлення впродовж століть диктувала церква, бо брала на себе роль головного дисциплінувальника в інституті сім’ї. Проте її вплив поступово згасав.
Володимир Короленко, що жив у Полтаві, якось підсумував у своєму щоденнику:
«Народ благочестивий ще всюди, в Полтаві церкви не можуть вміщати всіх, хто молиться; але так звана інтелігенція загрузла в тупому шуканні розваг і розпусті думки...» (1899 р.)
Чи таке:
«... Вкрай помножилися і розпуста, і злочин серед духовенства, особливо у монастирях, і багато соромних справ викривається...» (24.12. 1900 р.)
Скурвий син
Ще 250 років тому в Полтаві в побуті використовувалась лайка «скурвий син», що буквально означало — син розпусної жінки. Це вважалося найобразливішим, що можна почути на свою адресу. Таке звинувачення потрапляло до судових протоколів і передбачало відшкодування моральних збитків, адже означало звинувачення у незаконному народженні.
Один з таких протоколів, що дійшов до нас, містив запис, що полтавський козак Дем’ян Бабич вжив цю лайку під час конфлікту з військовим товаришем Савою Старицьким, в сінях полкової канцелярії 7 червня 1778 р.
Можна лише уявити якому тиску піддавалися ті «розпусні жінки», якщо настільки серйозно сприймаються подібні висловлювання до їх синів.
Проституція в російській імперії
Проституцією в імперії заробляли не розпусні люди легкої вдачі, а зовсім навпаки. Основний контингент повій в імперії — це селянки чи міщанки, що дістались соціального дна з різноманітних причин, мали борги та брак освіти.
Публічні будинки діяли в тіні до 1844 року, поки їх не узаконили й не передали новоствореному медико-поліцейському комітету. Причиною такого рішення став вибух інфекції сифілісу в імперії, пов’язаний з проституцією.
Російська імперія, як відомо, була вкрай воєнізованою країною і ганяла свої війська туди-сюди, цим і провокуючи венеричні захворювання. Бо там, де тривалий час дислокується така кількість сексуально зголоднілих чоловіків, є попит на повій.
До речі, в історії Полтави чимало сторінок військової облоги міста або перебування тут військовослужбовців у масовій кількості. У 18 столітті міська влада навіть вимагала селити військових у приватних домогосподарствах, на що полтавці постійно скаржились.
Полтава на хвилі проституції
Полтава ніколи не була засиллям розпусти, на відміну від таких великих міст як Одеса, Київ чи Харків із власними вулицями червоних ліхтарів, які важко контролювати. Проте інколи фігурувала у творчості.
Панас Мирний в 1883 році в Полтаві опублікував першу частину знаменитого роману «Повія» про занепад суспільної моралі в містах. Події роману розвиваються ймовірно у Полтаві, бо батько головної героїні помирає на Центральному ринку міста.
Сюжет обертається навколо життя наймички з села, яка вимушена стати вуличною повією через злидні та злих людей, які створили для неї репутацію не гідну нормальної роботи. У підсумку, нікому не потрібна вона помирає від сифілісу в селі.
Клеймо без строку дії
Повії в імперії потрапляли до будинків розпусти з 16 років і здебільшого швидко опинялися на вулиці з венеричними хворобами. У робітниць борделів відбирали паспорти, видаючи натомість так звані «жовті квитки», де були позначені візити до лікаря.
Велику частку грошей від легального бізнесу забирала держава, виходити з тіні було не вигідно. Та й з того, що залишалося, всього чверть оплати йшла дівчині, а решта належала «мамці». При тому витрати на огляд та проживання йшли з частки повії.
Повернутися до колишнього життя було неможливо через осуд з боку суспільства. «Гуляща» жінка клеймо — без строку дії. Дуже часто баришням не повертали паспорти й вони були вимушені працювати повією до смерті.
Інколи у ці тенета потрапляли представниці дворянства та інтелігенції, — прообраз майбутніх ескортниць та куртизанок. Цілком можливо, що дехто з них був вихідцем з Полтавського інституту шляхетних панянок, одного з рідкісних подібних навчальних закладів для збіднілих дворян.
Чи були в Полтаві публічні будинки?
Не настільки вони були публічними, як здавалося, бо не афішувалися.
У російській імперії діяла заборона на будь-які вивіски, а відстань до церков, шкіл та училищ мала бути доволі великою.
З економічних обґрунтувань рентабельність таких окремо відведених великих будинків розпусти залежить від кількості відвідувачів, яка навряд чи могла бути високою на той момент в Полтаві з нечисельним і осілим переважно сільським населенням. Це ставило під сумнів можливість утримання «пристойного» публічного будинку, що був би в усіх на виду.
Наприкінці 19 — початку 20 століття, французькі повії постійно тримали під рукою ось такі набори свічок у красивих коробках. Кожна така свічка горіла близько 7 хвилин і запалювалася на початку сеансу.
Згідно з державною статистикою на одну секс-працівницю будинку розпусти приходилось близько трьох одноосібних «білетниць» — тобто офіційно зареєстрованих «підприємиць».
Тому можна схилятись до думки, що секс-працівниці «середньої ланки» в середньому місті, яким була Полтава, вважали за краще приймати клієнтів індивідуально. Для цього вони часто укладали договори з буфетниками й торговцями, або працювали на вулицях міста, як і головна героїня роману «Повія».
Такими місцями могли бути вулиці Шевченка чи Пушкіна, поблизу Ринку, як найбільш гамірні центри життя Полтави.
Міні-борделі дуже часто ховалися під вивісками готелів, прибуткових будинків, ресторанів, шинків чи навіть курортів мінеральних вод. Чутки про такі місця були нормальним явищем.
Досить часто зустрічається легенда, що у відомому прибутковому будинку Перцовича на вулиці Пушкіна 40, короткочасно існував будинок розпусти.
Так само борделі могли існувати й в інших десяти прибуткових будинках Полтави, що збереглися до наших днів. Чи в шести історичних готелях, наприклад готелі Монголія, який знаходився в заможному купецькому кварталі на вул. Гоголя, де поява публічних будинків є закономірною.
Послугами проституток зазвичай користувались заїжджі гості на дворянських зустрічах, чи, наприклад військовослужбовці у відрядженнях.
Чи користувались послугами повій полтавські чиновники?
Певно що користувалися, чим вони гірші за київських? У них вистачало ресурсів, щоб відбілити свою репутацію в разі чого. Проте таких відомих казусів, як у Києві, не було.
В одному з елітних закладів на вулиці Еспладній цивільний губернатор Києва під час відвідування повії помер і, зрозуміло, вже не мав змоги очистити свою репутацію. Після цього інциденту будинки терпимості переїхали з центру на легендарну вулицю червоних ліхтарів Києва — Ямську.
Захист прав жінок
Полтава відома не публічними будинками, а дослідженнями етичної та медичної сторони проституції. Російська імперія замість розв'язання проблем малозахищених верств населення займалась їх оподаткуванням. А медичні огляди дівчат в присутності поліціянтів були ганебними з точки зору етики.
Ахшарумов Дмитро Дмитрович — медик, що видав у Полтаві декілька цінних наукових праць про проституцію, жив тут до 1888 року, виступав з доповідями за кордоном.
Живучи у Полтаві, Ахшарумов створив «Спільноту полтавських лікарів» і був першим її головою. Та і взагалі, медично-науковому життю Полтави могли позаздрити великі міста імперії.
Роботи Ахшарумова: «Сучасний погляд на санітарне значення будинків терпимості та огляд повій», «Проституція та її регламентація» підіймають проблеми проституції в усьому світі, конкретно на прикладі кожної західної країни, але в них, на жаль чи на щастя, не зустрічається жодної згадки про Полтаву.
Подякуй автору!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати автору гривнею.
