«У Полтаву тікаємо не вперше» — як колористка зі Слов'янська почала все заново в нашому місті

На початку весни колористка зі Слов'янська Аріна покинула рідне місто, роботу й вирушила разом із родиною до Полтави. У нашому місті дівчина розпочала все з нової сторінки.

«Полтавська хвиля» продовжує публікувати серію матеріалів «Моя професія...». Тепер вже в умовах війни.

Аріна в Полтаві не вперше. Ще у 2014 році дівчина жила тут рік із мамою — тоді вони також втекли сюди через російських окупантів. Проте, тільки-но ситуація у рідному Слов'янську трохи стабілізувалася, Аріна вирішила повернутися додому. Тоді як її мати лишилася будувати життя у Полтаві.

І ось, у 2022 році все повторилося: війна та новий переїзд.

Розкажіть про ваш переїзд. Чи був якийсь переломний момент, після якого вирішили, що треба кидати все і рятуватися?

Виїхали ми справді через переломний момент. Взагалі думка про переїзд у мене закралася ще зранку 24 лютого… Тоді я одразу купила квитки на потяг до Полтави. Але в останній момент ми вирішили лишитися, бо моя мама, яка живе в Полтаві з 2014 року через першу війну з росією, розказувала, що тут були літаки та лунали сирени. У нас на той час не було нічого, окрім трьох, здається, вибухів. Та й то, вибухало в сусідньому Краматорську.

13 березня все почалося і в нас. Я не спала ніч через те, що постійно доносилися вибухи, тремтіли стіни й близько чотирьох годин горлала сирена. Для вас це може дивно чути, але у там сирена гуде під час усієї тривоги постійно, не лише перші дві-три хвилини.

Тоді у мене сталася істерика, і я вирішила — треба їхати. Зранку лише утвердилася у своєму рішенні, коли побачила, що все небо було у смугах, як від літаків. Страшно було дуже.

Виїхали не одразу, та воно й добре, бо вперше я приїхала на вокзал взагалі без інструментів, на другий раз уже взяла з собою всі свої ножиці, гребінці, пензлі та інше необхідне для моєї роботи приладдя. Добре, що сталося саме так.

Як довго працювали в Слов'янську? Ви працювали у чиємусь салоні чи у вас був власний бізнес?

На момент виїзду в мене вже був трирічний досвід роботи, два з яких я працювала як приватний майстер. Лише орендувала крісло в салоні. Не знаю, чи можна це назвати власним бізнесом, але я мала своїх постійних клієнтів, яких сама знайшла (або вони мене знайшли). У мене було моє робоче місце, сама замовляла матеріали. Платила салону лише за оренду крісла, так би мовити.

Чому обрали для переїзду саме Полтаву?

Сюди я приїхала до мами. А у 2014-ому ми сюди виїжджали до мого дядька, який тут живе вже багато років. Він навчався у медакадемії, потім допрацювався до головлікаря обласної лікарні й наразі відпочиває на пенсії.

Я сама тут жила рік з мамою, коли ще навчалася у школі.

Чи були складнощі з тим, аби розпочати роботу в Полтаві? Які саме?

З роботою мені тут пощастило, вважаю. Я написала лише в один салон, мені одразу відповіли, і я вийшла працювати. Зараз у мене щільний графік на тиждень вперед, загалом запис зараз є навіть на вересень. Мене тут не ображають, я дуже рада.

Чи важко було шукати перших клієнтів у Полтаві? Як шукали?

Я тут не шукаю клієнтів. Так, веду свій обліковий запис у соцмережах, як майстер, мені пишуть люди, просяться на запис. Також робила рекламу в місцевих пабліках, але загалом клієнтами мене забезпечує мій працедавець.

Щодо робочих матеріалів, купували нові чи вдалося щось забрати з рідного міста?

Матеріали в нас також салонні, але мені вдалося вивезти й те, що в мене лишалося вдома, потроху допрацьовую й ті матеріали.

Наскільки знаю, Слов'янськ – російськомовне місто. Чи були на фоні мовного питання якісь конфлікти з полтавцями?

Так, я не знаю жодної людини в Слов‘янську, яка говорила б українською. Хіба, може якісь бабусі.

Коли я вже переїхала до Полтави та вийшла сюди на роботу, то говорила українською з дівчатами. Але мені сказали, що можу говорити так, як мені зручно.

Тож тепер спілкуюся з колегами та клієнтами російською. Жодного разу мені не робили зауважень, ніхто не ставиться до мене якось інакше через мову. Хоча у моєї свекрухи одного разу була ситуація, коли їй майже відмовили в обслуговуванні через те, що та говорила російською.

Як вам взагалі в Полтаві?

Мені в цілому подобається. Звісно, різниця велика, бо Слов‘янськ — маленьке місто, де близько 100 тисяч населення. Плюс у нас не так багато усіляких торговельних центрів, за одягом або в Харків їздили, або через інтернет замовляли. Тут із цим набагато простіше.

Ще подобається, що тут дворики більш доглянуті та квітучі. Люблю Полтаву за ось цю квітучість і зелень.

А ще якось легко ходиться містом. Я живу на Мотелі, а працюю в центрі, то іноді хорошою погодою можу пішки ходити на роботу.

«Полтавська Хвиля» висловлює свої співчуття усім, кому довелося покинути домівки через війну з росією. Ми сподіваємося: скоро ми всі повернемося у рідні міста та села, але вже з Перемогою!

Раніше ми писали про «Спаський двіж» посеред Полтави: як заробляти й наближати перемогу.