Весна іде красу несе, а осінь несе соплі. Як відвідати педіатричне і не стати пацієнтом психіатричного

Історії відомо безліч обрядів зустрічі осені. На Русі, наприклад, її припрошували піснями, короваями, вогнищами та хороводами. Деякі ритуали збереглися і досі, хоч і з певними модифікаціями. А оскільки осінь завжди асоціювалася з початком сезону ГРВІ, то берегинями древніх знань були і лишилися жінки.

Так, середньостатистична українська мама дитини дошкільного або молодшого шкільного віку, для зустрічі цієї прекрасної пори, має у своєму арсеналі наступні обряди:

  • пісня-голосіння «Ну, ялинки-дровиняки, знову соплі», – виконується тужливим тоном, можливо із застосуванням ненормативної лексики;
  • загальносімейні хороводи з літрами теплого пиття навколо джерела ГРВІ;
  • вогнища теж є, свічки точніше. Та про їх застосування ми помовчемо.

Але мова сьогодні піде не про хвороби, хоча вони в тій чи іншій мірі псують нерви кожній мамі. Ми поговоримо про техніку психологічної безпеки на об'єктах, які міцно з ними асоціюються – лікарнях, поліклініках, амбулаторіях тощо.

poltavska-khvilia_xcwi/KPHGA4H7g.jpeg

Скажу відразу, я вважаю заклади охорони здоров'я великим благом. За наявності кваліфікованого персоналу, оснащення і скоординованої роботи всіх, кого це стосується, ці установи забезпечують високу якість життя та дають відчуття безпеки.

Але, попри все, мало хто відчуває захоплення від перспективи там опинитися.

Періодично відвідуючи поліклініку із сином, я постійно думала про те, як полегшити перебування там і собі, і дитині. Сам факт походу до лікаря вже, як правило, говорить про наявність якоїсь проблеми зі здоров'ям. А це автоматично робить сам факт знаходження там неприємно болісним.

«З лікарнями у мене складні відносини. Ледь перетерпіла перший рік життя сина з отими щомісячними візитами. Бррр. Тепер, коли якісь проблеми, викликаю приватного додому»,– Анна, має трирічного сина.

У малюка в період хвороби можуть загострюватись відчуття, створюючи додатковий дискомфорт (згадайте себе при температурі – здається, що навіть шкіра болить і звичні дотики неприємні).

Тому, це прекрасно, якщо є можливість зустрітися з лікарем у комфортних для себе і дитини умовах. Але це не завжди здійсненно – не кожна сім'я має для цього фінансові можливості, або ж прийом має відбуватися виключно в кабінеті з оснащенням (стоматолог, наприклад).

У цій статті я поділюся деякими секретиками, які допоможуть полегшити перебування мами і малюка в резиденції Ескулапа:). Вона складатиметься з трьох частин: «До» (що робити перед візитом), «Під час» ( в черзі та кабінеті) та «Після» (найприємніший розділ).

«До»

poltavska-khvilia_xcwi/zUwK04HnR.jpeg

Можливо, це здасться дивним, але важливо формувати у дитини позитивний образ лікаря раніше, ніж це знадобиться в екстреному порядку. Знайомлячи з професіями розповісти, яку важливу роль вони виконують. Крім того:

  • старатися не говорити про лікарів всяку каку при дитині;
  • НЕ ПОГРОЖУВАТИ «ЗЛИМ ЛІКАРЕМ»;
«Все дитинство чула від бабусі, що якщо буду погано себе поводити, поведе мене до лікаря, щоб той зробив укол. Я зараз доросла тітка, мені треба зробити щеплення від правцю, а я не можу себе змусити. За профілактичні огляди я взагалі мовчу», – Олександра, 30 років.
  • читати книжки – їх величезна кількість, хоч і той же «Айболить». У Світлани Ройз є ціла книга-практикум «Ми до лікаря йдемо». В комплекті ідуть фігурки хлопчиків і дівчинки, і за допомогою них можна програти різні ситуації в кабінетах лікарів.

Те, що відомо дитині – не викликає такої напруги і страху, як незвідане.

Виходячи з попереднього пункту – малюка потрібно підготувати. Завчасно і на доступній мові пояснити дитині куди ви ідете, для чого, що робитиме лікар. Навіть якщо нам здається, що маля нічого не розуміє – все одно говоримо, ми часто їх недооцінюємо (Важливо часто повторювати «Я з тобою»).

Дуже добре, якщо вдома є набір лікаря. Тоді варто програти з дитиною майбутні процедури. Говорю вам як практик – півторарічний син, поробивши уколи іграшковому ведмедикові сприйняв справжній шприц без захвату, але спокійно. Свій другий день народження малий святкував у кріслі стоматолога – йому пломбували чотири зубчики. Саме завдяки попередній підготовці і кваліфікованому персоналу клініки, Вовка зараз, через два роки, відкриває рота ще на вході до кабінету, самостійно сидить в кріслі під час оглядів і сприймає стоматологію як місце, де дарують значки, а не психологічні травми. (Тьху-тьху, по чому постукати?).

Якщо дитина раніше мала негативний досвід із людьми в білих халатах, то гратися з нею в лікарню особливо важливо, але нехай ігри будуть зі щасливим закінченням – походом в парк, смаколиком чи новою іграшкою.

Одяг для лікарні важливо вибирати зручний, який би не здавлював шию та грудну клітку, і при цьому дозволяв би зробити необхідні медичні маніпуляції.

Якщо передбачається черга, то можна взяти із собою книгу чи наклеєчки, щоб відволікти маля від тривожних дум. У деяких лікарнях біля дитячих кабінетів транслюють відомі мультики. Люди, які це придумали, благослови вас Боже.

Добре було б вийти раніше, адже спізнення і біг галопом – це додатковий стрес і для мами і для дитинчати. А воно нам треба?

«Під час»

poltavska-khvilia_xcwi/QRZoAVNng.jpeg

Найперше, що потрібно зробити – заспокоїтися самій. Хвороба дитини – тривожний період для батьків. Якщо мама не відчуває у собі сил витримати процедуру, то можна залучити групу підтримки – тата чи бабусю. Якщо це не можливо, то в хід ідуть звичні способи саморегуляції, у кожного вони свої. Мені, наприклад, дуже подобається прийом «Заземлення», коли я зосереджую увагу на тому, як стопи торкаються підлоги, яка міцна опора під моїми ногами. Такий тілесний досвід позитивно впливає на емоційний стан, дозволяє зберігати стійкість і не впадати в переживання.

Потрібно давати дитині більше тілесного контакту. Часто саме маля демонструє необхідність в цьому, відмовляючись злізати з маминих ручок.

Якщо дитинча заглядає по куткам – не варто його зупиняти, так воно досліджує територію. Пам'ятаємо, що знайоме автоматично менше тривожить. Взагалі супер, якщо вдалося сходити до туалету – тваринна частина в нас говорить: «Я попісяв тут, значить ця місцина безпечна» (людині складно відвідати вбиральню і їсти там, де вона відчуває загрозу).

Важливо бути з дитиною чесними. Не говорити фразу про комарика, якщо ми знаєм, що це буде не так. Можна прямо сказати «Так, тобі зараз може боляче. Але це швидко мине, і ми підемо додому».

Старшій дитині можна дозволити самій вирішити, коли почати процедуру, умовним знаком, наприклад. Це дасть відчуття хоча б якогось контролю над ситуацією. Якщо маля хоче тримати в руках іграшку, не варто їх забирати (якщо це не заважає процедурі). Стискання м'ячика може допомогти справитися із напругою.

Заходячи в кабінет можна взяти дитину на руки, наче вирівнявши її з лікарем. Це додасть впевненості.

Як би це не було нестерпно, але важливо дозволити дитині плакати. Попри всю підготовку і налаштування, дитині може бути страшно. І це нормально (таке і з дорослими буває, правда, ж?) Не потрібно шикати, погрожувати і ай-я-яйкати.

Добре, якщо лікар коментує всі процеси, попереджує про можливі відчуття, знайомить з інструментами.

Знаю, не всі медичні процедури передбачають присутність батьків, і це дуже сумно. Але у всіх можливих випадках потрібно прагнути бути поряд з малям, тримати за руку чи гладити. Але, якщо дитина готова перенести процедуру без маминого тілесного втручання – це варто дозволити, і тихенько собі порадіти із її самостійності.

Що робити, якщо дитя категорично проти процедури і впирається? Сказати однозначно не можна. Трапляються критичні ситуації, в яких по-іншому, на жаль не можна. Але у всіх інших ситуаціях, де можна припинити, перенести процедуру, краще підготуватися, важливо взяти паузу, не йти через насилля.

«Досі не можу пробачити собі перший похід із сином до стоматолога. Йому було три і ми мали запломбувати йому кілька зубів. Наркозу отого побоялися робити, держали. Спочатку жінка, далі я. Він плакав і виривався годину, поки ішла робота. Пломби повідпали через два тижні, а страх перед врачами лишився», – Олександр, тато п'ятирічного Микити

Ситуації бувають різні, лікарі теж живі люди, ретроградний Меркурій може стояти в опозиції до Сатурна, чи як воно там, але ми маємо пам'ятати ще одну річ. Якщо нас насторожує поведінка спеціаліста по відношенню до нашої дитини, ми маємо право припинити прийом.

«Після»

poltavska-khvilia_xcwi/bOd-AVHnR.jpeg

Фууух, все. Можна видихнути. Дякуємо лікарю на прийом, і зачиняємо двері кабінету. Тепер: Якщо обіцяли маляті винагороду – виконуємо. Я не бачу нічого проти у заохоченні за сміливість.

Даємо можливість дитині вивільнити напругу. Тут комусь треба побігати, комусь поспати, а комусь поплакати. Добре, якщо у сумочці заявлялися мильні бульбашки. Довгий, плавний видих заспокоює і врівноважує. Ну, і красиво це.

Якщо мама (чи тато) брали участь у неприємній для дитини процедурі, то маля може відчувати злість і безпорадність. І дістаються ці емоції найбезпечнішому об'єкту для биття, як правило мамі. Тут важливо дати можливість маляті поплакати, але бути при цьому поруч і називати почуття, які буяють у маляті «Так, ти дуже засмучений зараз, навіть злий. Мені жаль, що так вийшло і тобі було неприємно. Але нам необхідно було це зробити».

Можна поділитися особистим досвідом. Розуміння того, що великий і сильний тато теж в дитинстві боявся уколів, покаже маляті, що страх не постійний, його можна перебороти.

Хвалимо дитя. Розповідаємо всім кому можливо про героїчну поведінку, і так, щоб герой цих оповідей це чув.

Все, наче. Складнувато вийшло та і букв багато, але це важлива тема, бо все, що стосується нашої безпеки міцно засідає у підсвідомості – привіт нашим тваринним прародичам. Ми не можемо повністю прибрати дискомфорт із життя наших дітей, та і чи потрібно це? Але ми можемо навчити їх із цим справлятися. Здоров'я нам!

Інна Радченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення: 1 коментар

Написати коментар
  • О
    Олександр
    1 жовт.
    Ото ж не потрібно розпилювати з літаків отруту над містами.
    Відповісти