«Зрозумів, що не хочу померти тут або десь під парканом» — 14 років без наркотиків

26 червня у світі відзначають Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками й їхнім незаконним обігом. Щороку в Україні та ряді інших країн проводять заходи на підтримку людей із залежністю, а люди, що вже подолали шлях від наркотиків до «чистоти» діляться своїм досвідом.

Спеціально до цього дня кореспондент «Полтавської Хвилі» поспілкувався із відомою у Полтаві людиною, журналістом, помічником ректора по роботі із студентами у Полтавській політехніці, Дмитром Чикуровим. Чоловік у минулому мав проблеми із вживанням наркотичних речовин, проте вже більше 14 років не вживає навіть алкоголю.

Пане Дмитре, як все для вас почалося?

Спочатку був алкоголь. Потроху – потім більше і більше. Згодом алкоголь перестав приносити «той кайф». Одного разу товариш запропонував спробувати наркотик, мовляв, відчую зовсім нові емоції. І дійсно – перший час світ грав новими фарбами. Вперше зрозумів, що щось не так, коли у один із вечорів намагався заснути, але ніяк не міг – дуже викручувало лікоть. Тоді звернувся до цього ж товариша, розповів про ситуацію. А він каже, мовляв, вітаю, у тебе розпочалися перші «кумари».

Мене затягнуло дуже швидко. Оскільки якщо я щось роблю, то наполовину не вмію – роблю до переможного. А далі – все понеслось. Ще одна знакова віха була для мене, коли я переступив через межу і почав красти. Спершу мучила совість, проте потім наркотик витіснив її. Є така фраза «наркотик – друг, поки не почне керувати тобою», от і зі мною так сталося. Особисте життя, родина, робота, навчання – все втратив.

Наркотики почав вживати, коли мені було 22-23 і продовжував років 10. Коноплю я почав палити ще раніше, проте після 20 перейшов до більш важких. Вживав опіати.

Які моменти у залежності були найстрашнішими?

Перше, що я думаю, це батьки. Через нерви вони рано посивіли, витратили багато сил і здоров’я. Тато, мама дуже переживали за мене, зверталися до знайомих, друзів, лікарів, боролися, але на той момент мені це було непотрібно.

Для мене ломки фізично були не настільки страшні, як психологічно. Це відчувалося як щось, чого треба швидко прибрати, перестати це відчувати. Заради цього можна і обманювати, і красти, і йти на ще якісь злочини. Слава богу, до чогось більш тяжкого не дійшов, але через свої дії маю три судимості за крадіжку та зберігання наркотичних речовин, «відсидів» рік у колонії загального режиму (мав би два – але звільнився умовно-достроково) і три роки у колонії строгого режиму. Вживав і там – звісно, не так часто.

Багато таких вчинків, які неприємно згадувати, але вони були, і від цього нікуди не подітися.

Ви казали, що батьки боролися, але вам це було непотрібно. Коли ж настав цей момент, що ви вирішили перестати вживати?

Переломний момент у мене стався у 69-ій колонії. Це закрита територія за високим парканом. Мені лишилося 2 місяці до звільнення. І я пам’ятаю: ходжу по цій території – всюди бетон, вишки, і я розумію, що не хочу померти тут або десь під парканом.

Я звільнився, мене зустріли батьки, привезли в Полтаву, де я і почав ходити по різним організаціям у пошуку допомоги. На той момент я розумів, що наркотики – це дуже погано, і від цього треба позбавитися. У результаті знайшов організацію, яка допомогла мені поїхати на реабілітацію в Одесу. Тяжко було здебільшого морально: я місяць як звільнився, ходив у потертих «трєніках», а там – 2/3 від загалу були «махровими мажорами».

Реабілітація? Вона відбувається за допомогою якихось ліків?

Реабілітація була без медикаментів. Там застосовували групові та індивідуальні заняття з психологом на основі 12-крокової духовної програми. Першим кроком було прийняття свого безсилля перед наркотиками та алкоголем та визнання того, що наші життя стали некерованими. Це було дуже важко. Більше того, так як я – залежна людина, відмовлятися треба було не тільки від наркотиків, а і від алкоголю. Оскільки для мене одне тягне за собою інше. І вживання алкоголю для мене може закінчитися полінаркоманією, що я і практикував багато років. Це стан, коли ти вживаєш усе, що тільки можна.

Взагалі унікальність цієї програми у тому, що вона підходить абсолютно всім, для будь-якої релігії. У ній немає заборон, є лише рекомендації.

Одна із них – це «90 днів – 90 зібрань». Тоді я ходив на все, що «ворушиться». Суть – не давати собі лишитися самому, не давати собі часу для того, аби в голову залізли дурні думки.

Треба було повністю змінити своє життя. Я починав, як маленька дитина, повністю з нуля. Оскільки на той момент без наркотиків лишилася пустка всередині. І її необхідно було заповнити.

Це було дуже складно?

Були і емоційні зриви, проте я зробив свій вибір і навчився казати «ні». На перших етапах це було дуже тяжко. Але зараз я можу увійти у будь-яку компанію, де, наприклад, випивають, і не торкнутися до чарки. Так я 14 років і 7 місяців не вживаю ні алкоголь, ні наркотики.

Кажуть, що «колишніх наркоманів не буває». Тобто людина, навіть не вживаюча психотропних речовин, все одно періодично відчуватиме «тягу». Це так?

Наша пам’ять влаштована так, що згадуються лише хороші моменти. І навіть багаточисленні лікарні, «дурдом», навіть колонія – спогади про це притупляються з часом. Так, зрідка бажання з’являється знову. Але я не даю собі можливостей помилитися, оскільки розумію: якщо зірвуся і знову почну вживати, другого шансу зав’язати вже не матиму.

Чи допомагаєте зараз людям, які стикнулися з такою ж проблемою?

Я не один рік пропрацював консультантом по хімічній залежності, працював у місцях позбавлення волі, у центрі адаптації для бездомних працював із переселенцями тощо. Багатьом я допоміг, проте, звісно, не всім. Та я і не Бог.

Коли я працював консультатом по хімічній залежності, залежні люди мене боялися. Я заганяв у куток своїми питаннями, на які більшості не хотілося відповідати. Знову ж – тут проблема у неприйнятті того, що ти – залежний. Проте потім ті, хто розуміли мої дії, були мені вдячними. З деякими я спілкуюся до цієї пори. Отримую велике задоволення, коли зустрічаю у місті хлопців та дівчат, які по 5, 10 років не вживають. Приємно усвідомлювати, що ти допоміг їм повернутися до повноцінного життя.

Куди можуть звернутися люди із залежністю у Полтаві?

У Полтаві, якщо залежній від наркотиків людині необхідна медикаментозна допомога, то можна звернутися у наркодиспансер. Там же можна пройти і реабілітацію. Також можна піти у групи анонімних наркоманів чи алкоголіків, обмінюватися там необхідною енергією та інформацією. Проте найголовніше – самому захотіти змінити своє життя. Доти жодні клініки, родичі чи друзі не допоможуть. У залежних людей є така гарна приказка: «Усі наркомани перестають вживати наркотики. Деяким це вдається за життя».