30 років незалежності: стабільна бідність, політ нормальний

Україна з початку року живе в очікуванні відзначення 30-ї річниці Незалежності. Дата солідна, тому й на святкування вирішили не скупитися: обійдеться воно у 100 млн. грн. Гроші на відзначення Мінфін планує залучати звідусіль: бюджетні, грантові, донорські. Та й саме святкування, як сказав Президент, триватиме три дні.

Чомусь саме на цьому тлі численні ЗМІ почали підіймати результати соцдосліджень, які дають розуміння про рівень достатку українців. А саме: яким напрямком йшла країна впродовж 30-ти років свого розвитку? До чого нас наблизив безвіз з Європою? Доречно чи ні порівнювати нас з європейцями в частині доходів? А якщо ні – чому? Хто з президентів якщо не зробив найбільше для України, то, принаймні, заслужив відносно найбільшу любов свого народу? І в цих питаннях – все неоднозначно.

Українці – песимісти?

Центр SOCIS напередодні 30-ї річниці України провів дослідження, намагаючись з’ясувати поточну соціально-політичну ситуацію в Україні. Згідно з дослідженням, 2/3 опитаних вважають, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямку. Більше третини основну відповідальність за соціально-економічну ситуацію в країні покладають на Президента Володимира Зеленського, а загалом негативні емоції суттєво переважають позитивні (91,7% проти 33,2%).

Чому так? Лише два роки тому в Україні вчергове відбулося повне перезавантаження влади, очолюване новим лідером, абсолютним улюбленцем сцени і публіки. Феномен молодого і перспективного президента тоді розібрали всі ЗМІ, аналітики, психологи, зійшовшись на глибоко-філософському вердикті «Чому б і ні?». Та вже два роки після виборів у вже озвученому дослідженні SOCIS 46,6% респондентів схилялися до думки, що «терпіти теперішнє становище вже просто неможливо».

poltavska-khvilia_xcwi/bu0koB77g.jpeg

В Україні не люблять президентів. Ніяких. Україна – країна постійних виборів, від яких народ втомився ще на початку Незалежності. А кожне обрання вже марковане «нас вчергове хочуть надурити». З такою думкою ми щоразу обираємо, розчарувавшись ще дорогою до дільниць, з такою думкою голосуємо і з нею ж приймаємо результати виборів.

poltavska-khvilia_xcwi/B7vmof77g.jpeg

Ще один суто український феномен – ми соромимось брати відповідальність за свій вибір. Особливо почуття сорому вкорінюється з часом, коли ми відмовчуємося, за кого голосували, або знаходимо виправдання, продиктовані передвиборчими обіцянками.

Ланцюг «не віримо – нас надурять – голосуємо – розчарувалися – ми за нього не голосували» переслідує нас від виборів до виборів. Життя в країні перманентно змінюється, але система обіцянок «очікування-реальність» – ні.

Всім президентам президент

За кілька місяців спливає екватор президентства Володимира Зеленського, і неодмінно з’явиться дослідження на тему «Кого з колишніх і нинішнього українці любили найбільше?».

Дослідження, проведене соціологічною групою Рейтинг у травні 2021, демонструє: 23% опитаних найкращим президентом незалежної України, як і минулого року, вважають Кучму (той, що «не просто президент, а двічі президент»), 18% таким вважають Зеленського, 14% – Порошенка, 13% залишились віддані втікачу-Януковичу, 12% – Кравчуку і лише 7% найбільше подобався Ющенко. Втім, 9% опитаних не мають улюбленця, а ще 5% відповісти на це питання не змогли.

Можна припустити, що особлива симпатія до Кучми залишилася у старшого покоління, які пам'ятають «при ньому» долар по 2 і 5 гривень. Позаяк економічні процеси виборці часто змішують з президентством, покладаючи на гаранта відповідальність за все, світову економічну кризу 2008 року змогли пробачити Ющенку лише 7% його симпатиків.

poltavska-khvilia_xcwi/zPoWoBnng.jpeg

Щодо президентства Зеленського, показники симпатії до якого – не такі й погані, підтримувати його імідж не в останню чергу допомагає як партійна більшість, так і вдало підібрані голови ОДА. На місцях всіляко пропагується правильність обраного курсу, рятівна сила «Великого будівництва», та й стабілізація ціни на газ взимку після низки протестів заспокоїла суспільство – до нових коливань на ринку тарифів.

І все ж в дослідженні, проведеному Держстатом, 50,4% опитаних заявили про істотне погіршення матеріального становища. В Україні лише 1% населення вважає, що може називатися середнім класом, а цілих 67% українців вважають себе бідними. При цьому 44,3% українців готові до того, що їх матеріальне становище погіршиться.

Результати цього дослідження співзвучні із вже згадуваним опитуванням SOCIS, за яким 46,6% українців вважають, що терпіти теперішнє становище вже просто неможливо.

Україна – не Росія

«Український інститут майбутнього» напередодні 30-ої річниці Незалежності амбітно спробував дослідити портрет українців. Власне, якими бачать себе з боку самі українці. Дослідження мало на меті показати як сьогоднішнього українця, так і причинно-наслідковий зв’язок, який заважає нам досягти ідеалу.

Риси, якими описали себе опитані, демонструють українця (хто б сумнівався) з позитивного боку. Втім, часто вони неоднозначно впливають на результат. Так, наша свободолюбивість не дає нам надовго об’єднатися навколо однієї ідеї та стати згуртованими, а от неспроможність об’єднуватися надовго пояснюють відсутністю загальної національної ідеї.

Риси, якими українці себе характеризують, ідентифікують їх відмінними від росіян. Головне, на чому наголошують опитані: у нас з росіянами різне ставлення до влади. Ми її не сакралізуємо, критично ставимося до політичних керівників, а неефективні інституції вважаємо головними гальмами розвитку.

Разом з тим, українці дуже прихильно ставляться до європейських цінностей. Саме їх поняття викликає у нас сплеск свободи та верховенства права, хоч розуміння цілісної картини європейської дійсності у нас і немає, а отже – і критичного мислення щодо неї.

Зрештою, опитування чітко демонструє відхід від радянського мислення та намагання поєднатися з Європою в головних про неї уявленнях. І тут можна зробити висновок: Україна – вже не «совок», але ще й не Європа.

Підбиваючи підсумки трьох десятків років, проведених окремо від СРСР, «Український інститут майбутнього» з’ясував: сама по собі примарна ідея незалежності не дає українцям приводу для гордості. Набагато гостріше респонденти реагують на неспроможність держави забезпечити їм гідне життя достойними зарплатами і пенсіями. Особливо таке відчуття приниження прослідковується у відповідях представників старшого покоління.

Щодо майбутнього, українці певні: воно буде кращим, аніж життя до цього, втім, що для цього треба – невідомо. Покращення, за результатами опитування, мають з’явитися самі собою. Відповідальність за майбутнє ми покладаємо на долю чи щасливий випадок. Словом: на порозі 30-річчя незалежності не так вже й погано залишатися романтиками.

Спеціально для «Полтавської хвилі» Діана Литвиненко

Катерина Ткаченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар