Американська природа та іспанський хаос: як живеться полтавцям закордоном

«Виїхали на заробітки у Польщу, але потім залишилися жити. Люблю цю країну хоча б за порядок, якого в Україні немає», — каже 49-річний полтавець Андрій. Переїхав у Польщу три роки тому. «Я навчалася у Литві, тут же знайшла роботу, зустріла майбутнього чоловіка… Повертатися вже не було ніякого сенсу», — розповідає 23-річна полтавка Діана.

У цих, здавалося б, абсолютно різних людях є один спільний факт у біографії: колись вони покинули рідну Україну і почали жити в іншій країні.

До Міжнародного дня мігрантів, який відзначають 18 грудня, «Полтавська Хвиля» зібрала кілька розповідей від полтавців, які обрали для життя не Україну і зараз будують свою долю з зовсім іншою культурою.

У кожного українця чи українки ми запитали:

  • скільки грошей треба у вашій країні на місяць? Чи багато йде на житло та продукти?
  • чи були складнощі в адаптації до нової культури? Що дивувало найбільше?
  • чи сумуєте за рідними? Як підтримуєте зв’язок?
  • назвіть три найулюбленіших місця у місті, де живете, і так само в країні?
  • як у країні, де ви живете, справи з карантином? які є обмеження?

Анна, Іспанія

З приводу грошей, скільки їх потрібно на місяць. Це індивідуально. Для когось і 1500€ буде вдосталь, а для когось ця сума буде замалою навіть для того, аби заплатити за оренду. також багато залежить від регіону проживання: у Барселоні кімната може коштувати приблизно від 600€/місяць (дивлячись який район), у Валенсії за 600 € можна зняти квартиру, але далеченько від центру. А в Аліканте і провінції все дешевше. Тому тут дуже складно відповісти.

poltavska-khvilia_xcwi/Wi0XGSTnR.jpeg
Анна. З її особистого архіву

На продукти я витрачаю близько 50-70€ на тиждень.

За рідними звісно, що сумую. Списуємось з ними по Viber, Direct, телефонуємо по Skype. Буває навіть по кілька разів на день. Хотілось би частіше бачитись наживо, обійняти близьких, але це поки не дуже доступно. Раніше, у кого була можливість, то вони приїжджали у гості.

Адаптація — це взагалі дуже складний період, спочатку комусь подобається все, а через час (рік-другий) це відчуття змінюється на протилежне. Особисто у мене перше враження не відповідало моїм очікуванням, від слова взагалі, та згодом я звикла до того, що мене оточує.

Я у своїй уяві малювала інші картинки країни. Чогось думала, що Іспанія вся зелена, що тут купа пальм і старовинних будинків, а насправді… Усе виявилось не так. Ми переїхали влітку, у липні, коли неймовірна спека: трави майже не було, гори — лисі, без рослинності; дерева є, але зовсім інші, ніж у нас в Україні. Парків майже немає, або якщо вони є — то не дуже великі. Поруч із старовинними будинками, церквами можуть стояти майже руїни або занедбані місцини. Мені, людині, яка усе життя прожила серед природи Полтавщини, було трохи дико бачити картину, яка відкривалася переді мною.

poltavska-khvilia_xcwi/pui9GSong.jpeg
Іспанська ялинка. Особистий архів Анни

До слова, зараз таких місць стає менше: будинки відновлюються, будують нові. І це тішить.

Що здивувало? Найбільше, те, що у неділю і святкові дні нічого не працює. Також в обід (сієсту) з 13:30-14:00 і до 16:30-17:00 усе закрите, окрім кафешок, ресторанів, супермаркетів та ТРЦ. У цей час людей майже нема на вулицях.

Також у них немає нерегульованих перехресть, тобто вони є, але замість світлофорів — кола (круги). І це нас теж дуже дивувало. Звичайно, світлофори теж є, але у містах.

Не у всіх регіонах є опалення, у нас нема. У зимовий період рятуємось кондиціонерами або обігрівачами.

Ще дуже здивував той факт, що не дивлячись на те, що іспанці дуже щирі і відкриті, вони не беруть подарунків від знайомих (лише від рідних та близьких). У них це не прийнято.

І якщо тобі кудись потрібно, навіть у перукарню, то потрібно брати сіту (записуватись).

А якщо ти стоїш, наприклад, на касі у магазині, у довжелезній черзі, а касир мило спілкується з покупцем уже хвилин 10 — це нормально. Спочатку нас це дивувало, далі трохи виводило із себе, а згодом ми просто звикли.

Іспанці дуже цінують сімейні цінності, кожну неділю вони збираються усією родиною на вечерю. Також вони не забувають і про свої традиції: кожного року у певний період конкретне місто (у кожного своя дата) готується до карнавалу, до середньовічного ярмарку, до урочистої ходи на Страсний тиждень.

Також іспанці дуже голосно та швидко говорять, багато жестикулюють. І коли ти сидиш у кафе, працює телевізор. Люди спілкуються між собою — здається, що ти ніби у вулику.

До всього цього звикаєш.

poltavska-khvilia_xcwi/xA99GST7g.jpeg
Один із заходів в Іспанії. Особистий архів Анни

З приводу карантину: у нашому регіоні (Comunidad Valenciana) усі обмеження зняли ще 9 жовтня, залишили лише використання маски у публічних місцях. На вулиці всі зазвичай без масок, а от в магазинах, автобусах, лікарнях, автостанціях, у потязі — у них. З 4 грудня ввели ковід-паспорт для відвідувачів кафе та ресторанів загальною місткістю понад 50 осіб.

А щодо топ-3 у країні: то це Валенсія (старе місто і місто наук та мистецтв), Барселона (Саграда Фамілія) і Гранада.

poltavska-khvilia_xcwi/iaxjMIT7R.jpeg
Ще одна новорічна прикраса в Іспанії. Фото: особистий архів Анни

Олександра, США (штат Флорида)

poltavska-khvilia_xcwi/ayDWIST7R.jpeg
Олександра. Фото з особистого архіву.

Щодо вартості проживання: залежить від кількості людей/дітей та запитів. На сім'ю з трьох людей у середньому від 3,5 тисяч доларів. Враховуючи житло, бензин, комуналку, харчування. Вартість житла дуже залежить від благополуччя району. Так, ціни на оренду квартири з 1-ю спальнею варіюються від 1,5 тисячі доларів до 2,5, у елітних районах або центрі — до 4. Десь біля гетто можна знайти до тисячі. Будинки у хороших районах від 1,2 тисячі. Ціни тільки зростають, оскільки зараз шалений попит на нерухомість — багато людей перейшло на онлайн роботу, а у Флориді одні з найнижчих податків. То чому б не грітися під сонечком, якщо не прив'язаний до офісу?

Щодо харчування, то це дуже суб'єктивно. Дехто і в 600$ вкладається. Ми ж звикли харчуватися вдома, та і продукти обираємо з хорошим складом + мала дитина, то виходить 1,3 — 1,5 тисяч на місяць.

Про труднощі адаптації.

Здивувало, що тут машина — основний засіб пересування. Пішки не сходити навіть до магазину. Тротуарів нема, все підлаштоване для машин. Величезні парковки, обслуговування drive-through, тобто усе не виходячи з машини: банки, їжа, магазини, аптеки. Проте якщо є тротуари, вони завжди будуть з пандусом, і не треба з візочком стрибати вниз та вгору.

Про американську ввічливість ходять легенди. Говорять, що все це не щиро. Але це у крові, дітей ще з малечку до цього привчають, навіть вислів такий є: «If you can't say something nice, don't say at all». Тому на вулицях нерідко чуєш компліменти, а не докори.

Ще незвичним були бесіди при зустрічі. Тобто ти проходиш повз людину десь на вулиці, а вона вітається і починає говорити. Коли про погоду, коли про дітей, коли просто бажають гарного дня. Говорять про все на світі, крім здоров'я та політики.

До ввічливості звикла швидко, але деякий час недовірливо поглядала на людей, бо у нас зазвичай, якщо до тебе добре ставляться, то значить, щось від тебе хочуть.

Пошта. Усі документи надсилають поштою. Діджиталізаця? Ні, не чули. Починаючи від рахунків з лікарні чи комунальними, закінчуючи паспортом. Кілька місяців тому отримали доньчин паспорт — лежав собі у поштовій скриньці. А ще різні посилки лишають просто під дверима, і ніхто їх не краде.

У цілому, думаю, що адаптація ще й досі триває, оскільки ще не всі сфери життя спробували, але уже знаєш, чого очікувати у різних ситуаціях.

Спілкування з рідними відбувається за допомогою Скайпу. Відеозв'язок стирає відчуття недосяжності, здається, руку протягнеш — і ось вони поряд. Найбільше, думаю, сумує моя мама, яка ще не тримала на руках онуку.

Ми живемо у США, штат Флорида, місто Сент-Пітерсбург. Тож для мене топ-3 штату:

NASA Kennedy Space center (музей космонавтики і місце запуску ракет), Disney world Orlando, особливо Парк Гаррі Поттера, центр міста Сент-Пітерсбург (музей Далі, набережна, пірс). А ще у Флориді дивовижні заходи сонця.

Карантин. Ми вакциновані, у приміщеннях завжди в масках. Загалом, жорстких обмежень нема. Є рекомендації штату щодо маскового режиму, але не вимоги. Тобто якщо раніше без масок не пускали в жоден заклад, то зараз власники самі вирішують — притримуватися обмежень чи ні. Найчастіше усі робітники ходять в масках, але від відвідувачів цього не вимагають.

Саша Юделл, США (штат Техас)

poltavska-khvilia_xcwi/vIj6MIonR.jpeg
Саша. Фото: особистий архів Саші

Щодо грошей: все залежить від того, у якому штаті ти живеш, у якому місці. Я живу в Х’юстоні, в Техасі разом із сусідкою. Ми знімаємо двокімнатну квартиру( у нас би вона вважалася трикімнатною, оскільки тут рахуються окремо лише спальні, а не зала). У кожного є своя ванна кімната, своя гардеробна. Оренда коштує 1600 доларів (тобто я і моя сусідка платимо по 800). У Каліфорнії ціни на житло треба помножити на 2. На їжу на тиждень я витрачаю десь близько 250 доларів. Загалом на місяць виходить близько 2-3 тисячі доларів.

Про складності адаптації: мені не було важко. Можливо, тому, що я приїхала сюди жити 20-річною. сама ще не була сформована, тож до всього звикла швидко. Адаптація тривала близько року.

Подобається те, що тут тебе завжди будуть підтримувати. Я навіть помічала таке: коли ти приходиш кудись у гарній сукні, одразу видно реакцію американців і наших. Наші будуть дивитися на тебе так, наче ти своїм гарним виглядом зіпсувала увесь вечір. А от американці навпаки: будуть робити компліменти, можуть прямо запитувати, де купила таку одіж чи, наприклад, де зробила манікюр.

Якщо ти бачиш, що у когось щось сталося, ти не пройдеш повз. Обов’язково підійдеш і запитаєш, що сталося. Тобто тут люди більш відкриті, і ти сама такою стаєш.

Але ж знову, я кажу про Техас. У кожному штаті різні люди.

poltavska-khvilia_xcwi/F8nznIong.jpeg
Фото: особистий архів Саші

Чи сумую за рідними? Звичайно! Спілкуємося у Viber. Мені мама до цієї пори, вже 5 з половиною років, щоранку і щоночі бажає гарного дня чи спокійних снів. Цього року вперше поїхала додому аж на місяць.

Щодо улюблених місць в США, то я обожнюю Аляску. Там така гарна природа, як у фільмах. Ти просто йдеш і постійно дивуєшся красі навколо. Не віриться, що ти знаходишся у місці, де така чиста природа.

poltavska-khvilia_xcwi/8ZSHnIong.jpeg
Аляска. Фото: особистий архів Саші

Також люблю Гаваї. Острови, краса, все унікально. Тут ловлять рибу, за кілька кроків її вже готують - дуже смачно.

І подобається Єллоустоунський національний парк. Там також багато диких тварин і природи.

У Хьюстоні дуже багато барів, клубів. Дуже цікаве обслуговування, ти ніде такого більше не побачиш. Тут є музей NASA, якщо ти любиш музеї. І поруч з містом лагуна з блакитною водою, теж дуже гарно.

Щодо карантину: його зняли, мабуть, ще рік тому. Ти можеш носити маску, якщо ти хочеш, але більше нічого. Єдине, що залишилося: санітайзери повсюди. А так все, як і було.

Нагадаємо, раніше ми писали історію полтавця, який постраждав від торгівлі людьми. Його друг запросив на роботу закордон.

Ярослава Фоніна

Ще з рубрики: "Соціум"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар