Для чого Дід Мороз дітям, і як сказати, що його не існує
Дід Мороз завжди викликав у мене підозри. От не знаю, коли вони вперше виникли у мене малої. Може тоді, коли на дитячому ранку в садочку він заговорив голосом маминої приятельки тьоті Тані? Чи коли, під час бекстейджу чергового святкування, його борода продемонструвала здатність обертатися довкола своєї осі? А може, коли я знайшла під ялинкою той самий подарунок, що напередодні вивалився на мене з шафи? Не знаю, коротше. Але я не пам'ятаю себе дитиною, що вірить в Діда Мороза. Чи то конспірація в дорослих кульгала, чи в мене було надто розвинене логічне мислення – історія замовчує. Я була досить дорослою дитиною.
На ці спогади мене «пробило» після розмови з приятелькою. Вона твердо переконана в тому, що дитині важливо говорити правду і тільки правду, і оці всі «новорічні побрехеньки» є нічим іншим, як неповагою до особистості дитини. І тоді, коли дитя дізнається, що його підло обманювали, підкидаючи іграшки від вигаданого дідугана, воно може отримати психотравму. Я призналася чесно – мій син в Діда Мороза вірить, і я підтримуватиму це до тих пір, доки бачитиму, що це йому потрібно. І моя особиста думка, що для дошкільняти віра в новорічні чудеса необхідна. Зараз поясню чому.
Дитина переживає кризу трьох років. Вона певною мірою віддаляється від батьків, стає самостійнішою, ніж раніше і починає розуміти, що мама не чарівна фея, яка організовує все за помахом чарівної палички, і тато теж, виявляється, має межі у своїх можливостях. Якщо для дитини раніше батьки були надлюдьми, то тепер префікс «над» злітає. Це закономірний процес дорослішання. Але, через вік, дитині потрібно вірити у щось значно більше і сильніше за неї, для того, щоб жилося безпечніше. Всі ці процеси не одномоментні, вони розвиваються поступово, і досягають свого піку приблизно коли маляті виповнюється 4-5 років (в когось раніше, в когось пізніше, діти різні). Саме тому в цей віковий період дітлахи починають цікавитися феями, супергероями та їм подібними. Ну і Дід Мороз теж потрапляє в цю компанію. Це не буде вічно. Активно дозріваючі зони головного мозку, які відповідають за логіку і раціональність, хутко перетворять семи чи восьмирічне (а може і раніше) дитинча на скептика. Виходить, не так уже і багато часу лишається на магію, правда?
Тому я вважаю, що дитині потрібні оці передноворічні переживання, метушня, підготовка, адвент-календарі та листи до Діда Мороза. Вони закріпляють віру в щось світле, сильне і значно більше за тебе, допомагають почуватися в більшій безпеці. І мені правда сумно, коли малечу цим карають. Раз навідалася до першокласників, якраз після Миколая. Вони наперебій почали хвалитися, кому що Миколайко приніс. А один з хлопчаків, сказав, що нічого під подушкою не знайшов. Мама пояснила це тим, що він погано себе поводив і, що має бути вдячним, за те, що там не лежала лозина. Не хочу критикувати чужі методи виховання, але якщо чесно, мені видається це підлим. Виходить, білі та пухнасті мама з татом покарали собі дитя чужими руками. Це, звісно, безпечно, бо злиться воно не на цілком конкретних батьків, а на гіпотетичного дідугана. Та тільки сумно це все. Дитині потрібне свято.
Мені взагалі видається, що оця всі передноворічна метушня це така собі мінітерапія і для наших власних внутрішніх дітей. Бо ти 350 днів на рік можеш бути наднаціональним дорослим, але щойно на землю падає перша сніжинка – все, режим «Очікування дива» - «Вкл». Важливо собі це дозволити.
Але як же, врешті, повідомити дитині, що Діда Мороза не існує?
Серед батьків багато щасливців, у яких діти самі до цього доходять. Спокійно і по-дорослому, вони одного разу заявляють, що знають, звідки під ялинкою взялися подарунки.
«Донькам було вже майже по вісім років, і ми з чоловіком розуміли, що вже потрібно розповісти їм, що Дідом Морозом підробляємо ми з ним. Але псувати свято не захотіли і вирішили перенести цю розмову вже на новий рік. У нас був шок, коли ми вранці побачили під ялинкою не лише приготовані донькам подарунки від нас, але адресовані нам від них. Наші мудрі дівчатка так показали нам, що все вони знають і без нас», — Тетяна, мама дівчаток-двійнят.
Правда, прекрасна історія? Так, більшість дітей доходить до цього усвідомлення самостійно, перерісши цю казку. Але що, якщо дитині провели просвітницьку роботу раніше, ніж вона була до цього готова?
Так буває. І маля може щиро засмутитися і навіть плакати. І важливо дати йому відгорювати цю втрату, якби дріб'язково нам, дорослим, це не видавалось. Потрібно бути поруч, пояснювати, що дитина відчуває і міцно обнімати.
Мені дуже подобається історія від американської вчительки про те, як у її сім'ї повідомляють дітям цю новину. Вже кілька років вона гуляє інтернетом, її знайти дуже легко, тому перекажу її зміст дуже коротко.
Леслі Раш розповідає, що коли в її родині дитина починає сумніватися в Санта Клаусі, їй розповідають, що таке бути справжнім Сантою. Для цього необхідно обрати того, кому хочеш зробити приємне, непомітно дізнатися про те, чого ця людина потребує і тихцем подарувати їй це. В історії син Леслі вирішив купити одній не дуже приємній сусідці капці, бо помітив, що вона забирає газети щоранку босяка. Ще там описується, як він зрадів, коли побачив, що вона користується його подарунком.
Як на мене – дуже крута ідея! Дитина навчається спостережливості, вмінню безкорисно віддавати, радіти за інших. Почати можна з кола близьких рідних. Підходить також ідея гри «Таємний Санта» у всіх її варіаціях. Маляті важливо відчувати себе причетним до таких приємних подій, це дарує відчуття гордості за себе і важливості. До того ж це показує, що на диво здатні не лише казкові супергерої.
На останок додам, що кожна сім'я має свої власні традиції. І є в них місце для бородатого вусаня, чи не має – це не критично важливо. Головне лише, щоб дитина якомога довше могла відчувати себе дитиною, наситившись відчуттям «всеможливості». І тоді з неї обов'язково виросте дорослий, у житті якого є місце для дива і який зможе щедро дарувати його своїм дітям. І нехай цей цикл ніколи не перерветься!
Чарівних нам свят!
