Нині, в часи змін та неоднозначності, абсолютно точно можна стверджувати три речі. Перша: якщо світить сонце, значить надворі день. Друга: жовтень ще не гарантує початок опалювального сезону. Третя: якщо в купу зійшлося більше, ніж одна людина, значить – рано чи пізно буде конфлікт.
Пам'ятаю, як на університетській практиці в школі, в одному з класів мене вразив напис: «Школа – територія вільна від конфліктів». Ха-ха. Я тоді дивилася на той 7-Б і думала:
«24 абсолютно різні за темпераментами, характерами, звичками дитини. Кожен іде зі своєї сім'ї та несе звідти прийняті норми і стратегії поведінки. Як вчителеві вдається викорінити конфлікти із свого простору?»
Спойлер – ніяк. На кінець практики семикласники приберегли для нас, студентів, такий відбірний скандал, що всі мої педагогічні ілюзії розвіялися в порох! Віддати їм належне – і так довго протрималися!
Сварки в освітньому середовищі неминучі. Школа, клас – це зменшені моделі соціуму зі своїми законами та правилами, лідерами та аутсайдерами. Діти демонструють іншим свої кордони та натикаються на чужі межі, мають змогу отримати досвід спілкування із сильнішими та слабшими за себе.
Якщо дитина має своє місце в класі і користується там авторитетом, батьківське серденько спокійне. Але якщо виникають складнощі? І чи все, що виникає в стінах школи – це відповідальність дитини, чи деколи все ж потрібно втручатися?
Добре, якщо стосунки у сім'ї дозволяють ділитися своїми труднощами. Тоді батьки можуть бути впевнені, що дитина принесе свої переживання їм. Але як бути, якщо виявляється, що виховуєш мовчазного партизана?
Батьків повинна насторожити поява в дитини:
- систематичних фізичних травм, «принесених» із школи;
- змін у харчовій поведінці сина чи доньки;
- нічних кошмарів;
- стійкого небажання іти до школи та прогулювати уроки;
- хвороб, які виникають перед початком навчального тижня;
- незвичних симптомів на кшталт тиків.
Такі ознаки неблагополуччя вимагають посиленої уваги зі сторони батьків, а, можливо, і консультації спеціаліста.
«Минулого року син перейшов до п'ятого класу. Ми помітили, що він почав часто скаржитися на самопочуття щочетверга. Виявилося, що він уникав уроків трудового навчання, бо там учитель дозволяв собі кепкувати з хлопців, називав їх білоручками і дівчатками. Після відвідування школи чоловіком, ситуація швидко прийшла в норму, – Марина, мама шестикласника Тимофія.
У дитини конфлікт з учителем
Дуже неприємна ситуація, у якій не обійтися без батьківського втручання. Фігура вчителя більша і сильніша, а отже, сили нерівні. Залишати дитину без підтримки і сподіватися на те, що саме якось минеться – не дуже виграшна стратегія. Що було б добре зробити?
- Подякувати сину чи доньці за відвертість та уважно вислухати, давши зрозуміти, що батьки поруч.
- М'яко розібратися про що іде мова – про систематичні приниження гідності чи одноразове неприємне зауваження. Якщо перший варіант – то максимально ознайомитися із ситуацією, можливо, поговоривши з однокласниками і їхніми батьками.
Якщо стало ясно, що проблемна ситуація існує не лише у свідомості дитини, то без походу до школи не обійтися. Якщо у планах є подальше перебування дитини у тих стінах, важливо іти з наміром владнати конфлікт, а не «рознести там все». Коли людина відчуває, що до неї прийшли з агресією, вона починає захищатися, а це автоматично переводить розмову на інший лад.
У випадку, коли коректна розмова з педагогом завершилася нічим, дитина як раніше піддається систематичному насиллю, чи вчитель відмовляється від співпраці попри всі батьківські зусилля, наступний етап – це візит до директора. У крайньому випадку необхідне переведення до іншого класу чи школи.
Якщо у дитини конфлікт з іншою дитиною
У разі, якщо «супротивники знаходяться в одній ваговій категорії», то не завжди потрібне активне батьківське втручання.
З дитинчам можна поговорити, уважно вислухати і поділитися своїм досвідом. Є прекрасний прийом, назвемо його умовно «погляд зверху». Він полягає в тому, що дитина описує конфліктну ситуацію так, наче вона відбулається не з нею, ніби переказуючи епізод із серіалу. Такий погляд з метапозиції допомагає поглянути на конфлікт без зайвої суб'єктивності.
«У малої є однокласниця. Вони не подруги, приятельки скоріше, разом на вокал бігають. В якийсь момент та перестала говорити з Настею. Дочка засмутилася, бо це трапилося раптово, на рівному місці. А коли ми розібрали ситуацію отак, ніби зверху, Настя згадала, що перед цим її, а не однокласницю, викладачка вибрала для концерту. Наступного дня запитала подругу в лоб: так чи ні. Виявилося, що так. Розібралися, живуть дружно», – Наталка, мама 13-річної доньки.
Якщо дитину ображає старший школяр
У будь-яких ситуаціях, де сили нерівні, важливо «врівноважувати» їх своєю присутністю.
Важливо! В межах навчального закладу батьки можуть спілкуватися з чужою дитиною лише в присутності педагогічного працівника, не один-на-один. Відповідно, якщо хтось захоче поговорити з Вашою дитиною, то Ви теж можете розраховувати на те, що школяр не лишиться на одиниці з чужим дорослим.
Якщо у дитини конфлікт з групою дітей
Якщо спостерігається систематичне, ціленаправлене завдання фізичної, моральної, економічної шкоди дитині іншими дітьми, ми можемо говорити про булінг. Травля у дитячому середовищі, це, в певній мірі, потреба віку. Перші епізоди цієї неприємності ми починаємо спостерігати якраз тоді, коли дитина входить у пубертатний період. Важливою підлітковою потребою є необхідність відчувати себе частиною групи. Об'єднуються, як правило, навколо спільних захоплень і діяльності, або… проти когось. Часто саме другий варіант породжує булінг.
«Я пам'ятаю, як ми чмирили однокласника. Зараз я розумію, що в нього скоріше за все, були проблеми з розвитком, але тоді ми про це не думали. Я лише пам'ятаю своє почуття «хорошості» і якусь ейфорію від того, що я відчувала себе частиною якогось цілого. Ми реально не підозрювали, що наносили йому шкоду», – анонімний коментар.
Щодо вирішення проблеми булінгу в закладах освіти, то визначений наступний механізм: батьки, дізнавшись від дитини про факт цькування і впевнившись в його достовірності, звертаються до адміністрації навчального закладу з повідомленням про булінг. Отримавши його, директор в короткий час має сповістити про даний факт батькам учнів-учасників цькування та уповноважені щодо цього державні органи. Наступним кроком є скликання комісії з розгляду випадку булінгу, яка визначає стратегію вирішення цієї проблеми і контролює процес. Це в теорії. Та, як показує практика, навіть після ювелірної роботи працівників школи, цькування повертається. Якщо відкинути в бік бюрократичну сторону питання, у потерпілих батьків дуже обмежені повноваження. Так, вони можуть поговорити з дитьми, які зайняли ролі агресорів та спостерігачів і їхніми батьками. А далі? Далі доводиться визнати, що все, що відбувається в школі – це відповідальність тих, хто в ній працює.
Що можуть контролювати батьки
1. Перш за все, процеси, які відбуваються з власною дитиною. Цькуванню, як правило, піддаються діти із ознаками заниженої самооцінки, яким важко відстоювати свої межі, говорити «ні», а також новенькі в класі.
2. Чи готова сім'я боротися проти цькувань, чи екологічніше буде змінити умови навчання («лікування» середовища від булінгу може зайняти тривалий час і дуже багато моральних зусиль).
3. Батьки можуть проаналізувати атмосферу в сім'ї. Чи може дитина відмовити старшим, чи має вона власну думку і територію?
4. Чесно признатися собі: з чим зіштовхнеться дитина, коли поскаржиться мамі і татові? Її приймуть, запропонують допомогу, чи скажуть: «Сама винна – сама і розбирайся»? Якщо підліток не відчуває себе вдома в безпеці, то розраховувати на відвертість не варто.
«Коли я прийшла з синяком на півобличчя після чергових розбірок з дівчатами, батько сказав мені: «А що ти зробила, щоб тебе не били». Я дуже довго жила з думкою про те, що винна сама у всьому поганому, що зі мною стається, і що хороше треба заслужити. Пішла до психотерапевта, і це краще, що я зробила у житті для себе», – анонімний коментар.
Продовжуючи тему, вислови на кшталт «Будь вище цього», « Перемелиться», «Не звертай уваги» теж мало допоможуть. Чим раніше пояснити дитині природу булінгу, і те, що за цькуванням агресора стоїть його біль, тим швидше дитина зрозуміє, що вона реально не винна!
Важливо розуміти, чи має школяр досвід вирішення конфліктів конструктивно. Часто батьки сваряться при дітях, а от миряться за зачиненими дверима. Минулого тижня ми говорили про стратегію самостійного вирішення проблемних питань. Одним з пунктів було «Повідомити дорослих». З ким ще дитина може поговорити за потреби? Дідусь з бабусею, тренер, подруга. Можна підказати, що звернутися варто ще і до шкільного психолога чи соціального педагога, вони зможуть надати кваліфіковану допомогу.
Щодо булінгу є важлива ремарка. Якщо в школяра є проблеми з однокласниками, але при цьому прекрасні стосунки на гуртках і секціях, є друзі у дворі, то це явний показник, що з нею все нормально. Просто саме в класному середовищі потрібен був цап відбувайло, як би сумно це не звучало. Дитина має знати, що вона не винна в тому, що відбувається!
І наостанок. Зупинити булінг як явище можна лише комплексно. А саме тоді, коли всі учасники процесу зрозуміють ціну питання. Що вони псують життя не лише тому, кого булять, а і собі. Свідки насилля – ті, хто роблять вигляд, що не помічають, отримують схожу по силі травму, що і потерпілі. Буллери, які в переважаючій більшості мають нарцисичну травму, і турбуються, щоб виглядати в очах інших в найкращих фарбах, повертаються своєю найнеприємнішою стороною. Ось так, не буває гри в одні ворота. Кожен школяр має знати, що булінг – це злочин, і проти себе теж. Хай нам і нашим дітям по життю трапляється якомога більше хороших людей! До зустрічі!