Окупант знищив усе, що я будував все життя: як прожити втрату матеріального
Найбільший страх кожної живої істоти пов'язаний із втратою життя.Всі переживання через матеріальне на цьому фоні бліднішають і віддаляються.
Але щойно первинний страх минає, шкода за тим, що лишилося лише у спогадах може давати про себе знати.
Ті, хто втратив своє майно на фоні великих людських втрат, часто відчувають, що наче не мають права горювати. Мовляв, поряд з втратою життя, жаль за будинком чи майном виглядає дуже дріб'язковим.
На мою думку, горе не буває більшим чи меншим. Все, до чого ми торкаємося, вкладаємо свої сили, час та енергію, те, що наділяємо спогадами, автоматично стає важливим, а його втрата завдає болю.
І злість, страх, відчай, ненависть, жаль — всі емоції, які при цьому виникають, мають право бути. Ми часто сприймаємо матеріальні речі як опору в житті – це легше, ніж шукати її в собі. Але тепер ми, як ніколи, розуміємо наскільки нестійкими є ці «твердині».
«Скажи, спасибі, що сам живий, а житло відбудується», — цією фразою часто намагаються «заспокоїти». Так, це, правда, немає нічого важливішого, ніж життя людини. Але я проти того, щоб знецінювати почуття, які відчувають живі. Кожен має право тужити за втраченим і горювати. Це просто необхідно для того, щоб оплакати те, що було важливо, і пристосуватися до нових реалій.
Є деякі рекомендації, які дають змогу пройти цей процес без застрягання в ньому:
- Критично важливо бути терпимим до себе і дати собі час для того, щоб примиритися з втратою.
- Повторюся: не потрібно соромитися своїх емоцій та ігнорувати їх. Намагання постійно стримувати свої переживання – пряма дорога до психосоматичних захворювань.
- Якщо є потреба говорити про свою втрату, то дуже добре, якщо є людина, якій можна виговоритися. Інакше почуття розбитості та самотності можуть посилюватися. Підтримка важлива! Добре, якщо поряд є люди, які подбають.
- Не потрібно забувати про тіло. Сильний стрес б'є по найбільш вразливих точках у тілі й провокує захворювання. Тому варто продовжувати піклуватися про нього, навіть якщо здається, що сил немає ні на що.
- Попри все, важливо тримати фокус на тому (чи тих), що лишилося. Це і стане фундаментом, на якому будуватиметься нове життя.
- Не потрібно форсувати події. Навпаки, важливо обрати собі час відновитися фізично і морально, дати собі можливість адаптуватися до нових умов життя і вибудувати нові стратегії.
- Потрібно поступово повертатися до життя і починати це з дрібних, побутових справ. Важливо будувати плани, хоча на перших порах це може бути боляче.
У момент, коли втрачається те, що дуже важливе, здається, ніби попереду вже ніколи не буде радощів і щастя.
Звісно, як раніше не буде вже ніколи, але це не означає, що буде гірше. Варіанту «не пережити» немає. Бажаю зберегти всіх, хто важливий і все, що важливе. Миру нам!
