Проросійський мер, кошти волонтерів та заборона говорити українською — про те як у Полтаві пам’ятник Котляревському відкривали

1903 рік. Вересень. Полтава. Київський вокзал. На вулиці ще тепло, каштанове листя шарудить під ногами. З київського потягу виходять люди. Про щось гомонять українською. Усі вони приїхали на визначну для України події — відкриття першого пам’ятника українському письменнику. Тому, хто почав писати тексти народною (українською) мовою — Івану Котляревському.

Тоді до нашого міста вперше приїхала вся українська інтелігенція — Леся Українка, Олена Пчілка, Іван Карпенко-Карий, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Михайло Садовський, Марко Кропивницький, Володимир Самійленко, Микола Лисенко, Борис Грінченко, діячі російської культури Володимир Короленко та художник Григорій Мясоєдов та інші. 

Ми з Києва разом виїхали до Полтави в одному поїзді, зайнявши підряд два вагони. Жартуючи казали ми, що коли, боронь Боже, наш поїзд розіб’ється, то надовго припиниться відродження української нації (Є. Чикаленко).

То був єдиний масовий культурний збір у Полтаві в той час. Наступний такий відбудеться лише у 2018, коли до міста завітають провідні українські діячі серед яких Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан та багато інших.

Перший пам’ятник полтавському письменнику був першим пам’ятником українському письменнику в Україні

Отож, 1903 рік. Полтавці активно готуються до відкриття пам’ятника. Бо це важлива подія національного рівня. Однак, влада не виділила тоді на постамент жодного карбованця. Кошти збирали всім світом — українці, представники діяспори. Зауважимо, що збір тривав три роки (1895-1898). Всього було зібрано 11 768 карбованців 67 копійок.

Цікавим є те, що з 7 тисяч осіб, що пожертвували кошти на спорудження пам’ятника, 4 тисячі — прості селяни Полтавської губернії.

Пам’ятник і горельєфи-ілюстрації творів Котляревського виготовив без гонорару скульптор Леонід Позен, теж полтавець.

Міська влада взялася за розв’язання організаційних питань, приєдналися громадські діячі. На Галичину, Волинь, Москву, Петербург, Буковину, Західну Європу були розіслані численні запрошення. Бо ж не кожен рік відкривають перший пам’ятник українському письменнику.

До речі, на час святкування у місті позачиняли всі крамниці. Полтавою ходили лише крамарі, які продавали твори Котляревського та парфуми «Наталка Полтавка». 

Як усе було

30 серпня 1903 року урочистості розпочалися панахидою на могилі «батька української літератури». Зійшлося багато городян. Урочиста процесія пройшла Кобеляцьким шляхом (нині вулиця Європейська) до пам’ятника, закритого білою попоною. Відслужили молебень. 

Тоді говорили, що люди за можливість подивитися з вікна будинку на вулиці Малопетровській (нині Небесної Сотні) платили чималі кошти. До пам’ятника поклали, за різними оцінками, від 30 до 60 вінків. Увечері в просвітницькому будинку імені Миколи Гоголя (нині кінотеатр «Колос») відбулося урочисте зібрання.

Мовний скандал

Того дня в Полтаві спостерігалося певне напруження, бо міністр внутрішніх справ видав офіційну заборону виголошувати вітальні промови українською. Дозволяли тільки галичанам та іншим вихідцям із Західної України. 

Першими виступили гості з Галичини. Коли ж вітальну промову почала читати українською мовою вчителька з Чернігова Андрієвська, міський голова Віктор Трегубов потеленькав у дзвіночок і попросив її говорити російською та у грубій, брутальній формі перервав її й заявив, що подальші привітання “по-малоросійськи” він категорично забороняє взагалі!

Виходить панна Ольга Андрієвська і починає читати привіт від Чернігівського літературно-артистичного товариства – українською мовою. Читає тихим голосом, не всі, може, як слід і розбирають. Але тут устає міський голова Трегубов і говорить їй, що не може дозволити читати по-українськи, бо, мовляв, «пан міністр внутрішніх справ» і так далі… сам блідий, хвилюється. Панночка зупинилася. В залі німа тиша (Д. Дорошенко).

На знак протесту вона забрала свою вітальну адресу, а порожню теку поклала йому на стіл. За нею це зробили й інші. Коли він побачив, як із зали демонстративно вийшов віце-губернатор Фонвізін, то відразу зомлів. Його привели до тями, але зала вже спорожніла, люди були обурені, що в самому серці України заборонили рідне слово.

На всякий спосіб заборона українського слова на святі Котляревського зробила велику прислугу розвиткові національної свідомости серед українців. Вона скріпила боротьбу за права своєї мови, що її вперто і послідовно вели кращі одиниці серед української суспільності пером (К. Студинський).

Знаєте про ефект метелика? Це коли незначний вплив на систему може мати великі та непередбачувані ефекти де-небудь в іншому місці та в інший час. Так само було і з Котляревським. Спочатку він написав «Енеїду», яку видали без його відома в Петербурзі, потім з-під його пера з’являються тексти вистав «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник». Саме на відкритті його пам’ятника на який збирали гроші українці, представники інтелігенції показали, наскільки важлива мова та як важливо не здаватися й не відступати від своїх принципів.

Ото й ефект метелика. Одна людина, народжена 9 вересня 1769 року змінила життя кожного, хто нині вважає себе українцем.

Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильнійша од гармат, Там жизнь — алтин, а смерть — копійка, Там лицар — всякий парубійка, Козак там чортові не брат (Іван Котляревський «Енеїда»).

При підготовці матеріалу частково використані праці Б. Тристанова та Д. Коляди.