«Французи б не витримали наш графік»: полтавка про життя у Франції в період війни

Цією історією поділилася з нами Анна. у Полтаві її знає багато людей. Вона не раз брала участь в організації розважальних та освітніх заходів. Однак нині війна змусила її поїхати з власного дому.

poltavska-khvilia_xcwi/SjbMyf9nR.jpeg
Анна з донькою праворуч

«Полтавська хвиля» продовжує серію інтерв'ю з полтавками, яких війна змусила виїхати за кордон. Кожній із них ми задавали однакові питання. Сьогодні познайомимо вас з життям у Франції.

Розкажи у якій країні ти живеш. Назви три речі, які геть різнять її від України

Ми з донькою зараз живемо у Франції.

Перше — французи повільні. Друге — вони практично постійно на релаксі. Третє — майже кожен має прибиральницю.

Завжди цікаво як там у інших. Чи спілкувалася ти з жителями країни. Як вони ставляться до українців. Чим вони на нас схожі, а чим різняться

Ми живемо в родині, яка подала свою кандидатуру в мерію, щоб надати прихисток біженцям з України.

У них все по-іншому. Це не добре, і не погано.

Ми різні, але спільною є ненависть до росії та путіна.

«Наша сім'я» завжди звертає увагу на тих людей, що носять українську символіку, і запитує чим допомогти; не купує продукти або ж інші речі, у тих, хто не вивів свій бізнес з росії; моніторить новини щодня; співає нашу «Стефанію».

У перші дні нагуглили наші національні страви і запитали «що купити на борщ?». А ще змінили свого перукаря, бо він «за» росію. Допомагають фінансово в одному з волонтерських проєктів (Для неї. Полтава), після моєї розповіді про жінок-військових.

Якщо зустрічаємо росіян, без зайвих питань, вони змінюють локацію, якщо це черга — стають між нами, щоб не дійшло до бійки. Разом із нами їздять в інше місто на мітинги.

poltavska-khvilia_xcwi/ka_nsBr7g.jpeg
Анна фотографує місцеві газети

Розкажи чим твій звичайний день за кордоном відрізняється від звичного дня вдома

Найважче для мене було навчитися довіряти людям. Це інша країна, інший менталітет, і я все чекала, коли ж щось буде не так.

Виявляється, люди справді хочуть допомогти, навіть у магазинах, якщо я беру до рук пресу, де бачу фото війни, мене перепитують росіянка я чи українка. І коли чують Україна — просять дозволу обійняти.

Сім'я, яка взяла нас під опіку, довгий час робила мені зауваження, що я мало відпочиваю, що не потрібно шукати роботу саме зараз. А я не звикла сидіти на місці, а зараз це ще й дорівнює «сидіти на шиї» у приймаючої родини.

Догляд за дитиною, школа, курси вивчення мови, підробіток (так як в Україні я залишилася без роботи), приготування страв, допомога в будинку та саду, уроки в українській школі, волонтерство.

Якщо не буде цього ритму, я не матиму ресурсу бути мамою, бути сильною. Якщо чесно, французи в шоці від того, які ми працьовиті. Я виросла в селі, я все вмію робити чого не вмію, то швидко навчуся.

poltavska-khvilia_xcwi/le6IsBr7R.jpeg
Анна з донькою

Чого не вистачає там. За чим сумуєш найбільше

Сумую за всім. За родиною. За книгами українськими, паперовими. За своїм садом і городом. За своєю діяльністю.

Пам'ятаю як останні хвилини просила чоловіка ще раз пройти по Соборності, щоб її запам'ятати. І його впевнене, «ви повернетеся, це лише на певний час».

Чесно, ми перший місяць і валіз повністю не розбирали, і мову відмовлялися вчити, «бо ми завтра додому», бо нам нічого не потрібно вашого, у нас все є в Україні.

Ми прекрасно жили, повірте.

Розкажи про медичну систему. Доводилося звертатися до лікаря. Як у Франції відбувається процес походу до лікарні

Запис до лікаря чекати не менше 14 днів, тому тут краще не хворіти.

Коли була нагальна потреба в консультації лікаря, запис зробили французи в приватну клініку. Мене і дитину оглянули.

Лікар відмовився брати оплату, обійняв. Сказав, що сам поляк,і ненавидить росію.

Ліки в аптеці дають українцям безкоштовно, якщо є рецепт від лікаря. І навіть рецепт нашого українського лікаря діє.


І ще хотіла додати, ми ні разу не були в ресторанах, кафе... але за діловою розмовою пили каву, і от що можу сказати. Якщо у нас клієнт завжди правий, а офіціант працює зранку до ночі, маючи вигляд супер-зірки, тут все навпаки: не до кінця чисті чашки, може бути надщерблене блюдце.

І якщо ти довго сидиш, а просто взяв каву, тобі можуть натякнути, що пора встати.


poltavska-khvilia_xcwi/F5BHyfr7g.jpeg

Що у Франції з комунальними. Світло, вода, опалення. Чи заощаджують за кордоном

Так, заощаджують. Думають про екологію, сортують сміття.

«Наша сім'я» має окремий куточок на нижньому поверсі, з достатньою кількістю кошиків для сортування сміття.

До речі, закупівлі продуктів відбуваються раз на тиждень, але об'ємно. Не так як у нас — щодня забігти за чимось смачним до вечері в АТБ. Ходять лише зі списком продуктів, без нього в них буде паніка, що брати?

Розкажи, що найбільше здивувало там

У домі ходять взуті. Не завжди уважні, коли переходять дорогу на світлофорі. Практично завжди ввічливі. Вітаються навіть незнайомці. Мало працюють фізично. Вони б не витримали наш графік.

У будинках практично немає штор, іноді є тюль. Огорожі між сусідами немає (ми живемо в селі), територія поділена або кущами, або квітами. Все виглядає дуже гармонійно.

Європа-Європою, а культу їжі й одягу тут немає. За брендами ніхто не буде ганятися. Якщо є сумка Луї Вітона, то й є. Ніхто не надає цьому значення. А одяг — просто щоденна необхідність.

Школи і дитячі садочки. Розкажи про їхні плюси, порівняно з нашими і їхні мінуси. Що взагалі їдять діти в навчальних закладах, хто за те все платить

Це болюча тема! Дитина не хоче ходити до школи. Каже: «моя Школа в Полтаві, мої друзі в Україні, я не буду і не хочу адаптовуватися».

Школа у Франції з 3 років. Вона обов'язкова, навіть для біженців. Діти повинні відвідувати школу, без жодних але.

Українська школа простіша в плані спілкування зі вчителем.

Можливо, це мовний бар'єр, але я не володію інформацією навіть про те, який розклад у школі. Уроку фізкультури як такого немає. Але є останній урок на свіжому повітрі, де вчитель з дітьми грає в рухливі ігри. Графік 8:30-16:30(17:30, за необхідності).

Пропусків не повинно бути, тільки якщо хворий. Був випадок, коли Софія розплакалася серед уроку, мене повідомив директор і я забрала її додому.

У класі можна одягти змінне взуття, а можна бути босим, в шкарпетках — як тобі зручно.

Перерви в школі довготривалі.

poltavska-khvilia_xcwi/yDFvyfr7R.jpeg
Донька Анни з українським шопером

До речі, перерви на свіжому повітрі, це дуже подобається дітям.

Харчування перший місяць для біженців безкоштовно, а далі 3 євро. Їдальня фуршетного плану.

Шкільна програма (на прикладі математики та англійської мови — майже однакова з нашою, деякі теми трішки важчі). Діти-біженці відвідують курси французької раз на тиждень (поки що не дуже результативно).

У тому й проблема (як і у нас дорослих) — мовний бар'єр. Відповідно, програму не розуміють, з однокласниками важко спілкуватися.

poltavska-khvilia_xcwi/0NwWQB97g.jpeg

Діти в класі хороші, з першого дня зустріли Софію привітно. Дарують листівки. Домашнє завдання вчитель не задає. За моїм проханням на уроці (щоб дитина не сумувала) дає завдання з математики.

У вільний час — йдемо за українською програмою. Виконуємо завдання і надсилаємо вчителю.

У Франції середа, субота і неділя вихідні в школі.


Психологи пишуть, що під час війни кожен із нас переживає чотири фази — паніку (згадайте перші дні), ейфорію (або ще медовий місяць. Це коли ми гуртувалися), розчарування та агресію (від того, що війна не закінчилася, від того, що хтось замість сидіти вдома поїхав в іншу країну, від того, що багато людей гине). А потім, після пасивної фази, до кожного з нас приходить віра — віра в перемогу, в країну, в людей. Віра в те, що життя налагодиться, що всі повернуться в свої будинки, що ми знову не лякатимемося звуків грому.

Але для цього нам треба зібратися і замість агресії — висловити підтримку. Сусідці, що не може спуститися з 5 поверху через хворі ноги і вибиває килими на балконі, перехожому переселенцю, який не прибрав какулі свого пса, жінці з телефоном, яка пролізла в чергу поперед вас, мамі, яка виїхала з міста, понад усе переживаючи за свою дитину.

Адже у нас уже є один агресор. Тож нумо кожен з нас буде миротворцем одне для одного!

Катерина Ткаченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення: 2 коментаря

Написати коментар
  • R
    Robert
    3 черв.
    Je suis français, déjà venu à Poltava. Cet article m'amuse beaucoup. Tout à fait d'accord, avoir un rendez-vous chez le médecin n'est pas toujours facile. En cas d'urgence vous ne serez pas laissé sans solution. Tasse sale et soucoupe ébrèchée, J'ai eu des expériences encore plus désagréables avec mon amie de Poltava. C'est vrai chaque pays a ses façons de vivre et ses habitudes, c'est parfois surprenant mais il faut l'accepter.
    Відповісти
  • r
    robert
    3 черв.
    Je ne sais pas si la traduction sera correcte. Je complète mon commentaire, Attention à ne pas généraliser. Pour ma part je ne porte pas mes chaussures dans la maison, il existe des services d'urgence dans les hôpitaux publics, les restaurants sont de qualité inégale, il en existe beaucoup de très bons et pas chers, le service peut être parfait comme insupportable ( c'est rare ). Il y a des français nonchalants et des très dynamiques. Le supermarché une fois par semaine, cela dépend où l'on habite. Donc attention ce témoignage est à prendre avec beaucoup de réserves. La seule chose évidente, cette guerre est jugée inacceptable par la très grande majorité des français. Tous les jours je prends connaissance des nouvelles de Poltava. Gloire à l'Ukraine
    Відповісти