«Місцевим доводиться багато працювати й економити»: полтавські студенти про життя у Литві

У середині лютого полтавські студенти Олександра Артеменко і Богдан Фастовець поїхали до Польщі за молодіжним обміном Erasmus+. Тож війна застала їх за кордоном і змусила швидко подорослішати.

Деякий час студенти жили в Польщі, доводилося багато працювати й через це нехтувати навчанням. Відтак згодом вирішили переїхати до Литви, адже там була можливість безплатно навчатися та жити.

«Полтавська хвиля» продовжує серію матеріалів про полтавців, які через війну змушені жити за кордоном.

У якій країні ви живете? Назвіть три речі, які геть різнять її від України

Тепер ми живемо у Литві, тут все по-іншому.

Наприклад, для нас Дія та електронні документи — це вже звична річ. А тут навіть не знають про існування такого застосунку. Разом з тим, у всіх автобусах є електронні квитки, якими користуються і діти, і пенсіонери.

Здивувало те, що тут дні тижня позначають римськими літерами.

Алкоголь продають тільки з 20 років, шість днів на тиждень і тільки до 20:00. У неділю до 15:00.

Життя за кордоном показало, що у нас дуже розвинута країна. Речі, які ми вважаємо звичними й не надаємо їм значення, насправді дуже цінні. А тут люди ходять в магазин, щоб купити собі «поповняшку» на телефон.

Чи спілкувалися ви з жителями країни? Як вони ставляться до українців?

Ми мали змогу спілкуватися з однолітками й старшими людьми. Від багатьох лунають слова підтримки, побажання швидкої перемоги, засудження дій країни-терориста росії. Дуже приємно, коли іноземці по закінченню розмови говорять «Слава Україні».

Багато литовців волонтерять, надсилають гроші на потреби українців.

У гуртожитку, де ми зараз живемо, є кімната, куди студенти й небайдужі громадяни приносять одяг, взуття, постільну білизну, засоби гігієни та все, що може знадобитися в побуті. Іноді, ми беремо там необхідні речі.

Кожні вихідні місцеві волонтери влаштовують свято для маленьких українців. Там з дітьми вивчають мову, проводять різні ігри. Таким чином малеча може ненадовго забути про жахіття війни, які їм довелося пережити.

Чим ваш звичайний день за кордоном відрізняється від звичного дня вдома?

Майже всім. Оскільки війна застала нас за кордоном, ми мали лише дві валізи з зимовими речами, які були розраховані на походи в гори, але аж ніяк не на студентське життя і літній період.

Щоранку ми перевіряємо електронну пошту, бо там можуть бути важливі листи, якісь нові проблеми. Життя змушує ухвалювати дорослі правильні рішення.

Загалом, почуваємося тут чужими.

Чого не вистачає, за чим сумуєте найбільше?

Сумуємо за Україною, за нашою природою, навіть за запахом квітів. Вдома життя має сенс, а тут все по-іншому. Не вистачає української мови.

Сумуємо за нашими продуктами. Тут все наче якесь бутафорське, не вистачає смаку в молоці, м'ясі. З фруктів тільки полуниця зі смаком землі.

Не вистачає батьків, друзів, нашого кота.

Розкажіть про медичну систему. Чи доводилося звертатися до лікаря? Як там відбувається процес походу до лікарні?

Дуже хотілося зайнятися своїм здоров'ям. Але ти не можеш просто прийти в лікарню і попросити допомоги. Обов'язково треба запис, а це може зайняти від трьох до шести місяців. Без нього можна лише в приватну клініку. Очевидно, що послуги там дуже дорогі.

Ліки теж коштують дорого, аналоги знайти важко. Все продається по литовському рецепту, український тут не діє.

В Україні для цього є спеціальний застосунок, де можна записатися до свого лікаря, отримати рецепт тощо. Тут такого немає, або я ще не знайшла такої можливості.

Що там з комунальними? Чи заощаджують за кордоном і чому?

Про комунальні сказати нічого, бо ми живемо в гуртожитку безплатно.

Викладачка англійської мови розповіла, що Литва — маленька країна і вони не живуть так круто, як ми це собі уявляємо. Треба старатися, щоб отримати достойну роботу, і багато працювати, щоб отримати гідну зарплатню.

Більш-менш нормальний рівень життя тут мають лікарі, вчителі та підприємці. Решті доводиться економити. Середня зарплата у Литві близько 8 тис. євро на рік, цього недостатньо, зважаючи на ціни. Литовці звичайно, не виживають на останні гроші, але самі говорять, що їм доводиться нелегко.

Тож, гарно там, де нас немає.

Що найбільше здивувало там?

Круто, що можна без перешкод замовити квиток і полетіти в іншу країну Європи, адже кордони тут умовні. Згадується, як ми вперше їхала за кордон: збирали всі документи, купували страховку, брали необхідну суму коштів, щоб нас пропустили на кордоні. Тут цього немає і можна вільно подорожувати.

Важко змиритися з тим, що немає цілодобових магазинів. Наприклад якщо ти хочеш прогулятися о 22:00, то не зможеш купити навіть пляшку води, бо все давно зачинене.

Тут дуже пізно сутеніє. О 23:00 на вулиці ще далеко не сутінки. І коли ми говоримо з батьками по фейс-тайму, то в Україні вже «глупа ніч», а в Литві тільки заходить сонце.

Дивують ціни. У Литві 70 грн за пачку локшини швидкого приготування — це норма.

В Україні на тисячу гривень ми могли жити тиждень, а тут цих самих грошей вистачить лише на день. І це враховуючи, що ми не платимо за житло і маємо безплатний проїзний для громадського транспорту.