Найщиріші сльози тут: репортаж з полтавського вокзалу, де люди прощаються з усім, щоб мати майбутнє (фото, відео)

Щодня з Південного вокзалу Полтави на Західну Україну їдуть евакуаційні поїзди. Тисячі людей рятують від війни: жінки з дітьми та старенькі бабусі їдуть у невідоме якомога далі від обстрілів та «руского міра».

Ми приїхали на вокзал в очікуванні гуманітарної колони автобусів із Сумщини, яка ще зранку 8 березня «зеленим коридором» виїхали з Сум. Чекаємо на 25 автобусів з понад двома тисячами людей, більшість з яких іноземні студенти, які приїхали в Україну навчатись, а опинились під жахливими обстрілами російських окупантів.

На вокзалі тихо. Близько сотні полтавців на пероні та в залах очікування ждуть поїзд Краматорськ-Львів. Батьки заспокоюють дітей — у багатьох очі на мокрому місці. Сьогодні ці сім'ї розлучаться на невизначений час — чоловіки залишаються вдома, а мами з дітками й старенькі батьки поїдуть у невідоме. Хтось залишиться чекати перемоги у Львові, хтось планує зупинитись у прикарпатських регіонах, комусь пощастило знайти прихисток за кордоном — їхній шлях ще довгий.

Зрештою до платформи прибуває потяг. Голосно чути довгі гудки. Людей на платформі забагато, деякі з них стоять небезпечно близько до краю. Відходять.

Із прочинених дверей шостого вагона визирає провідниця.

— Стояяяяяяять! — кричить що є сили. — Стійте.

До вагонів не впускають, доки поруч з нею не стає військовий з автоматом.

— Люди добрі, не ломіться. В останніх вагонах з обох боків пусто. Йдіть туди, — повторює провідниця. А сама тим часом вже починає допомагати мам із дітьми, забирає й забирає маленьких дітей. Починається паніка. Місць на всіх може не вистачити.

— Я можу вас взяти у проходи та тамбури.

— Дєвушка, дєвушка, це поїзд на Львів?

— Подзвони мені...

— Тааааааатуууууу...

— Все буде добре. Все бу... — чоловік заштовхує дітей у вагон, відвертається і починає ридма плакати. Він не соромиться сліз.

Перон перетворюється на какофонію звуків: крики родичів, команди військових, вигуки провідниць, шарудіння сотень пакетів і сумок та цокіт валізних коліс по бруківці.

Більше чекати поїзд не може — і без того йде з великим запізненням. Голова правління Укрзалізниці Олександр Камишін каже, це пов'язано не з потужностями, а зроблено з метою безпеки:

«Поїзди йдуть уповільнено. Це зроблено спеціально, щоб у випадку диверсії уникнути травмування пасажирів. Є зараз три електрички, які окремо повезуть людей, що приїздять із Сумщини»

Влізти у потяг вдається не всім. Люди залишаються чекати наступного. Коли він прибуде достеменно не відомо. Хтось спить. Хтось грає в ігри на смартфоні, хтось скролить стрічку новин.

В якийсь момент до вокзалу під'їздить невеликий автобус. Усі кидаються туди. Але це ще не колона. Представники індійського посольства привезли для іноземців, які їхатимуть на Захід їжу та воду. Всі, хто є на вокзалі починають вивантажувати продукти спочатку у фоє, а потім носити до вагонів.

Автобуси з першої сумської колони прибувають на Південний вокзал із запізненням майже на 6 годин, о 21:30. Іноземці впереміж із сум'янами одразу прямують до потягів. Їх координують волонтери, рятувальники та поліціянти.

У кожному вагоні вже приготована їжа та вода. На входах у вагони одразу виникає сум'яття. Люди, які два тижні були під обстрілами хочуть якнайшвидше дістатись до безпечних місць.

Представний індійського посольства говорить, що тільки їхніх громадян у потязі нині понад 570 осіб. Каже раніше посольство ніколи не стикалося з потребою евакуації такої кількості людей. Тому він вдячний військовій адміністрації за те, що допомогли транспортом і вирішили питання евакуації людей до Львова.

Вже у тамбурі потяга один зі студентів розповідає: за планом зараз мають рушити до Львова, а потім у Румунію. Звідти їх чекатимуть літаки, які доставлять їх додому.

«Ми майже весь час сиділи у підвалах. Тут у вас зараз дуже тихо і спокійно. Аж незвично. А там було весь час страшно. Ми бачили як падають бомби. Звуки сирен постійно. Дуже страшно. Зараз хочеться тільки додому».

Друга колона евакуйованих прибуває пізно в ночі. У цій колоні переважно українці, які шукають прихистку від «руского міра», який прийшов у їхній дім і зруйнував і мир і дім. Голова військової адміністрації області Дмитро Лунін каже — Полтавщина готова прийняти всіх, хто побажає залишитись.

«Мешканців Сумщини, які виявлять бажання залишитись, ми рзташовуємо в Полтаві. Всім іншим, хто має бажання рухатись на Західну Україну, буде надана така можливість. Або залізницею, або приватним транспортом».

У другій колоні до Полтави приїхали також і 83 діток із дитячих будинків. Усі вони отримали прихисток тут, у Полтаві. Багато діток приїхали й з батьками. Нині всіх тимчасово розмістили у полтавських школах.

Як повідомляє міський голова Олександр Мамай у малечі, вже є багато іграшок.

Також усіх евакуйованих забезпечили триразовим гарячим харчуванням, спальними місцями, засобами гігієни та одягом.

Як повідомив Олександр Мамай, усе це можливо завдяки спільній роботі волонтерів та працівників навчальних закладів:

Нагадуємо, що в інформаційному потоці, важливо не розпорошуватись на сотні джерел, аби зберігати спокій. Ми замість вас моніторимо всі офіційні джерела та оперативно збираємо в одному місці всю найсвіжішу та перевірену інформацію:

Не забудьте також підписатись на наш телеграм-канал, у якому ми даємо тільки важливу інформацію про перебіг війни.

Слава Україні!