Зі сцени на кухню — серед волонтерів, що готують військовим два головних режисери, та викладачі вишів

Дев'ять днів тому російський президент почав віроломну війну проти України — війська росії серед ночі почали обстрілювати сплячі міста. У Полтаві одразу організувався потужний волонтерський рух. Люди об'єднуються перед спільною загрозою, щоб максимально забезпечити надійний тил для військових та територіальної оборони, які сьогодні бережуть місто. Учора «Полтавська хвиля» розповідала про згуртованих містян, які плетуть масксітки, тепер ми побували на справжній військовій кухні й розповімо про полтавців, які 24 години на добу готують їжу для оборонців.

Оскільки ми не можемо вказувати місцерозташування штабу військових, то спробуйте уявити собі кількаповерхову будівлю радянських часів. Це секретний режимний об'єкт надійно захищений на всіх підступах. І це не дивно — тут живуть, їдять та готуються до захисту й контрнаступу військові, спецпризначенці та територіальна оборона.

Ми проїжджаємо всі блокпости в суцільній темряві, намагаючись ніде нікого та нічого не зачепити. Фари вмикати не можна. До слова, таке правило діє на всіх блокпостах, тож, під'їжджаючи до блокпосту, вимикайте світло, щоб не сліпити наших військових.

Але повернемось до нашого репортажу. Нас зустрічають кілька вояків. Прискіпливо розпитують хто ми, звідки, навіщо приїхали. Потім дають кілька слушних порад щодо переміщень у режимних об'єктах та ведуть у святая-святих — їдальню.

На кухні помітно тепліше ніж на дворі. І це не дивно — щодня хлопці та дівчата, які тут працюють готують понад півтори тисячі порцій перших та других страв, салатів, закусок і напоїв. Переважна більшість — волонтери, які не змогли всидіти вдома і хотіли хоч якось допомогти нашій армії.

Тут специфічне світло. Адже всі вікна з метою демаскування щільно заклеєні чорною плівкою. Відтак, працюючи на кухні, ти в прямому сенсі цього слова світу білого не бачиш. Але люди не зважають. Тут на кухні ми зустрічаємо одразу двох головних режисерів лялькових театрів: Полтавського та Харківського. Пліч-о-пліч з ними працюють доценти кафедр полтавських університетів. Мета одна — забезпечити вояків ситною та смачною їжею.

Заходимо до кухні. Тут метушаться кухарі у фартухах, банданах і шапочках на голові, а також волонтери, які привозять їжу й поспішають розвантажити вантажівку до початку комендантської години. Волонтерка Олена сьогодні тут денний адміністратор. Прийшла сюди у перший день, щоб принести продуктів, критично оглянула кухню — й залишилася. Каже була одна чи дві плити і все. Не було навіть холодильника:

«Люди готові привезти м'ясо, картоплю, а ми не знали, як це все зберегти. Тому люди почали привозити морозилки, холодильники, пральні машинки. Я принесла перші дві каструлі, потім їздили збирали каструлі, або приносили сусіди».
poltavska-khvilia_xcwi/HqX8ppY7R.jpeg
Волонтерка привезла цілу машину продуктів — але просить не знімати, робить все анонімно

Нині ця їдальня вже забезпечена необхідною технікою, яку купили волонтери власним коштом.

В умовах дефіциту певних продуктів небайдужі полтавці влаштовують обмін продуктами: маючи дріжджі та молоко, приїздять сюди по борошно. А назад повертають вже готові пиріжки та випічку. Олена каже, що долучаються до роботи навіть місцеві кафе та ресторани.

poltavska-khvilia_xcwi/0XQEhpLnR.jpeg
Кухня їдальні
poltavska-khvilia_xcwi/HN7gTpY7g.jpeg
poltavska-khvilia_xcwi/IQrgotL7R.jpeg
poltavska-khvilia_xcwi/krKiTtYnR.jpeg

Адміністраторки спочатку робили все самі, цілодобово. А з появою нових людей взяли на себе координаційну роботу. Ведуть розрахунки, займаються логістикою, обліковують наявні та необхідні продукти. Наразі кожної зміни у їдальні працюють близько 30 людей.

«Я привезла сюди допомогу, познайомилася з Оленою. Перший мій робочий день був 24 години. Чоловік тут працює вдень, а я вночі. Він приїхав, забрав мене, відвіз додому, а сам їде сюди допомагати. Батьки дуже турбуються, але я максимально заспокоюю», — говорить волонтерка Юлія.
poltavska-khvilia_xcwi/A9S-YpY7R.jpeg
Юлія, волонтерка. Адміністраторка нічної зміни

Також військовим допомагає Юлія – доцентка ПУЕТу. На кухні вона працює разом із мамою:

«Я доцент університету, я працювала тільки з кульковою ручкою. Адаптуватися тут немає коли, треба робити вже зараз. Я працюю тут з мамою, а батько нас завжди сюди привозить».
poltavska-khvilia_xcwi/scEfhpYnR.jpeg
Юлія доцентка ПУЕТ, але нині працює тут
poltavska-khvilia_xcwi/uHm82pL7R.jpeg
Волонтери готують салат для військових
poltavska-khvilia_xcwi/HhrITpYng.jpeg
"Гуртом і батька легше бити" — усміхається Марина, коли питаємо як можливо начистити стільки зерен гранату для салату

До роботи волонтерів приєднуються все більше й більше волонтерів. Ніко Лапунов, головний режисер Полтавського театру ляльок проміняв сцену на куховарство:

«Я не міг сидіти вдома. Пішов записався до тероборони. Мене не взяли, бо я комісований, але взяли на кухню. Працюю по 12 годин. Настрій бойовий. У нас тут актори, рекламісти. Дехто миє посуд, а дехто прибирає територію».
poltavska-khvilia_xcwi/WgkutpY7R.jpeg
Ніко Лапунов
poltavska-khvilia_xcwi/rx-TTtLng.jpeg
poltavska-khvilia_xcwi/RMwlopYnR.jpeg

Головна режисерка Харківського театру ляльок Оксана Дмітрієва миє посуд. Коли руки вільні, разом з іншими допомагає на кухні. Потрапила до Полтави, евакуюючи свою маленьку донечку, і залишилась. Говорить, роблять усе, на що здатні зараз:

«Саме головне і найскладніше роблять зараз наші хлопці. Ми робимо те, що ми здатні. Мити посуд — значить мити посуд. Так склалося, що ангели привели мене до Полтави й тут я роблю все, що можу»
poltavska-khvilia_xcwi/1v6cTtY7R.jpeg
Головна режисерка Харківського театру ляльок Оксана Дмітрієва

На годиннику вже 18:00. До роздачі підходять зголоднілі хлопці й чоловіки. Час вечеряти. Військові стають у чергу, беруть тацю як у кафе швидкого обслуговування й обирають страви до смаку. Кілька видів салатів, борщ, картопля, та каша з м'ясом. Далі, як у турецьких готелях — шведська лінія. Чоловіки можуть собі набрати додатків до смаку: сало, часник, цибуля, різноманітні соління та зелень, бутерброди й різноманітні пиріжки.

poltavska-khvilia_xcwi/LIs_hpLnR.jpeg
Дівчата на роздачі швидко поповнюють стіл стравами, аби нікому не довелось чекати
poltavska-khvilia_xcwi/eAurotY7R.jpeg
poltavska-khvilia_xcwi/69puhpY7R.jpeg

Живуть і їдять тут всі: рядові та офіцери, спецпризначенці ЗСУ та тероборонівці. Серед інших помічаємо замдиректора нещодавно добудованої «Акварени», запуск якої планували вже на початку березня. Каже їжа домашня, і смак неначе вдома. Тож ніякого дискомфорту не відчуває.

«Я колишній офіцер. Настав такий час і довелося стати на захист своєї батьківщини. Моя спеціальність — я заступник директора центру спортивної підготовки нашого найзнаменитішого басейну "Акварена". Дуже шкода, що ми не змогли його запустити. 10 березня планували провести обласні змагання, а орієнтовно 22 березня мали б провести всеукраїнські. Та з 1 квітня мали займатися діти. Басейн чудовий. Путін, ми тобі за це помстимося!», — говорить військовий з повним підносом їжі.
poltavska-khvilia_xcwi/baxq2tL7R.jpeg
Андрій

Хотілося б завершити цитатою волонтерки, яка з першого дня війни почала допомагати українській армії:

«Стояти осторонь такої величезної біди, яка звалилася на нашу Україну, не можливо. У перший день шукали можливих шляхів допомоги, йшли на кухні, збирали речі, готували мішки з піском. Такий народ не можливо перемогти. Слава Україні!»

Додамо, що кожен з полтавців може допомогти волонтерам: 0503020106 — Ірина.

Світло переможе темряву!

А ми нагадуємо, що ведемо онлайн-трансляцію всієї хронології подій російської агресії проти України:

Єгор Рудь

Ще з рубрики: "Соціум"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар