Врятовані від Вагнерівців: росіяни вигукували «Слава Україні», розстрілюючи пораненого побратима
«Там хлопчина із вогнепальним переломом, глянув в його медичну картку, а там 2000-й рік народження. Коли я вчився в школі, то була малишня. А вже – воїн», – каже анестезіолог.
Підходжу до хлопця привітатися. І справді, він дуже юний на вигляд і дитинно щирий в розмові. Звуть його Дмитро Савьолов. Родом із Харкова. Навчався комп’ютерної інженерії.
Коли першого березня окупанти обстріляли Харківське танкове училище і долетіло 9 ракет, то від крайнього прильоту до оселі Дмитрової бабусі було 150 метрів. Вітчим вивіз Дмитра із бабусею на дачу в область, але довго хлопець там не затримався. Підготувався до захисту дипломної роботи, отримав диплом, зібрав усі документи і пішов добровольцем до військкомату. Контракт підписав із 92-ю окремою механізованою бригадою.
По-сусідству від Дмитра ще один воїн із 92-ї – Гліб із Кривого Рогу. До війни був оператором станка на виробництві, нині тримається здоровою рукою за поранену – мінно-вибухове подробило кістку.
Хлопці уже в дорозі з’ясовують, що виявляється із тих рот, які міняли одна одну на одних і тих же позиціях останнім часом. Там не пересікалися.
«У той наш ліс летіло все, що тільки можна! Без упину нависали два дрони: один коригував танк, інший – артилерію і міномети», – ділиться Дмитро.
Після прильоту наклав собі турнікет. Взяв побратима в дорогу і півтора кілометри пройшов за допомогою. О дев’ятій ранку отримав поранення, а о дев’ятій вечора вже розмовляв зі мною в евакуаційному автобусі дорогою до Дніпра.
Дмитро показує мені фото на телефоні, зроблене 25 січня.
«Це мій другий день народження! Каска пошкоджена – голова ціла», – виснує хлопець.
На гальорці автобуса чотири місця для сидячих із пораненнями. Усі зайняті. Запитую, чи можна сфотографувати Героїв. Охоче погоджуються.
Чоловік із шиною на нозі просить ще і ще кращий кадр, не надто подобається собі на попередніх – і нестримно усміхається.
Чоловіка звуть Володимир Павліченко, йому 48 років. Родом зі славнозвісної Охтирки на Сумщині, перед війною працював будівельником в Полтаві, а після — піхотинцем у 30-тій окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького.
«Вчора ввечері, коли ми збиралися заступати на спостережний пункт, десь о 23:00, – каже, – зайшов командир відділення нашого нашої групи і попередив, що ніч буде дуже важкою. Сказав: "Відкривайте БК, заправляйте набої, щоб у кожного було побільше!"»
Обстріл йшов із міномета, і восьмий, і двадцятий калібр. Ворожий танк також не шкодував снаряди.
«Попереду – вагнерівці. Як м’ясо! Дуже багато, як сарана! Зачищають. А вже за ними спеціальний елітний підрозділ “Сумраки”. Росіяни вигукували “Слава Україні”, розстрілюючи пораненого побратима».
Володимир ділиться спогадом:
«Хотів насипати у підсумок для магазину боєкомплекту, і в цей момент відчув, як щось мене в гомілку запекло. Розвертаюся і бачу за 30 метрів позаду вагнерівця. Він вистрілює увесь рожок, увесь комплект у нашу сторону, попадає в мого товариша.
Я відчуваю тепло крові у взутті, тягну його з собою за колодязь. Це була Божа милість, Божа любов, вони пролітали над головою, мимо плечей. Я дивився на ці кулі, що свистіли повз, і не йняв віри, коли у ворога закінчився боєприпас. Поки він міняв магазин, я встиг перекотитися ще далі. Він цілив звідти, де раніше була позиція наших хлопців. Наш командир розстріляв того підара врешті!»
Українських оборонців було заледве тридцять – ворогів щонайменше триста. Артилерія, міномети, танки, сушки і вертольоти – усе щоденно.
Полон пропонували регулярно, але отримували у відповідь вогонь від відчайдух, таких як будівельник Володимир із Охтирки.
Водій автобуса «Австрійка» професійно оминає кожну вибоїну і яму, тримаючи швидкість до лікарень Дніпра. Захисники із апаратами зовнішньої фіксації, що тримають розтрощені кістки рук, плечей та ніг, сплять. Вони оберігали наш сон, зараз їхній сон оберігають лікарі та парамедики-госпітальєри.
1 екіпаж +1 автобус + 1 виїзд = 10 поранених
Долучитись до процесу порятунку життів можна прямо зараз за реквізитами:
💳 4149629301181756 приватбанк
Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри • Hospitallers Paramedics
Редакція «Полтавської хвилі» зібралася, щоб писати не лише швидкі новини, але й хороші та корисні тексти для розумних людей. Підготовка деяких текстів займає тижні або й місяці. А матеріали з фронту завжди супроводжуютьсч ризиком для життя. Але ми віримо, що наша робота допомагає змінювати країну та суспільство на краще. Погані тексти — це швидко й дешево. Хороші — довго й дорого.
Щоб робити хороші, нам потрібна ваша допомога.
