Всі роблять це… Поговоримо про заздрощі?

У вісім років я заздрила продавчині книг і канцтоварів на хорольському ринку — це ж треба скільки часу серед такої розкоші проводити! У 18 — приятельці з четвертим розміром "очей" (без коментарів). А зараз тим, кому приходять нормальні результати аналізів на гормони щитовидки. Еволюція так би мовити. А ще привід просто зараз відвести очі від екрану та задуматися про те, коли заздрість виникала у Вас? Згадали? Добре, давайте далі!

Взагалі заздрять усі, в більшій чи меншій мірі, рідко або постійно, навіть ті, хто активно відхрещується від цього.

Кожна людина на землі здатна відчувати весь спектр емоцій, подарованих нам природою. Хтось колись умовно поділив їх на позитивні та негативні, я ж сприймаю їх як ті, що переживати приємно і такі, що не дуже.

Заздрість от, як не крути, потрапляє під другу категорію. В Китаї її називають “хворобою червоних очей”, Біблія відвела їй містечко в рейтингові смертних гріхів, а Гете охарактеризував її як пасивне відчуття невдоволення. Всі ми знаємо, що це таке, але мало хто длубався глибше. А завидки, до речі, здатні принести відчутну користь тому, хто їх коректно переживає.

Отже, задрість. Це відчуття, коли ми страждаємо від того, що хтось інший має те, що не маємо ми. Заздрість вважають соціальною емоцією, але той, хто висунув цю теорію, мабуть не бачив, як кіт дивиться на свого родича, який вихопив смаколика.

Зустрічала колись теорію, що в тваринному світі заздрість проявляється у вигляді прагнення ліквідувати більш здорового чи молодого представника своєї статі, щоб збільшити свої шанси на продовження роду. Як на мене, щось у цьому є.

В основі заздрощів лежить почуття власної недостатності. Це, до речі, пояснює те, чому одні люди заздрять наскільки рідко, що годі згадати, коли це було востаннє, а для інших це ледь не стиль життя.

Бо хтось оте “я не ОК” відчуває в рідкісні моменти емоційного спаду, а хтось живе з такої позиції постійно. А ще, заздрощі пов'язані зі звичкою порівнювати себе, звісно не на свою користь.

Попри те, що переживати заздрощі геть неприємно, їхня користь полягає в тому, що дозволяє нам зрозуміти, чого ж, власне, ми хочемо від життя.

Все, що для цього потрібно — помислити, чому ми заздримо: моделі чужих стосунків, способу життя подруги чи зарплатні колеги? Ми ж не заздримо всьому підряд? У кожного це свої пункти, на які ми і звертаємо увагу в інших.

Навіть ті, хто, здавалося б, тільки в цих переживаннях і живе, насправді тужить через одні й ті ж дефіцти у своєму житті, бачачи, як вони реалізуються в інших людей. І саме заздрощі допомагають нам їх виявити, показуючи наші істинні, а не нав'язані бажання!

До прикладу, маючи чудові сімейні стосунки, які задовольняють наші потреби, ми не заздримо чужим, а от при вигляді будинку мрії, така заковиринка може й проскочити. А ще, заздрість може говорити про незадіяний потенціал особистості, що ти буквально можеш так само як і об'єкт завидок, але чомусь не дозволяєш собі цього робити.

У нашій культурі цю емоцію поділяють на «чорну» та «білу».

Чула достатньо думок про це, але мені особисто здається, що десь воно так і є. Що «білі заздрощі» — це певне відчуття захоплення з легеньким нотками суму, що цього немає в твоєму житті, з думками «Я теж так хочу!».

«Чорні» ж — більш нестерпне відчуття, коли людина сама собі боїться зізнатися: «Як же мені погано, я так хочу цю річ, і досі її не маю. А в неї є!» Така заздрість немов «здавлює грудну клітку і водночас роздирає зсередини».

У цьому випадку людина буквально страждає через якийсь свій дефіцит, але рідко готова щось робити, аби досягти бажаного. Вона потрапляє в роль жертви і або знецінює суб'єкт заздрощів, бо це легалізує право і далі нічого не робити, або у неї з'являються думки на кшталт: «У мене нема, хай і в нього не буде». І тут люди можуть навіть не розпізнати саме заздрість як емоцію, бо вона добряче приправлена жалістю до себе, відчуттям несправедливості й образами.

Від чого залежить, яку заздрість буде відчувати людина «білу» чи «чорну»?

• Насамперед від того, наскільки задоволені потреби зараз і в якій мірі були забезпечені базові потреби в дитинстві.
• Від рівня розвитку особистості.
• Від того, яка в людини самооцінка.

Отже, ми зрозуміли, що заздрість підсвічує нам наші потреби. Але що ж робити, аби зустрічатися з нею дедалі рідше?

Найбільш робочий механізм такий: відчув задрість — зрозумів, яку потребу треба задовольнити — намагаєшся це зробити доступним (і законним, якщо що) способом.

Так, можливо, зробити це не так просто, як написати, але якщо й далі обирати —сидіти склавши руки, то варто підготуватися до того, що заздрість буде частим гостем.

З людиною, якій заздриш, можна поговорити, зробити їй комплімент і розпитати, як їй вдалося досягти бажаного. Ймовірно, що так ми отримаємо ну, якщо не готову інструкцію, то цінні підказки, як втілити омріяне в життя.

Працювати над своєю самооцінкою, самоцінністю, прийняттям свого тіла. Краще, звісно, із спеціалістом.

Звернути увагу на свої упередження, які заважають нам використовувати заздрощі як мотиватор. Наприклад, я заздрю багатій людині. Але при цьому щиро впевнена в тому, що всі багатії лихі, скупі й брехливі. А я ж не така! То як мені стати багатою? Логічно, що через роботу із установками.

Прикрашати своє життя, наповнювати його приємнощами в міру своїх можливостей. Чим більше ми задоволені своїм сьогодні, тим менше ми відчуваємо заздрощі.

А що, коли заздрять мені?

У нас люди бояться заздрощів. І це зрозуміло, з нашою-то історією. Особисто я не вірю в те, що через заздрощі можна наврочити, тож мені це не шкодить. Якби вірила, то ймовірно б боялася такої вірогідності: так працює наш мозок, він постійно шукає докази правильності того, в що ми свято віримо. Мені здається, що ми маємо лишати іншій людині право думати про нас що завгодно, якщо це не приносить нам шкоди.

Природа влаштована так, що поступово витісняє те, що вже не потрібне, віджило (он і росія вже помаленьку розпадається). І навіть попри те, що нам не подобається відчувати певні емоції, не означає, що вони неправильні чи погані.

Все ЗА нас і ДЛЯ нас, треба лише глянути трішки глибше.