Чому пам’ятник засновнику Української гельсінської групи Олексі Тихому залишається на лінії зіткнення

«Олекса Тихий залишився боронити свою батьківщину тут. Кинули його. Ніхто не прибрав. Він на посту, як завжди», — так коментує надані «Новинам Донбасу» фото стели Олексі Тихому у селищі Олексієво-Дружківка на Донеччині голова обласного товариства Олекси Тихого та член Донецької обласної організації Національної спілки краєзнавців України Євген Шаповалов.

На фото — стела, встановлена у 2015 році на території гімназії №14. Саме у цій школі (нині — гімназія) вчився, а у 1952-1958 роках працював вчителем, відомий український дисидент та правозахисник, засновник Української Гельсінської групи Олекса Тихий.

Він ходив до цієї школи 7 км з рідного хутору Їжівка, який спорожнів ще задовго до повномасштабного вторгнення і зараз фактично знаходиться поруч з лінією фронту. Покинуті хати стали руйнуватися. Не виключенням стала й рідна хата Олекси Тихого: вона зруйнувалася ще до повномасштабного вторгнення. Але деякі речі відомого правозахисника зберігалися у музеї м. Дружківка. А поряд зберігся пам’ятний камінь.

Рішення поставити відомому українському дисиденту та правозахиснику пам’ятник біля школи, де у свій час працював Тихий, Шаповалов прийняв після того, як восени 2006 року у Дружківці заляпали чорною фарбою пам’ятну дошку Олекси Тихого на міській бібліотеці.

У 2007 році Євген Шаповалов встановив стелу біля гімназії за свої особисті кошти. На відкриття стели тоді, розповів Шаповалов, приїхали відомі українські політичні та культурні діячі, як Василь Овсієнко, Богдан Горинь, Ярослав Гомза, голова обласного товариства «Просвіта» Марія Олійник, громадська діячка та журналістка Людмила Огнєва — дослідниця життя та творчості шістдесятників Донеччини. За словами Євгена Шаповалова, тоді велику допомогу і підтримку при встановленні пам’ятника, надавав тодішній начальник відділу освіти Дружківки Володимир Качур.

Але ту стелу біля школи теж зруйнували під час окупації селища у 2014 році. Тому був оголошений збір коштів на її відновлення. Вона була встановлена у 2015 році.

Відкриття пам’ятника Олексі Тихому у 2015 році було урочистим.

Приїздив очільник Донецької обласної ОВА Павло Жебрівський та керівництво багатьох громад та міст області.

«Гроші на новий пам’ятник збирали всією країною. Це — покращена копія стели, яка була встановлена у 2007 році», — розповідає Євген Шаповалов.

Він згадує, як під час свого просвітницького турне навчальними закладами України гімназію відвідував і видатний український публіцист та громадський і державний діяч Володимир Шовкошитний.

Цей народний депутат України I скликання (обраний у 1990 році), зіграв велику роль у перепохованні Олекси Тихого. Саме він у 1989 році ініціював та очолив важливу операцію з перевезення на батьківщину останків українських дисидентів Олекси Тихого, Юрія Литвина та Василя Стуса, закатованих у Пермських радянських концтаборах. 19 листопада 1989 року ці борці за незалежність нашої держави були перепоховані на Байковому кладовищу в Києві.

За словами Шаповалова, на усі заходи приходила дружина Тихого, Галина Устимівна Василенко, яка присвятила все життя викладанню математики, та мешкала неподалік від згаданої гімназії №14. 13 лютого 2026 вона, на жаль померла.

Та майже на усі заходи приїздив з Києва син Олекси Тихого, Володимир. Завжди привозив з собою подарунки, які були пов’язані з пам’яттю його батька. Одного разу навіть провів авторську екскурсію експозицією «Хата сім’ї Тихих у селі Їжівка» у Дружківському історико-художньому музеї.

На сьогодні нова стела не вивезена з території закладу. Пам’ятник дивом вцілів.

Будівлі навчального закладу вже вщент зруйновані ворожими обстрілами. Принаймні пам’ятник був цілий торік: останній раз його бачив один з вчителів закладу у грудні 2025 року.

«Новини Донбасу» звернулися до керівництва закладу та до відділу освіти Дружківської міської ради, щоб з’ясувати, чому пам’ятник не евакуювали. Як з’ясувалося, він знаходиться на балансі у гімназії. Але у навчального закладу немає технічних засобів його евакуювати.

Виконуюча обов’язки директора Марина Ганевська розповіла «Новинам Донбасу», що не встигли евакуювати не тільки пам’ятник, а й частину майна гімназії, яку вона вимушено очолила у червні 2025 року, після раптової смерті колишньої директорки.

За словами, Марини Ганевської, оргтехніку передали на зберігання та використання вчителям та родинам учнів, які вже евакуювалися у більш безпечні регіони країни. А частину самостійно відвезли до Дружківки, а вже відділ освіти організував евакуацію до більш безпечного регіону. Але решту евакуювати не встигли, бо ситуація погіршувалася дуже швидко. Все залишилося під завалами.

«Напередодні все зібрали та спакували. А вранці 28 вересня 2025 року на територію навчального комплексу у черговий раз влучили ворожі снаряди. Це був не останній, але дуже руйнівний удар. Через щільні обстріли поліція тоді вже не приїхала складати акт, а зафіксувала наслідки влучання за наданими нами фото», — розповіла «НД» в.о. директорки гімназії №14 Марина Ганевська.

Чому питання евакуації пам’ятника не вирішили колишні директорка та завгосп (який вже звільнився), Марина Ганевська не знає. Звісно, що сам заклад не має технічних засобів, щоб демонтувати та вивезти пам’ятник.

Але після нашої розмови в.о. директора 20 березня цього року звернулася до відділу освіти Дружківської міської ради. А начальник міського відділу освіти Світлана Лазебник — вже до голови міської військової адміністрації Дружківки — з проханням надати технічні можливості для вивезення даного об’єкта культурно-історичного значення до Кіровоградської області. Якщо це вдасться зробити, стела буде встановлена біля будівлі, де зберігаються інші матеріальні цінності, евакуйовані з інших закладів освіти Дружківської територіальної громади — на території громади до повномасштабного вторгнення їх працювало 32.

Але поки що невідомо, чи вдасться здійснити евакуацію. У Олексієво – Дружківці обстрілюють кожне авто. Тільки 23 березня під час евакуації з селища від ворожого обстрілу прямо у автомобілі гуманітарної місії, яким вивозили місцевих мешканців, двоє з чотирьох пасажирок загинули, ще двоє зазнали поранень та потрапили у лікарню. Не усім вдається евакуюватися і пішки. Щобільше, 24 березня російські війська скинувши 9 авіабомб вже на сам центр територіальної громади – місто Дружківка…

Тому, за словами Світлани Лазебник, було вирішено звернутися за допомогою в евакуації пам’ятника до військових.

На думку голови товариства Олекси Тихого Євгена Шаповалова, евакуювати цінності треба було раніше.

За словами Шаповалова, Історико-художній музей Дружківки, де у тому числі є речі Олекси Тихого, у 2023-2024 роках поступово евакуював свої експонати на Хмельниччину.

Сам Євген Шаповалов ще восени 2024 року офіційно передав на зберігання та використання Черкаській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Тараса Шевченка книги я із серії «Розстріляне відродження», які були подаровані товариству Олекси Тихого видавництвом «Смолоскіп».

За словами Шаповалова, це — рідкісні видання творів правозахисників та письменників, які за свою боротьбу за незалежність нашої держави пройшли радянські концтабори. Серед цих книг є й двотомник Олекси Тихого, виданий згаданим видавництвом у 2007 році за копіями рукописів, якій зберіг Володимир, син Олекси Тихого, після того, як його батька кинули за ґрати.

«На стелі біля гімназії написані таки слова Тихого:

«Я — українець

Люблю свою Донеччину,

Її степи, байраки,

лісосмуги, терикони

Люблю і її людей,

невтомних трударів...»

«Олекса Іванович дійсно любив Україну: після закінчення філософського факультету Московського державного університету він міг залишитися в аспірантурі. Але обрав шлях сільського вчителя на батьківщині. За захист української мови, культури та прав людини Олекса Тихий провів в ув’язненні та засланні загалом понад 15 років, й помер в ув’язненні. Вважаю, що ця людина заслуговує на повагу нащадків», — розповів Євген Шаповалов.

Авторка: Олена Смирнова