Куди Полтавська ОВА закопала 375 мільйонів: репортаж з фортифікацій на Донеччині
Що власне сталось — розслідування «Залізного нардепа»
Якщо коротко, то мова піде про гучний скандал навколо викривального розслідування, яке 10 вересня опублікував нардеп Ярослав Железняк. «Залізний нардеп» заявив про імовірні переплати на будівництві фортифікацій «схємки, мутки, фірми-прокладки» і навіть звинуватив Полтавську військадмінстрацію в використанні рабської праці в обмін на бронювання працівників і надання окремим підприємствам статусу критичності. Тема завірусилася, заголовки місцевих і національних медіа замайоріли цифрами і сенсаційними зворотами. Ну як, у тій чи іншій мірі: хтось писав сенсації, покликаючись на Железняка, хтось обережно вказував на ймовірність зловживань. Та ця колонка не про вірність журналістським стандартам, адже й сам цей текст буде поза ними. Власне на «Полтавській хвилі» ми, звісно, про це теж писали. Тож коротка передісторія є тут. Я не буду переписувати вже написане — за покликанням є короткий виклад суті розслідування нардепа та перелік звинувачень, там само є й реакція влади і результат наших намагань отримати відповіді від фігурантів. Майже рік тому навколо цієї теми вже був корупційний скандал. Тоді Бюро економічної безпеки звинувачувало ОВА, що Полтавщина переплатила три мільйони гривень на споруджені ВОПів. Суть схеми, яку розслідували бебівці полягала у можливій переплаті за деревину: мовляв, підрядники завищували ціни на будівельні матеріали. Наприклад, бруски деревини, що мали коштувати 6400–6600 грн/м³, були задокументовані як 9020,45 грн/м³. До актів КБ-2В, КБ-3, буцімто вносили неправдиві дані. [caption id="" align="aligncenter" width="1500"]
Фото ілюстративне[/caption]
Звинувачення ОВА відкидала. Мовляв, пиломатеріалів закупили всього на 1 млн 269 тис. грн, тож переплатити три мільйони було в принципі неможливо. В останній ухвалі за провадженням у цій справі 552/4992/24 Київський районний суд Полтави 8 серпня минулого року за клопотанням детектива Бюро економічної безпеки дозволив БЕБ вилучити «засекречені» документи, які стосуються 16 договорів, укладених із підрядником у лютому–березні 2024 року, на загальну суму понад 372 млн грн.
Суд ухвалив надати доступ до всієї документації щодо проведення тендерів, укладання і виконання договорів:
- паспорти бюджетних програм
- технічні завдання, кошториси, акти виконаних робіт
- документи щодо закупівлі матеріалів (чеки, ТТН, сертифікати якості)
- акти прихованих робіт, журнали будівництва, листування між сторонами тощо
Знімок екрана з YouTube-каналу «Залізний нардеп»[/caption]
Гостроти новому інформприводу додав терміновий виклик нині тимчасового очільника ОВА Володимира Когута й ексначальника адміністрації Філіпа Проніна у Парламент для звітування. Головне питання, яке повисло у суспільстві — чи не стали фортифікації на фронті другою «стіною Яценюка». Ну тобто фікцією. Відповіді на це питання ніхто так і не отримав. З комунікаціями в нас як завжди біда — поки узгодять ван-войс, мережа вже наповнена чутками, плітками і припущеннями.
Звісно, що подібні заяви викликають резонанс. Люди всією країною донатять на забезпечення військових, а тут хтось «наживається на війні». Сенсаційні заголовки і все, що стосується витрат на фронт, неминуче привертає увагу.
Відео: Полтавська хвиля
Що відомо по суті (короткий спойлер-блок)
- Фортифікаційні споруди, про які йдеться, — у Святогірській громаді Донеччини. Про це нам повідомив сам т.в.о. начальника Полтавської ОВА Володимир Когут.
- За словами Полтавської ОВА, роботи завершені й наразі ще триває процес прийому-передачі й усунення дрібних недоліків. Усуває їх підрядник.
- Згідно з проєктно-кошторисною документацією, бюджет складав 381 мільйон гривень. По актах прийому-передачі — приблизно 375,5 млн, інші ~5,5 млн повернені у державний бюджет. Тобто на обʼєкті, за інформацією ОВА, була ще й економія.
- Протяжність усіх укріплень — 21,3 км, це окопна мережа і 14 взводно-опорних пунктів, усі вони — на підконтрольній території.
- Є паспорти обʼєктів і результати експертиз. Але їх не оприлюднять, бо вони з грифом «ДСК».
Екскурсія на Донеччину
Пропозицію поїхати «руками подивитись, очима помацати» фортифікації прийшла нам у редакцію у четвер. Поїздка була запланована на пʼятницю, 12-го вересня (до речі, річницю деокупації Святогірщини), потім плавно змістилась на суботу. Тож, о шостій ранку я, з невеликим гуртечком журналістів з національних медіа вже їхав на зустріч сонцю — на Схід). Світанок, між іншим, був божественно красивим. [caption id="attachment_170622" align="aligncenter" width="844"]
Тут і далі фото та відео: Полтавська хвиля[/caption]
У Полтаві до нас підсіли ще кілька журналістів, а керівництво області та журналісти Суспільного нас мали чекати вже на місці.
Мені було цікаво проїхатись знайомими дорогами — востаннє ми з командою їздили Ізюмщиною та Святогірщиною десь із рік тому, тож була і певна ностальгія, і професійний інтерес. Тим паче нам обіцяли довгу поїздку, з обходом всіх 14 фортифікацій. Утім дорога затягнулася. Прибули ми на позиції доволі пізно як для сезону. Телевізійники тихенько матюкались, бо світлового дня лишалося години півтори, а ми іще й не починали.
На вʼїзді в Донеччину нам повідомили, що конструкції можна оглядати, мацати, міряти і в будь-який спосіб переконатись у їхній надійності та відповідності, але знімати — зась. Когут трохи надміру знервований — можливо тим, що вже зривали всі заплановані таймінги, можливо, напором медійників, які стояли на своєму, трохи агресивно заявив, що тут не театр і не місце для фотосесій. А журналісти можуть людям і словами переповісти те, що побачили. Телевізійники знову матюкаються. Журналісти курять і перемовляються про марноту-марнот — бо як показувати те, що не можна знімати. Але зрештою на місці вдалося переконати військових, що ми не вперше в цих місцях і, власне кажучи, знаємо як знімати на фронті, не викриваючи позицій. Пристрасті вщухли. Всі заспокоїлись.
Дерево, бетон, земля і люди
Це якщо коротко про те, що ми побачили. Кілометри одноманітних окопів. Вони звісно не схожі на те, що ми бачили з 2014-го року, і навіть на те, що бачили на початку повномасштабки. Це не траншеї, які обсипаються і не болото-місиво під ногами. Але знову ж таки — нагадую, я не експерт. Окоп широкий. В ньому можуть розминутися троє великих мужиків, наприклад, операторів із камерами, або військових зі зпорядженням. Зроблені короткими перебіжками-зигзагами — з погляду грошей, це звісно дорожче, але з погляду безпеки — краще. Висотою хтозна-які — я 1,73 зростом, то вищі за мене. Стіни укріплені деревʼяним брусом, металевою сіткою, під нею якийсь геотекстиль, гідроізоляція чи агроволокно. Треба було б уточнити на місці. Між прольотами є «підземні переходи» — протидронові укриття. Тут, кажуть військові, можна і від мавіка сховатись, щоб не побачили розвідники, і від FPV. По ідеї має витримувати більшість прильотів. Від КАБу, кажуть, при прямому попаданні нічого не рятує, тож тут дискутувати марно. Стіни тримаються на деревʼяних балках, стелі укріплені бетонними плитами вгорі. Над плитою земляний насип метра півтора-два. Окремо — бліндажі, я так би це назвав. Бетонні, двокамерні капсули: за принципом сільської хати — є сіни: бетонно-металева коробка, яка з двох боків закрита броньованими дверима. Не скажу, які вони по міцності, але важкі. Далі — світлиця бійниця. На всі боки є оглядові вікна, через які можна вести спостереження, або й вести бій. Захищені вони важкими металевими закривками, двома руками їх підняти не кожному під силу. Загалом ми відвідали три з чотирнадцяти ВОПів. У першому я не знімав — він був обжитий — тому й називаю їх бліндажами. Порушувати побут військових було якось не комільфо. Хоча й кажуть «Ми військові — в нас немає особистого простору, тільки державний». Всередині стають троє деревʼяних нар чи розкладачок, надворі хлопці облаштували літній душ. Але узимку тут, звісно, з гігієною не порозкошуєш. Куримо. Окопи всі суцільно зарослі бурʼяном. Степи Донеччини за рік захопили фортифікації амброзією й іншою травою. «Не косите?» — кажу. «Нам пропонували покосить, — відповідає вояка. — Нах*я питається. Тут ідеальне маскування. Нам не мішає. Навпаки».Що кажуть чиновники й військові?
«Зараз світло впаде», — кричить оператор «Інтера». Біжимо записувати коментарі. Повний текст розмов у відео вгорі, лишаю без монтажу і склейок. Тут обмежимось короткими тезами з почутого. Спочатку пишемо Когута — до нього в журналістів найбільше питань, бо ж його призначили відповідальним. Хоча під час будівництва керував ОВА не він, але мусить бути в темі — був заступником.Володимир Когут, т.в.о. начальника Полтавської ОВА:
«Я записав окреме відео про те, що запрошую народного депутата з Железняка особисто відвідати Донеччину і перевірити наявність і якість фортифікаційних споруд, які будувала Полтавська ОВА в 24-му році [...] ми також звернулися до тимчасової слідчої комісії [...] бачите, ми сьогодні з вами тут одні [...] фортифікаційні споруди збудовані. Вони на підконтрольній території України [...] будувалися відповідно до проєкту, який розроблений був проєктною організацією на замовлення Генерального штабу і проєктного інституту Міністерства оборони України [...] він (Железняк, - ред.) озвучував, що ніби Покровський район? Ми зараз знаходимося в Святогірську [...] Будівництво наразі завершено. Ми в січні разом з представниками ОТУ «Луганськ», які були якраз інженерами [...] здійснили перевірку, [...] і склали всі паспорти на ці фортифікаційні споруди [...] Протяжність, якщо взяти в лінію поставити — це 21,3 км [...] загальний бюджет, згідно з проєктно-кошторисною документацією [...] становив 381 млн грн. Згідно з актами прийняття-передання від підрядника до нас [...] загальна цифра склала 375 млн [...] 5,5 млн грн, які були зекономлені, відповідно були повернуті до державного бюджету [...] Є експертиза, яка була вже по факту виконаних робіт, проведена інститутом експертиз міста Харкова [...] вони будуть надані там, хто їх буде запитувати, але вони всі з грифом».Поки не смеркло записали також і місцевого очільника військадмінстрації, на чиїй території тепер споруди.
«Якщо ми кажемо про роботи, то працювали з технікою і багато людей [...] Строки були установлені. Контролювалось все будівництво всіма службами, які працюють в нашій державі. Я особисто фактично кожного тижня по два, по три рази об'їжджав кожну фортифікацію. А якщо ми кажемо про реальні речі, щоб пройти фортифікації по Святогірську, треба десь приблизно два з половиною дні».Але загалом говорити про фортифікації пану Володимиру було не цікаво. Розслідування, говорить, не бачив, бо є нагальніші справи в громаді — фронт близько, треба займатись евакуацією людей. І, користуючись можливістю говорити через камери до людей, він більше зосередився на поточній ситуації в самій громаді.
«Найголовніше в нас питання зараз — це евакуація і взаємодія з військовими підрозділами, які виконують свої безпосередні обов'язки на лінії бойового зіткнення [...] Приблизно вдень виїжджають п'ять-сім людей, це вони виходять через програми евакуаційні [...] На сьогодні в громаді, це 13 населених пунктів, залишається 2630 людей [...] Трошки змінюється ситуація і ми не можемо порівнювати 22-й рік, і, тому що ми відчували штурмові діїй відчували, як це відбувалося. Сьогодні війна трошки змінюється технологічно. Сьогодні летять каби, шахеди, ітакамси, різні крила і все таке інше. Тобто люди, які знаходяться на території поблизу з лінією бойового зіткнення, вони в більшій, небезпеці, ніж були там в таких же умовах два-три роки тому».
Службовець Держспецслужби транспорту:
Нині фортифікації охороняє Державна спеціальна служба транспорту. Вона й приймає всі споруди на баланс. Вона ж і відповідатиме за їх утримання.«ВОПи обстежуються. Є деякі недоліки, які одразу майже усуваються підрядними організаціями. Також виконується робота з прийомки і перевірки документації [...] На цей час прийнято два взводних опорних пункти. По інших роботи тривають [...] війна міняється, міняються технології, і відповідно проєктні рішення стосовно захисту наших воїнів також міняються. Проєкти ВОПів стають безпечніші, кращі для захисту. Антидронові сітки, повне накриття, все це зараз уже використовується».Поговорили також із військовим, який безпосередньо зараз охороняє нові ВОПи та живе в них. Не знаю, чи готували його заздалегідь, але, говорить, що загалом йому є з чим порівнювати і тут йому подобається. Хоча є й нюанси.
«Мені подобається тут ширина окопів [...] рослинність, що вона вже росте, і вона теж трохи маскує. З часом там, якщо вже треба буде, треба розуміти, що будь-які фортифікаційні споруди — це не готельний номер [...] сюди вже заїде залога, вони натягнуть сіточку [...] і є хороша бетоно-капсула. Ну, теж можуть бути нюанси, коли будуть застосовані там КАБи Але від КАБа мало що врятує, не знаю, на яку глибину потрібно вритися [...] в 22-му році ми раділи просто викопаній траншеї в посадці, просто траншеї, а тут укріплені стінки, широка траншея, не вузька така, що ти сам ледве проходиш. Є можливість і сховатися, і облаштувати побут [...] в першу чергу фортифікація створена для життєдіяльності [...] у першу чергу (що треба покращити, — ред.), це маскування. Повинно бути маскування, тому що зараз нема таких фортифікаційних споруд, яких не можна зруйнувати. Безпечніше там, де тебе не бачать. Але маскування це не тільки натягнути сітку, це правильно натягнули сітку і це обмежили рух. І рух у відповідний час по одному, двоє. Тобто це як облаштування фортифікаційних споруд, так і навчання особового складу [...] А так, я вже довольний, що тут не обсипані окопи, бо в мене був досвід в районі Верхньокам'янського, там було важкувато, тому що вже було засипано. Тобі по окопу важко пересуватися, не то, що там виконувати задачу, а ти тягнеш на собі не тільки індивідуальне озброєння по типу АКСа, а і групове, протитанкові різні комплекси».Про ситуацію на напрямку загалом:
«Противник просувається, ми його спиняємо в міру можливостей. Просувається не так швидко, як йому хочеться і, я вважаю, що є певні проблеми, але не все так критично. Не так критично, як було в 22-му, коли ви самі бачили, скільки тоді територій проґавилося. Зараз є моменти, але над ними працюємо і людський фактор тоже набагато чого впливає».
В кого є питання? В мене є питання
Я бачив три ВОПи із заявлених 14. Чесно, я не знаю, чи всі вони однакові. Ті, що ми побачили, на мій хлопський розум не фахівця — відносно добрі і виглядають надійними. Те ж саме кажуть і військові, з якими курили й спілкувались не на камеру. Кажуть, відео Железняка не дивились. Та й загалом не розуміють, навіщо всі сюди приперлись, на територію, де вже літають дрони і є постійна загроза обстрілу. Скупчення людей, та ще й цивільних їх дратує. Чи спростовує ця поїздка звинувачення нардепа, озвучені у відео? Ні. Точніше більшість з них. Ми побачили, що фортифікації є. Є й «зуби дракона», які за словами військових і чиновників, простягаються аж до Харківщини. Вони укріплені металевими тросами. З боку ймовірного наступу підстраховані «Єгозою». Є на узбіччях доріг і «про запас». Їх, кажуть військові, розраховано і встановлено так, щоб можна було за потреби швидко перекрити самі дороги і повністю перекрити шлях ворогу. Наразі відомо, що НАБУ розпочало розслідування. З цифрами теж — контраст: якщо бюджет 381 млн і реальні витрати ~375,5 млн — це означає, що приблизно 5,5 млн повернули в бюджет. Але це не відповідає (на жаль) на питання про переплати, про завищення обсягів, про «фіктивні закупки матеріалів» і «заміни товщини деревини». На дотик визначити чи є підстави для таких звинувачень — не можливо. З цим будуть розбиратись правоохоронці. Журналістам не покажуть ні сертифікати, ні накладні, ні інші документи «під грифом». Я можу побачити стіни окопів, але не можу заміряти товщину бруса і порівняти із сертифікатом чи специфікацією в тендері. Там, де бетон — видно, що він є, але на око я не можу визначити клас бетону чи марку. Хоча кілька спростувань ми все ж побачили (напрямок, про який говорить Железняк, не той, і фортифікації всі на підконтрольній території), але…Що це все значить — і чому важливо
Як на мене — готовність показати відкритість і покатати журналістів «помацати» споруди — це важливо. Але комунікації було замало. Зокрема від Філіпа Проніна, з яким журналісти «Полтавської хвилі» безуспішно намагались звʼязатись весь тиждень поспіль — він кидав слухавку, а потім ігнорував. Хоч він і займає зараз вже іншу посаду, яка не стосується до теми — але інформаційний вкид був на його адресу. Тож якоїсь пресконференції чи брифінгу, на мій погляд, бракувало. Відкритість у цій темі потрібна не журналістам, а людям: все, що стосується війни, сприймається гостро. Железняк порушив питання, які неможливо перевірити і дати відповіді тут і зараз. Але там, де довго мовчать — зʼявляється ґрунт для сумнівів, пліток і теорій змов. З поїздки я побачив, що частина звинувачень — це страх і недовіра, яка накопичилась крізь роки. Але більшість найгостріших питань так і залишаються відкритими і чекати доведеться поки правоохоронці не дадуть чітких відповідей. Наразі ж можна констатувати лише кілька фактів: Підтверджено:✔️ ВОПи — є
✔️ Фортифікації — є ✔️ «Зуби дракона» — є ✔️ Усе на підконтрольній території.✖️ Не підтверджено (але і не спростовано): всі заявлені переплати, можливі фіктивні закупівлі, схеми та фірми-прокладки.
Епілог
З Донеччини я їхав з кількома думками:
Перша: великі кошти вимагають великої відповідальності. Всі три роки війни ми бачимо щоразу одне й те ж саме: засекречені закупівлі почасти обертаються скандалами. І чим більша секретність — тим більше маневру і для зловживань з боку відповідальних, і для політичних маніпуляцій.
Друга: Я не знав про що буде цей текст. І досі не знаю. Я не захищаю ОВА. Я не спростовую Железняка. Виходить, що і текст ні про що? Хоча, сподіваюся, він дасть ґрунт «на подумати» всім, хто дочитає його до кінця.