Штовханина, сало і «дуже вкусна, попробуйте»: сім типів людей на Центральному ринку Полтави

Як би ви не любили ходити прохолодними супермаркетами з їхнім стерильним світлом та касами самообслуговування, ніщо й ніколи не зрівняється з походом на Центральний ринок. Бо це місце – окремий світ зі своїми неписаними законами. Сюди не ходять просто скупитися на тиждень. Сюди ходять послухати останні плітки, зняти пробу з фруктів, свіжої молочки чи генеральського сала і, зрештою, просто поговорити.

Тож якщо ви досі думаєте, що ринок потрібен тільки для того, аби вигідно купити мішок молодої картоплі, не переплачуючи за кілограм, то я вас розчарую: головне на ринку – люди. Якщо походити кілька днів між рядами так, як це робила я, можна написати наукову роботу з антропології. Ми дисертацій не захищали, але зібрали для вас сім класичних типів полтавців, яких ви зустрінете між вулицями Шевченка та Новим Базаром.

У молочному павільйон Центрального ринку окремий світ, де пахне сироваткою, домашнім молоком та сметаною. Тут діє своя ієрархія і на вершині завжди вона – королева.

Вона приїздить рано, першою електричкою з умовного Головача, коли місто ще спить, і не здогадується, продукти якої жирності чекатимуть їх на ринку. На ній бойовий синій або червоний фартух, у глибокій кишені якого ховається виручка. Перед нею – парад банок та пляшок з-під Живчика та Кока-Коли ранкового та вечірнього здою і фасовані кульочки з домашнім творогом. Кожного, хто проходить повз, вона закликає зупинитися і попробувати «вкусну домашню молочку», яку вона робила як для себе. І не дай боже вам відмовитися, навіть якщо маєте непереносимість лактози і випадково забрели у молочний відділ.

Суперсила: за виразом обличчя може визначити, продукція якої жирності вам потрібна. Дуже емпатійна. Якщо ви їй сподобалися – наллє сметани з вершком, якщо ні – жбуроне кульок домашнього сиру вам так, ніби ви в неї корову вкрали.

Коронна фраза: «Женщіна, підходим пробуєм, молочко свіженьке, сьогодні утром встала в пʼять часів подоїла. Хароше. Може, ще сметанки нада? Дивіться, яка густенька».

Є на центральному ринку і власний Колізей – м’ясний павільйон. Тут незмінні запахи свіжини та крові, чутно звуки сокири, що розрубує кістки, та всюди гроші, які пахнуть свинячим жиром. А ще тут завжди є він – чоловік 55+, чия харизма тримається на трьох китах: картузі з сіточкою синього або білого кольору, сорочці, яка розтебнута на грудях так, що видно хрестик або волосся, і потертій барсетці, яку він притискає до себе так міцно, ніби там лежать папери на власність «Обленерго». Він завжди спокійний і нікуди не поспішає. Бо поспіх – ворог дегустатора.

Його вихідний вважається чудовим, якщо поміж м’ясних рядів він примудряється з’їсти продукції з різних прилавків, еквівалентній порції шашлику і при цьому не витрачає жодної копійки.

Процес вибору для нього складається з багатьох частин. Він ніколи не вірить продавцеві на слово. Спочатку підходить до прилавка та починає дооооовгий процес огляду товару: спочатку обдивляється його очима, потім обмацує руками, після – втискає в шкірку сала ніготь, аби перевірити м’якість. Уже опісля – нахиляється так сильно, ніби збирається поцілувати той шмат і глибоко вдихає запах. Далі обов’язковий пункт – дізнатися, який продукт на смак.

Суперсила: має шлунок безкінечної місткості та здатність продегустувати всі види продукції, а потім спокійно, витерши руки об штани, піти далі.

Коронна фраза: «Мені нада таке, шоб як масло було. Ану дай понюхать, чи кнуром не воняє».

Особливим місцем на ринку є речові ряди на Новому Базарі, де над головою від спеки натягнута плівка, а у повітрі запах «нового Китаю» та дермантину.

Серед усього розмаїття вибору сидить вона – жінка з меліровкою, чорною бананкою на поясі та купою сумок в клітинку під прилавком, у яких точно знайдуться джинсіки вашого розміру, ще й з різними посадочками. У неї стовідсотковий зір і чуйка на тих, хто йде просто подивитися й тих, кому точно можна щось продати. Якщо ви уповільнил крок біля неї навіть випадково, будьте певні, просто так вона вас не відпустить. Скоріше за все, ви самі незчуєтеся як знімете взуття і станете голими ногами на картонку від ящика з-під бананів. І поки, хитаючись, намагатиметеся не впасти на сусідній прилавок із ліфчиками, вона навприсядки підкочуватиме вам штани всередину та триматиме дзеркало під таким кутом, що ваші ноги здаватимуться довшими, а живіт меншим.

Суперсила: здатна натягнути на вас турецькі джинси, на два розміри менші. Силою навіювання не відпустить вас без покупки.

Коронна фраза: «Дєвушка, міряєм джинсіки, є шикарна моделька на вас. Турция. Не пожалієте, давайте мірять. Як на вас шиті. Сама третій год в таких хожу, зносу немає. Послєдній розмєр. Я уступлю. Беріть».

Якщо ви думаєте, що найнебезпечніше на Центральному ринку – циганське зле око чи прострочений печінковий паштет, то ви просто ніколи не зустрічалися з нею. Неважливо скільки років їй у паспорті та чим вона займалася раніше. Бо зараз вона розсікає рядами ринку з кравчучкою, впевнено звільняючи собі дорогу.

На ній завжди хустка в квітах, вона з’являється неочікувано і майже безшумно. Єдине, що її видає, це стукіт колес кравчучки, яка слугує не тільки для перевезення картоплі, а ще й прекрасним засобом тарану. А ще у неї вбудована навігація і вона чітко знає, в якому саме кутку ринку продають полуницю на десять гривень дешевше.

Суперсила: Вміння дивитися на людей, на яких випадково наїжджають колеса кравчучки, з презирством, ніби вони самі винні.

Коронна фраза: «Господи, розвелося цих людей, пройти ніде. А кажуть бєдность. Женщіна, пропустіть мене без очереді, бо в мене автобус через пʼять минут».

Ви побачите його на розі вулиць Шевченка та Чорновола, де довгий час був офіс Приватбанку. Цей чоловік вирізняється серед звичних полтавців, бо ніби перенісся з 1997 року в час, коли Полтава пережила пандемію, революції та перехід на безготівковий рахунок, лише він – живий свідок минулої епохи, який легко може стати туристичним магнітом і звертати на себе увагу простою фразою: «Долар, євро, польські злоті…». При цьому обличчя в нього таке ніби ви особисто винні йому велику суму коштів і віддавати їх не збираєтеся. Часто він походжає невеликими кроками або ж стоїть на місці з руками в кишенях, злегка похитується на п’ятах, дивиться крізь натовп і монотонно бубонить собі під носа про валюту.

Суперсила: уміє на дотик розрізняти купюри потрібного номіналу в кишенях. По шелесту паперу визначає, яка купюра наступна.

Коронна фраза: «Дєвочка, здайом валюту, купляєм... Курс хароший, кращій, ніж у банку, без паспорта, без комісії».

Для цього персонажа ранок вихідного дня більше нагадує каторгу. Бо для нього похід на ринок – не шопінг, а покарання. При чому він добровільно зголосився на це того дня, коли одружився. Його можна помітити здалеку: в очах застиг сум людини, яка жила ще в часи кріпацтва. Він ніколи не йде поруч з дружиною, яка і є ініціатором походу на ринок, а тримає чітку дистанцію, яка, здається, вивірена роками – три кроки позаду. Він покірно виконує тяжку долю переносчика сумок. На ньому шорти трохи нижче колін, сандалі на босу ногу або на шкарпетки з житомирської фабрики та футболка, на якій написане щось веселе, але чомусь виглядає як знущання в купі з його виразом обличчя. Обидві руки зайняті, тому ні носа не почухаєш, ні на телефон не відволічешся. У кожній його долоні затиснуті по два-три пакети з різним наповненням: пачка дріжджів, десяток яєць, картопля, масло на вагу та інші. Тож єдине, що йому лишається – уявляти себе вдома на дивані з пляшкою пива перед телевізором.

Суперсила: попри вимкнений мозок та затерплі від ваги пакетів пальці він може переступати калюжі з точністю без похибки, ухилятися від бабусь з кравчучками і тримати рівновагу так, що жодне яйце в лотку навіть не ворухнеться.

Коронна фраза: «Ти вже все купила? Пашлі додому».

Знайти цю людину непросто. Для цього знадобиться пройти всі кола пекла на ринку. Оминути рибні павільйони, ятки з овочами-фруктами, точки продажу з гарячими пиріжками, перейти дорогу на Новому Базарі, трішки пройти ліворуч від речових рядів і там побачите його – локального філософа. Він сидить у місці, де панує суворий патріархат, пахне соляркою, іржею та тютюном, а товари розкладені не тільки на прилавках, а й на картонках та газетах.

На вигляд ніколи не можливо точно сказати скільки років цьому чоловікові. Йому може бути як 56 так і 74. Зазвичай перед ним розкладені гайкові ключі, підшипники, незрозумілі пружинки та раритетні деталі до велосипеду Україна, які не знайдеш більше ніде. Йому не потрібно ставити зайвих питань. Ви можете просто принести шматок якоїсь покрученої від старості деталі, і він, навіть не дивлячись на неї, за вагою та формою іржі визначить рік народження вашого діда, марку його першого мотоцикла і ступінь зношеності вашої машини. До нього приходять не за покупками. Його точка – кабінет безкоштовної чоловічої психотерапії, де за допомогою матюків та обговорення карбюратора лікуються будь-які душевні травми. Він легко пояснить, чому нинішня міська влада Полтави робить «не те», як правильно керувати державою і чим засіяти город, щоб не було бур’яну.

У нього немає суперсили. Він взагалі зневажає сучасний світ і всі речі в ньому  вважає одноразовими. А справжнє життя на його думку закінчилося тоді, коли закрили завод «Знамя», а метал почали робити тоншим за міліметр.

Коронна фраза: «Воно ще нас із тобою переживе, і дітей твоїх переживе, бо тоді робили на совість, для людей! А січас один китайський пластік».

І наостанок запам’ятайте. Авжеж, супермаркети – це дуже зручно. Але поки існує наш Центральний ринок з його криками, примірками на картонках та ароматом «3 в 1» в пластикових стаканчиках, Полтава залишається Полтавою. Зі своїми типажами, колоритом та родзинкою.

Тож у суботу взувайте найбіліше взуття, для зустрічі з Залізними леді і нумо на дегустацію у м’ясний, а потім, наївшись добірного сала, улюбленою Рутою на третій пляж. Побачимося!