Чи потрібні Полтаві гаражні кооперативи

Мем «продам гараж» недарма став легендарним. Він поза логікою, часом та простором передає феномен українського гаражного кооперативу. Адже лише вихідці з постсовка зрозуміють, як це сказати дружині, що йдеш ремонтувати машину, і пів дня грати з мужиками в карти та пити горілку в чотирьох стінах з шлакоблоку чи панелей на дивані, який стоїть там ще за царя Гороха. У матеріалі ми розповімо, що стоїть за культурою гаражів у місті та чи варто мати справу з гаражами сьогодні.‌‌‌‌

Як «добре» було в совку, що аж придумали гаражі‌‌

Доктор історичних наук, професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету Ігор Тодоров розповідає, що приблизно з 60-х у совку почали будувати гаражні кооперативи. Адже на дорогах стало більше приватних автівок. У 70-х зʼявилися жигулі, москвичі та запорожці. Тоді було цілком поширено купити автомобіль та увійти до гаражного кооперативу.‌‌

«У радянському розумінні гараж був обов'язковим елементом до автомобілів. Бо тоді люди боялися, що автомобілі вкрадуть та розберуть на запчастини. В умовах тотального дефіциту це було зрозуміло», – зазначає історик.‌‌

Урбаністка та архітекторка Ірина Оя додає, що згідно з совєтським містоплануванням, місто розбудовували вшир та створювали монофункціональні райони. Після другої світової війни людей треба було переселити з бараків у квартитири. Для цього розробили серійне будівництво та виділили місця для гаражів на ділянках, де не можна будувати житло. ‌‌

«Будували гаражі з того, що було. Хто працював у магазині з цеглою – з цегли, з шифером – з шиферу. З матеріалами було скрутно», – розповідає Ірина Оя.‌‌

Гаражі могли бути в іншому кінці міста від квартири. Щоб ним скористатися, люди мали добиратися через все місто, а потім повертатися додому. Кооперативи рідко були біля оселі власника. ‌‌

«У моєму рідному Донецьку майже в центрі була шахта. Біля неї був кооператив,  де мій приятель мав гараж. Щоб туди потрапити, він їздив десь п'ять-шість зупинок тролейбусу», – зазначає експерт Ігор Тодоров.‌‌

Місця в гаражних кооператив розподілялися через черги, блат та звʼязки. Вступ до хорошого кооперативу недалеко від дому – це безумовний привілей, ознака соціального статусу для партійного працівника чи інженера. За словами Ігоря Тодорова, ставлення до гаражних кооперативів відображає совєтський фільм «Гараж», де через ті ж гаражі починалися чималі сварки.‌‌

Такі кооперативи мали мінімальну інфраструктуру, шлагбаум, оглядову яму для ремонту та знаходилися на околицях чи в промислових зонах.‌‌

«Доволі швидко кооперативи перетворилися в багатофункціональний простір, де ремонтували автомобілі, зберігали речі, робили меблі, займалися дрібним приватним виробництво. Мій однокласник разом з братом в кінці 80-их організували виробництво сосисок в гаражі», – пригадує фахівець.‌‌

За словами Ігоря Тодорова, гаражний феномен в срср створив культурний архетип: чоловічі автономії, де можна спокійно зібратися та випити. Це був «чоловічий простір свободи». Адже була різниця: сказати дружині «я пішов у бар» та «я пішов ремонтувати автомобіль в гараж». Ремонт розтягувався на пів дня, бо приходили друзі… Люди могли навіть ночувати в гаражах.‌‌

Гаражі виконували функції альтернативного відпочинку та спілкування поза родиною, бо інших варіантів не було. Через це, коли люди продавали автомобіль, гараж залишали.‌‌

«Я памʼятаю, колись мене товариш-дипломат у Києві запрошував у гараж неформально спілкуватися, щоб не сидіти вдома, де дружина та діти. Я думаю, наразі ця культура певною мірою в занепаді, хоча, звісно, люди продовжують користуватися гаражами», – говорить Ігор Тодоров. ‌‌

З цим погоджується урбаністка та архітекторка Ірина Оя та говорить, що у совєтські часи квартири були маленькі, а людей там жило багато. Про особистий простір мови не було, коли в одній оселі — три покоління. Місцем спокійного релаксу, де ніхто не стоїть над душею, став гараж.‌‌

«Це те саме, як люди сьогодні ходять в парки, заклади чи барбершопи, щоб перезавантажитися чи випити. А тоді на вулиці не можна було випити, а в гаражі ніхто не побачить. Гараж, як третє місце, задовольняв потребу відпочити», – говорить урбаністка. ‌‌

Така культура – це результат соціалістичної системи, побудованої на дефіциті. На ліберально-демократичному заході такого ніколи не було. Там гараж – це приватна річ в домі чи підвалі, яку не використовували так, як в ссср та постсовєтських країнах.‌‌

«Навряд наші партнери з заходу зрозуміють, що це таке», – говорить Ігор Тодоров.. ‌‌

Що з гаражами сьогодні‌‌

За словами Ірини Оя , сьогодні місту не потрібна така інфраструктура.‌‌

«Через гаражі утворюються мертві зони, а базова безпека в місті – це активні фасади. Гаражні кооперативи – небезпечне місце, де набагато більша вірогідність скоєння злочину, бо немає нагляду. Люди туди рідко приходять, хіба попоратися в машині. В основному це старші люди. Кооперативи – це безлюдні шматки площі, на яких могли бути парки, реакційні зони чи громадські простори. Я не говорю, що кооперативи – це геть безтолково, але порівняно з парком гаражі програють», – говорить урбаністка.‌‌

Урбаністка зазначає, що сьогодні бувають випадки, коли законодавча база та виконавча влада не завжди співпрацюють, тож ніхто не контролює, як хтось робить незаконні прибудови до гаражів.‌‌

«На території земель, що відведені під будівництво гаражів, мають бути одноповерхові будови. Ходять легенди, що прибудови узаконюють, але я чула лише плітки про це. Через те, що немає обмежень, буває будують що попало з чого попало», – говорить урбаністка.

Якщо говорити про Європу, то там гаражі або вбудовані в перший поверх будинку, або підземні. Сьогодні альтернатива гаражам в Україні – це підземні паркіни, наземні паркінги або відкриті стоянки:‌‌

«Паркомісце не може коштувати дешево, адже, наприклад, підземне будівництво дороге. Треба обирати з того, що пропонують забудовники та відповідально ставитися до того, що у вас є автівка та їй треба знайти місце, де вона стоятиме та оплачувати паркування», – говорить урбаністка.‌‌

Про гаражні кооперативи у Полтаві‌‌

Або це шлейф совтського союзу, або ідея гаражів міцно прижилася, або і те і інше, бо фоторепортаж з кооперативів «Надія», «Сади» та «Октябирський» показують, що ще є люди, які в гаражі не лише авто ставлять.‌‌

Також ми запитали у чоловіків, які мають гаражі та натхнення проводити в них час, для чого сучасній людині гараж.‌‌

Володимир Вʼязінько має гараж в селі Вовчик на Лубенщині. Каже, що любить проводити там час, бо це «унікальне чоловіче середовище», де можна займатися масою різноманітних справ від ремонту до медитації. ‌‌

«У гаражах можна займатися не надто терміновою справою наодинці з собою. Це такий міні храм. Я там відпочиваю, коли маю час бути вдома. Влітку буваю кожен день. Мені там подобається ремонтувати, прибирати, сортувати гаєчки, проводочки. У гаражі можна складати багато речей, яким не знайшлося місця в оселі. Кожен поважаючий себе чоловік влаштує собі там зону відпочинку для перерв під час роботи», – говорить Володимир.‌‌

Полтавець Сергій Кизим має гараж в кооперативі на Половках, де він копирсається у автівці чи іншій техніці:‌‌

«А в гаражі для цього найкращі умови, бо я обладнав собі міні майстерню для ремонту машини чи іншої техніки. А ще використовую його як складське приміщення: від інструментів до консервації. І, звісно, укриття для автівки», – ділиться чоловік.‌‌

Купити чи орендувати гараж‌‌

Хоч з урбаністичного погляду гаражі є за що критикувати, але на Полтавщині це все ще частина життя. Тож, якщо ви все ж вирішили мати справу з гаражами, то які нюанси за цим стояють – розповідає юристка компанії «Актум» Оксана Харченко.

Гаражні кооперативи – поширена форма організації власників гаражів в українських містах, проте їхній правовий статус нерідко викликає чимало запитань. Законодавче регулювання діяльності гаражних кооперативів залишається фрагментарним і не дає однозначні відповіді щодо власності, користування землею та взаємовідносин між членами кооперативу. ‌‌

Окрема проблема – оформлення прав на земельні ділянки, на яких розташовані гаражі, що нерідко стає причиною спорів із органами місцевого самоврядування та забудовниками. Саме тому власникам гаражів варто розуміти свої права та можливі ризики, пов'язані з користуванням таким майном.‌‌

Наприклад, з інформаційного запиту відомо, що з 2021 року в Полтаві демонтували 48 збірно-розбірних металевих гаражів, які розміщувалися без відповідних дозвільних документів на землі комунальної власності міста. ‌‌

Що відбувається з гаражами, якщо місто змінює цільове призначення землі?‌‌

Насамперед, зміна цільового призначення земельної ділянки сама по собі не припиняє право власності на гаражі, розташовані на ній. Якщо гараж належним чином оформлений та зареєстрований як об'єкт нерухомого майна, його знесення можливе лише після проходження передбаченої законом процедури.‌‌

Власник може розраховувати на відшкодування ринкової вартості гаража, а також інших збитків, пов'язаних із його вилученням. Водночас якщо право власності на гараж не оформлене, а особа фактично володіє ним лише на підставі членства в кооперативі або членської книжки, питання отримання компенсації може бути складнішим і нерідко стає предметом судових спорів.‌‌

А що з металевими гаражами?

Якщо власник металевого гаража не має документів на землю, то фактично йдеться про використання земельної ділянки без належних правових підстав. Тоді орган місцевого самоврядування може вимагати демонтаж гаража, зокрема у зв'язку із самовільним зайняттям земельної ділянки. Через відсутність належно оформлених документів саме металеві гаражі найчастіше підлягають демонтажу за рішенням органів місцевого самоврядування.‌‌

Купувати чи орендувати? ‌‌

Однозначної відповіді на це питання немає, оскільки все залежить від мети використання гаража та його правового статусу. Якщо людина планує користуватися гаражем протягом тривалого часу, купівля може бути більш вигідною з економічної точки зору. Водночас перед придбанням варто ретельно перевірити документи як на сам гараж, так і на земельну ділянку, на якій він розташований. На думку юристки, найбільші ризики пов'язані не з самим гаражем, а саме з правовим статусом землі під ним. ‌‌

Оренда – більш гнучкий варіант для людей, які не планують довгострокового користування гаражем. Або не готові нести витрати та ризики, пов'язані з оформленням права власності.

Чи складно купити гараж? ‌‌

Під час купівлі або оформлення права власності на гараж у кооперативі потенційний власник може зіткнутися з низкою юридичних складнощів. Найпоширеніша помилка  – це переконання, що членська книжка гаражного кооперативу автоматично підтверджує право власності на гараж. Насправді така книжка лише підтверджує членство в кооперативі та факт сплати внесків.

Одна з найпоширеніших проблем – відсутність державної реєстрації права власності на гараж. У багатьох кооперативах гаражі були збудовані десятки років тому, однак власники так і не оформили належним чином свої права.

Через це перед продажем або приватизацією може виникнути необхідність виготовлення технічної документації, отримання додаткових довідок від кооперативу та проведення державної реєстрації.‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌‌

Скільки коштує купити гараж

Давайте порівняємо, у скільки сьогодні обійдеться купівля чи оренда гаражу та як ці цифри конкурують із підземними паркінгами.

Коштує гараж у Полтавських кооперативах від 100 тисяч грн і аж до 900 000 грн. У залежності від розташування та матеріалу. Наприклад, металевий гараж в кооперативі «Сигнал» в Авіамістечку коштує 110 963 грн.‌‌

Гараж в кооперативі «Автоагрегатчик» на Інституті звʼязку коштує 199 734 грн.‌‌‌‌‌‌

‌‌Нові гаражні в кооперативі «Каштан» коштують по 310 697 грн. ‌‌

‌‌‌‌За гараж у кооперативі «Калина» на Леваді просять 488 238 грн.‌‌                                                    

‌‌Гараж на Баленка – 887 706 грн.‌‌

Якщо говорити про оренду гаража, то ціни коливаються у діапазоні кількох тисяч. ‌‌‌‌

Порівняймо це з цінами на оренду у паркінгах: ‌‌

На Леваді:‌          

У ЖК «Стандарт Люкс»:

Купити місце в підземному паркінгу коштує понад 1 500 000.

Гараж у постсовєтському місті — це не лише місце для авто. Це культурний феномен, який виріс з дефіциту: браку простору, свободи та можливостей для відпочинку. Він давав чоловікам «третє місце» між домом і роботою. Сьогодні ця культура поступово здає позиції, але не зникає. У Полтаві гаражні кооперативи досі живуть, хтось там справді ремонтує авто, хтось зберігає речі, хтось просто відпочиває від домашнього галасу. Але з урбаністичного погляду кооперативи — це мертві зони в тілі міста, де замість паркового газону чи дитячого майданчика стоять шлакоблочні або цегляні коробки.‌‌

Юридична сторона питання додає головного болю: членська книжка — це не право власності, земля під гаражем може бути комунальною, а металеві конструкції без документів місто має право знести. Якщо дивитися в майбутнє, то гаражний кооператив — це формат, який місто поступово витісняє. Підземні та наземні паркінги зручніші, безпечніші та краще вписуються в міський простір.‌‌‌‌‌‌‌‌