Катерина Ткаченко

Червень 1919 рік. На сцені полтавського міського театру стоїть актор. Він здобув кілька вищих освіт, виглядає дуже імпозантно, а замолоду займався тим, що реформував імперське військо в Грузії на український лад. Хоча «замолодо» – сказано умовно. Чоловікові — 31 рік. Варто зазначити, що влада в місті на той момент належить більшовикам. Вони знервовані, бо до околиць Полтави наближаються денікінці, які можуть їх вибити. І саме тоді, зі сцени лунає уривок з вірша Т. Шевченка: Оживуть гетьмани в

Кожне місто має улюблену пору року. Для Києва це весна, коли цвітуть каштани. Для Львова – дощова осінь. А для Полтави – літо. Тоді місто стає ще більш неквапливим та розніженим. Можна пройтися о 8 ранку провулком Леваневського під зеленими деревами майже на самоті. Бо назустріч йтимуть не більше двох людей, які, або вигулюватимуть собаку, або йтимуть на роботу так, ніби насправді вийшли на прогулянку, насолодитися ароматами лип. Здається, що місто застигло в часі і ти проходиш крізь епохи та ра

Коли говорять про Полтаву, найчастіше згадують Круглу площу, Білу альтанку, Івана Котляревського чи галушки. Але архітектурна історія міста та області приховує значно більше цікавого, а деякі полтавські споруди мають «родичів» за сотні й тисячі кілометрів від нас. Певна річ, на будівництво вплинула епоха, в яку зводили споруди: одні створені під впливом світових архітектурних шедеврів, а інші, навпаки – стали прикладом для наслідування. Розповідаємо про будівлі Полтавщини, які мають родичів у св

Як би ви не любили ходити прохолодними супермаркетами з їхнім стерильним світлом та касами самообслуговування, ніщо й ніколи не зрівняється з походом на Центральний ринок. Бо це місце – окремий світ зі своїми неписаними законами. Сюди не ходять просто скупитися на тиждень. Сюди ходять послухати останні плітки, зняти пробу з фруктів, свіжої молочки чи генеральського сала і, зрештою, просто поговорити. Тож якщо ви досі думаєте, що ринок потрібен тільки для того, аби вигідно купити мішок молодої к

Моя юність припала на 2000-ні, тому я пам’ятаю місто, що пахло липами, затишну каштанову прохолоду та затінені двори Алмазного, де можна було посидіти з друзями на лавці в літню спеку. Зараз Полтава пахне розпеченим бетоном, дешевим пластиком літніх парасольок і дорожною пилюкою, від якої першить у горлі. Спостерігаючи за поступовим бетонуванням вулиць та спилюванням дерев, є підозра, що ми стаємо все ближчими до часу, коли Полтава нагадуватиме розжарену пательню, на якій можна смажити яйця. Пог

Початок березня 1953 року. У повітрі пахне весняною вогкістю, талим снігом та паралізуючим страхом. Кілька днів поспіль з радіоприймачів лунає монотонний голос Левітана, що зачитує медичні бюлетені Йосипа Сталіна: тиск, серцебиття, дихання. 5 березня о 21:50 у підмосковному Кунцево констатували смерть вождя. Офіційно країні про це оголосять пізніше, але закритими лініями зв’язку міністерства державної безпеки та військового командування новина розлітається миттєво. А вже через дві з половиною г

Коли у Полтаві не розчищені дороги, зламаний колектор, або задовго тривають ремонтні роботи, хто-хто, а містяни знають чому так відбувається – бо мер Полтави не господар, а при Кукобі такого ніколи не було. Якщо ви занадто молоді та не застали Анатолія Тихоновича при владі, то запитавши у старших поколінь, почули б хвалебні оди на честь першого мера Полтави, який очолював місто з 1990 по 2006 рік і за цей час перетворився для багатьох на супергероя полтавського розливу. І хоч уже минуло 15 рокі

Усі хоч раз були в такому під’їзді – специфічний запах вогкості з підвалу на першому поверсі, облущені стіни, пофарбовані у синій чи зелений колір, і темрява, бо «знову хтось викрутив лампочку». Якщо ж піднятися на останній поверх, то жовті плями на стелі, яка періодично підтікає, уже не викликатимуть здивування . І це лише видимі речі, бо ж у підвалах заховані старі іржаві труби, на яких латок більше, ніж ліній на долоні людини. У таких будинках мешкають тисячі полтавців, які щомісяця сплачуют

Для імперії він був бунтівником, для колег – ідеологом із залізним характером, для родини – деспотом та тираном, а для Полтави ХІХ століття – відлюдником, який ближче до старості обрав життя у нашому місті замість шумного пєтєрбурга. Ми розкажемо вам про полтавський період життя Григорія Мясоєдова. Про те, як людина, що заснувала місцеву художню школу, роками змушувала власного сина вважати себе сиротою, а рідну матір лише нянькою. Що знаменитий образ Івана Грозного, який у безумстві вбиває свог

Якщо вранці понеділка ви приїдете на вокзал Полтава-Київська, то дуже здивуєтеся тій кількості молоді, яка їде з рідного міста до столиці, аби вкорінитися там, шукаючи більше можливостей, кращої роботи та цікавішого дозвілля. Здається, Полтава й надалі, попри значний притік молоді зі східних областей, продовжує перетворюватися на тимчасову станцію, де людина пересиджує до диплома, аби їхати далі. І питань до цих людей майже немає. Натомість є питання до міста: «Чи дає воно привід залишитися»? Ми

Вечірня Полтава сто років тому, теплий травневий вечір. Сонце повільно сідає за горизонт, і останні промені пробиваються крізь високі вікна Стрітенської церкви, а золотий іконостас спалахує таким світлом, ніби храм світиться зсередини. А тим часом на вулиці Гоголя, під величезним куполом Хоральної синагоги сотні людей завмирають, слухаючи найкращий хор в імперії. А на Стрітенській з вікон одного з будинків чутно звуки фортепіано – це учениці музичних класів Феофанії Базилевич знову і знову відто

Часто ми не помічаємо їх, бо вони або сидять на лавці під під’їздом, доки ми поспішаємо по своїх справах і кидаємо їм ввічливе «доброго дня», або виглядають зі своїх балконів, лишаючись не поміченими для більшості. Цієї зими я бачила її майже кожного дня – сива, худенька бабуся, яка дивилася з вікна за перехожими та стукала по шибці ложкою, привертаючи увагу. На початку березня вона померла. Родичів у неї не було, тому сусіди стежили за активністю, а коли побачили, що її довго не видно – виклика