Катерина Ткаченко

Початок березня 1953 року. У повітрі пахне весняною вогкістю, талим снігом та паралізуючим страхом. Кілька днів поспіль з радіоприймачів лунає монотонний голос Левітана, що зачитує медичні бюлетені Йосипа Сталіна: тиск, серцебиття, дихання. 5 березня о 21:50 у підмосковному Кунцево констатували смерть вождя. Офіційно країні про це оголосять пізніше, але закритими лініями зв’язку міністерства державної безпеки та військового командування новина розлітається миттєво. А вже через дві з половиною г

Коли у Полтаві не розчищені дороги, зламаний колектор, або задовго тривають ремонтні роботи, хто-хто, а містяни знають чому так відбувається – бо мер Полтави не господар, а при Кукобі такого ніколи не було. Якщо ви занадто молоді та не застали Анатолія Тихоновича при владі, то запитавши у старших поколінь, почули б хвалебні оди на честь першого мера Полтави, який очолював місто з 1990 по 2006 рік і за цей час перетворився для багатьох на супергероя полтавського розливу. І хоч уже минуло 15 рокі

Усі хоч раз були в такому під’їзді – специфічний запах вогкості з підвалу на першому поверсі, облущені стіни, пофарбовані у синій чи зелений колір, і темрява, бо «знову хтось викрутив лампочку». Якщо ж піднятися на останній поверх, то жовті плями на стелі, яка періодично підтікає, уже не викликатимуть здивування . І це лише видимі речі, бо ж у підвалах заховані старі іржаві труби, на яких латок більше, ніж ліній на долоні людини. У таких будинках мешкають тисячі полтавців, які щомісяця сплачуют

Для імперії він був бунтівником, для колег – ідеологом із залізним характером, для родини – деспотом та тираном, а для Полтави ХІХ століття – відлюдником, який ближче до старості обрав життя у нашому місті замість шумного пєтєрбурга. Ми розкажемо вам про полтавський період життя Григорія Мясоєдова. Про те, як людина, що заснувала місцеву художню школу, роками змушувала власного сина вважати себе сиротою, а рідну матір лише нянькою. Що знаменитий образ Івана Грозного, який у безумстві вбиває свог

Якщо вранці понеділка ви приїдете на вокзал Полтава-Київська, то дуже здивуєтеся тій кількості молоді, яка їде з рідного міста до столиці, аби вкорінитися там, шукаючи більше можливостей, кращої роботи та цікавішого дозвілля. Здається, Полтава й надалі, попри значний притік молоді зі східних областей, продовжує перетворюватися на тимчасову станцію, де людина пересиджує до диплома, аби їхати далі. І питань до цих людей майже немає. Натомість є питання до міста: «Чи дає воно привід залишитися»? Ми

Вечірня Полтава сто років тому, теплий травневий вечір. Сонце повільно сідає за горизонт, і останні промені пробиваються крізь високі вікна Стрітенської церкви, а золотий іконостас спалахує таким світлом, ніби храм світиться зсередини. А тим часом на вулиці Гоголя, під величезним куполом Хоральної синагоги сотні людей завмирають, слухаючи найкращий хор в імперії. А на Стрітенській з вікон одного з будинків чутно звуки фортепіано – це учениці музичних класів Феофанії Базилевич знову і знову відто

Часто ми не помічаємо їх, бо вони або сидять на лавці під під’їздом, доки ми поспішаємо по своїх справах і кидаємо їм ввічливе «доброго дня», або виглядають зі своїх балконів, лишаючись не поміченими для більшості. Цієї зими я бачила її майже кожного дня – сива, худенька бабуся, яка дивилася з вікна за перехожими та стукала по шибці ложкою, привертаючи увагу. На початку березня вона померла. Родичів у неї не було, тому сусіди стежили за активністю, а коли побачили, що її довго не видно – виклика

Полтава – місто, що влітку радує тінистими парками та особливим затишком. Часто вона толерантна, рідко — не зручна і завжди – мовчазна. Особливо там, де варто було б голосно говорити. Особливо, коли розмова стосується власної історії. Бо якщо розгорнути карту міста середини XIX століття і накласти її на сучасну Google-мапу, ви дуже здивуєтеся. Виявиться, що наші улюблені маршрути для ранкових пробіжок, місця, де ми призначаємо побачення, і навіть затишні дитячі майданчики – побудовані на місцях

Якби полтавців просили назвати три будь-які релігійні свята, немає сумнівів, що серед них би був Великдень. І справа не тільки в церковному значенні, а і в народних звичаях, які формувалися задовго до прийняття християнства і часто мають магічні сенси, які аж ніяк не конектяться з церковними канонами. Ми знайшли спогади старожилів, праці етнографів та розібралися в церковних канонах, аби розповісти вам де релігія, а де язичницькі традиції. Що було раніше – курка чи яйце, або Ісус чи Ярило? Ве

Ви можете подорожувати усіма країнами світу, їсти екзотичні страви, але, якщо ви не їздили полтавським Кільцевим о восьмій годині ранку, де вологість повітря вища ніж у джунглях Амазонки то знайте – життя ви не бачили. По-перше, це унікальний маршрут, який ходить колом (насправді там трохи неоднозначна закільцьована схема). По-друге, це прекрасна можливість за 15 гривень, або 10, якщо пощастить з траліком, об’їхати майже всі райони міста. А по третє, і найголовніше, тут ви можете зустріти всі ти

1916 рік. Триває Перша світова війна. У Полтавській губернії, як і в багатьох інших, лишилися тільки жінки та люди поважного віку. Чоловіки здебільшого на фронті, тому в містах і селах не вистачає робочих рук для важкої фізичної праці. Саме тоді царський уряд масово завозить робочу силу з провінційних китайських містечок. Долаючи шлях довжиною від трьох до п’яти тижнів у Київ, Одесу, Миколаїв, Полтаву та інші міста – прибувають так звані «жовті ешелони». Так у Полтаві з’являються китайці – міцн

Що не кажіть, а Полтава – місто контрастів. Тут і невеликі хати, що губляться поміж багатоповерхівок, і вихолощені офісні центри поблизу розвалених будинків. Як-от на вулиці Стрітенській, де багато споруд такі прадавні, що бачили і панів у циліндрах, і радянських товаріщєй, і сучасних зумерів. Тож прогуляймося вулицею і роздивімося будинки, які зберігають у собі цікаві історії. Візьмемо до прикладу будинок під номером 37. Довгий час тут був Український клуб, де вдень збиралася інтелігенція, а у