Від бароко до бетону: хроніка архітектурного самогубства Полтави довжиною в століття

Вечірня Полтава сто років тому, теплий травневий вечір. Сонце повільно сідає за горизонт, і останні промені пробиваються крізь високі вікна Стрітенської церкви, а золотий іконостас спалахує таким світлом, ніби храм світиться зсередини. А тим часом на вулиці Гоголя, під величезним куполом Хоральної синагоги сотні людей завмирають, слухаючи найкращий хор в імперії. А на Стрітенській з вікон одного з будинків чутно звуки фортепіано – це учениці музичних класів Феофанії Базилевич знову і знову відточують свою  майстерність.

Сьогодні цих звуків більше немає. Як немає і світла в тих вікнах, бо власне і вікон немає, як і будівель.

Ми розкажемо вам, як Полтава протягом століття втрачала своє архітектурне обличчя, яке зникає і зараз, та розберемося, що може зробити кожен з нас, щоб зберегти історію власного міста.

Як ми втратили полтавські пам’ятки архітектури з приходом большевіков

Воскресенська церква

Ще у XVII ст на території Полтавської фортеці звели церкву. Спочатку дерев’яну, а потім, на її місці з’явилася кам’яна у стилі українського бароко, яка мала п’ять бань вишуканої форми.

Довкола церкви вирувало життя, парафіянами храму були найвідоміші родини Полтави, а довкола були торгові ряди. Разом із сусіднім Успенським собором Воскресенська церква створювала ансамбль головної площі, який зараз ми можемо лише уявляти.

Але у 1930-х роках совєтська влада почала переоблаштовувати історичний центр Полтави. Певна річ, церква не вписувалася в нову ідеологію, тож у 1936 році храм знесли. Будівлю підірвали, а цеглу розібрали для будівництва господарських об’єктів.

Зараз на місці храму знаходиться Полтавський фаховий коледж мистецтв імені Миколи Лисенка, який збудували у 1971 році.

Велика хоральна синагога

На вулиці Гоголя колись височіла синагога з багатим декором. Вона не поступалася красою синагогам Європи і свідчила про мультикультурність Полтави, бо на той час кожен пʼятий мешканець Полтави був євреєм.

Синагога мала величезну залу на тисячу місць, унікальну акустику, завдяки якій хори полтавської синагоги вважалися одними з найкращих в імперії, та багатий декор фасадів, який робив її домінантою району.

«Полтава мала монументальну хоральну синагогу. Досить велика трисвітна будівля з високим куполом; одне лише чоловіче відділення вміщувало понад тисячу осіб. Стіни, стеля і купол всередині були розписані священними емблемами та написами. Велика люстра освітлювала це розлоге приміщення… Широкі сходи з різьбленими бильцями та позолотою вели до майданчика перед кіотом. Завіса кіота виблискувала золотом і сріблом, а всередині покоїлися численні сувої з багатими срібними оздобами», – із книги Г.Б. Сліозберга «Справи минувших днів» (переклад з російської – Полтавська хвиля).

У 1911 році будівлю підпалили, тоді згоріли купол та свитки Тори. Їхній попіл захоронили на Єврейському кладовищі. Та після пожежі синагогу вдалося відновити. Однак за призначенням вона прослужила недовго, бо у 1937 році замість молитовного дому там почав працювати будинок культури та клуб: усе завішали червоними прапорами, а зі сцени звучали революційні гасла.

Остаточну крапку в історії синагоги поставила Друга світова війна. Синагога стала однією з тих споруд, які вигоріли вщент. А після війни будівлю визнали «недоцільною для відновлення» і в 1950-х роках руїни остаточно розібрали. Зараз на її місці знаходиться філармонія.

Стрітенська церква

Це був кам’яний храм на перехресті сучасних вулиць Стрітенської та Конституції. Спочатку його спорудили з дерева, а потім побудували кам’яний (1782–1787 роки).

Іконостас Стрітенської церкви вважався одним із найбагатших у Полтавській єпархії. На заході сонця промені потрапляли через високі вікна прямо на нього, і вся церква починала світитися зсередини. Це видовище збирало натовпи людей навіть під час звичайних вечірніх служб.

У 1930-х роках церкву знесла комуністична влада. Причина була та ж сама, що і з Воскресенською: споруди заважають розвитку транспортних артерій та нової ідеології.

Архітектурне самогубство: пам’ятки,  які Полтава знищила за часів Незалежності

Зі здобуттям незалежності України ситуація не змінилася, бо ж місто надалі втрачало, та й втрачає будівлі, яким уже більше сотні років.

Музичні класи Феофанії Базилевич

У 1900 році на Пилипа Орлика, 44 (колишня Дворянська) у будівлі з унікальною кладкою та автентичними кованими колонами відкрила приватну музичну школу Феофанія Базилевич. Тут довгий час навчали гри на фортепіано, скрипці, вивчали хоровий та сольний спів.

Попри очевидну історичну цінність, будівля так і не отримала належного охоронного статусу. Довгий час перебувала на балансі міста, використовувалася як житловий будинок, а згодом почала стрімко руйнуватися.

З 2000-х років споруда стояла пусткою, поступово перетворюючись на руїни та притулок для безхатьків. До того ж будинок кілька разів палав. Після кожної пожежі «невідомі» виносили залишки автентичних речей, фурнітуру та навіть цеглу. А 26 квітня 2014 року сталася пожежа, яка знищила більшу частину будівлі (окрім фасаду з колонами). Та замість того, щоб законсервувати об'єкт, його просто огородили парканом, який за кілька років став частиною міського пейзажу.

Фасад з колонами знищили через рік, коли вирішили не відновлювати пам'ятку, бо реставрувати уже не було чого. Екскаватори зрівняли особняк із землею за лічені дні, а на його місці побудували готельно-ресторанний комплекс «Атмосфера».

Свідоме доведення до аварійності – це кримінальний злочин (Ст. 298 КК України: незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини), на який ми часто закриваємо очі.

Знищення фонтану за ініціативи мера

У 2002-му році за ініціативи тодішнього мера Кукоби у центрі Полтави з’явився скляний підземний перехід «Злато Місто». До того часу на його місці був сквер біля кінотеатру Котляревського з фонтаном, квітниками й липами.

Але будівництво переходу фінансували місцеві бізнесмени й підприємці, які зрештою отримали в переході приміщення під свої заклади та торгові точки, тож збереження зеленої зони їх не цікавило. Урочисто відкрили «Злато Місто» 13 травня 2004 року й тоді точно ніхто не згадував, що через його появу ансамбль Круглої площі не внесли до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО, що могло б гарантувати Полтаві майже 800 тисяч євро на рік на підтримку будівель у належному стані.

Та ж сама історія спіткала і будинок на вулиці Стрітенська, 36, у якому довгий час розташовувався радіовузол, який працював навіть у період Другої світової війни. Але у 2010 році історичну будівлю знесли, нібито з причин аварійності, а на її місці спорудили офісний центр.

Останній шанс: пам’ятки Полтави, які ми ще можемо врятувати

Будинок Бахмутського

У стані занепаду перебуває будинок Бахмутського – пам'ятка архітектури місцевого значення. Його звели у 1906-1909 роках. Належав він Науму Бахмутському, який з часом емігрував до Франції, а радянська влада переобладнала його будинок для комунальних квартир.

Пізніше родичі Бахмутського цікавилися спорудою, навіть приїздили до Полтави з Франції. Але коли побачили у якому занедбаному стані будівля – вирішили залишити її місцевим. Тоді пам'ятку викупив полтавський підприємець. Жителям будинку він придбав нові квартири. Відтоді унікальна історична споруда стоїть порожня і поступово руйнується.

Будинок патріарха Мстислава

За адресою вул. Патріарха Мстислава, 13 у Полтаві розташована хата, у якій народився Патріарх Мстислав – український державний та церковний діяч, а ще предстоятель Української автокефальної православної церкви.

Її цінність в тому, що вона побудована понад століття тому і збереглася досі, щоправда перебуває у аварійному стані. Деякий час у хаті працював музей, зараз вона стоїть пусткою та руйнується і таких прикладів можна навести багато.

Що ми можемо зробити зараз?

З першого погляду може здатися, що історія Полтави – це лише про шкодування за втраченим. Але насправді не все так погано. Бо коли полтавці перестають бути байдужими і об’єднують зусилля – трапляються справжні дива.

Ми вже маємо приклади, коли плани знесення руйнували полтавські активісти та небайдужі містяни. Історія будинку на Гоголя, 7 доводить, що пам’ятку можна захистити, якщо діяти вчасно і спільно.

Висвітлювали інформацію стосовно знищення історичного будинку на Гоголя, 7 і полтавські медійники, і активісти, і небайдужі полтавці. У 2022 році власник планував знести будівлю нібито через занедбаний стан, і побудувати на її місці житловий комплекс.

Мовляв, стіни будівлі покрилися тріщинами й дуже дорого опалювати стало. А 25 листопада після сесії тодішній міський голова Олександр Мамай підтримав забудову, сказавши, що такі будинки віджили свій вік:

«Історія – це Біла Альтанка, Пам'ятник Слави, пам'ятник Пєтру I, пам'ятник Кєліну. А ті всі будинки віджили свій вік».

Тоді до справи долучилися історики та активісти, виготовили необхідну документацію, аби будинок визнали пам’яткою архітектури місцевого значення. Та власника будинку це не зупинило, бо він подав у суд, аби прибрати його з переліку пам’яток. Однак справу програв. Не задовольнили його прохання і під час подання апеляції.

Якщо ви турбуєтеся про місто та його архітектурну історію, то можете:

• стати цифровим опікуном міста.  Нічого складного в тому, щоб протягом місяця фотографувати історичну будівлю, в якій мешкаєте, або повз яку часто проходите. Якщо ж ви помітите тріщину чи оголошення про продаж – публікуйте фото в соцмережах із тегом #SavePoltava;
• звернути увагу на дизайн-код. Станьте людиною, яка просуває думку про створення дизайн-коду міста, або долучіться до ініціативної групи, яка цим займається. Пам’ятайте, що утеплення фасадів старих будівель не має здійснюватися частинками – тільки весь будинок одного кольору за погодженим проєктом, і ніякого скла на відкритих балконах;
• розкажіть історію хоча б одного будинку в Полтаві своїм друзям. Коли будівля стає для людини «історією», а не просто «старою розвалюхою», то її починають захищати. Вона набуває сенсів;
• донатьте. Бо громадські організації типу SavePoltava роблять колосальну роботу: від судів до реставрації дверей. Підписка на їхній патреон або донат – це реальна дія, а не просто зітхання над старим фото;

І пам'ятайте, Полтава – це не те, що було 100 років тому. Це те, що ми маємо захищати сьогодні, аби через двадцять років не довелося писати статтю про знищений Кадетський корпус, Котлярик чи старовинний будинок на Стрітенській.