Кафе «Берізка», купальники з ситцю та мультики біля фонтану: літо в Полтаві десятки років тому

Кожне місто має улюблену пору року. Для Києва це весна, коли цвітуть каштани. Для Львова – дощова осінь. А для Полтави – літо. Тоді місто стає ще більш неквапливим та розніженим. Можна пройтися о 8 ранку провулком Леваневського під зеленими деревами майже на самоті. Бо назустріч йтимуть не більше двох людей, які, або вигулюватимуть собаку, або йтимуть на роботу так, ніби насправді вийшли на прогулянку, насолодитися ароматами лип. Здається, що місто застигло в часі і ти проходиш крізь епохи та радієш, що в Полтаві дещо не змінюється з роками. Полтавська Хвиля зазирнула до старого фотоальбому міста. Запрошуємо у подорож, щоб згадати, якими були літні дні для полтавців у різні десятиліття.

Пляжний «від кутюр» на Ворсклі: коли красу шили власноруч

Середина 1950-х. У місті панує спека, полтавці масово рятуються на пляжах. У воді позують четверо дівчат. Вони посміхаються прямо в об'єктив якогось совєтського «ФЕДа» чи «Зоркого».

Двоє дівчат на передньому плані присіли у воду, ще двоє – стоять позаду в капелюшках із темними стрічками. Але головна деталь кадру – купальники. Нині ми звикли до швидкозмінної моди та доставок за один день з будь-якого міста країни. У Полтаві ж у 50-х роках придбати фабричний купальник було завданням із зірочкою. Але коли жінок зупиняли складнощі? Тож вони створювали локальну моду, шиючи купальник власноруч або на замовлення. Тому пляжі майоріли горошком, дрібними квіточками, високими плавками, які нагадували шорти та ліфами за фігурою.

У цих купальниках був лише один мінус – матеріал. Частіше використовували бавовну чи ситець, які після купання ставали майже прозорими. Однак на це мало хто зважав: люди насолоджувалися теплими днями на березі Ворскли.

Читання на воді: вихідний на Ворсклі в ритмі 60-х

Літо 1963 року, сонячний вихідний. На Ворсклі затишно, від води віє прохолодою. Молода пара узяла човен на станції біля Зеленого острова. Тоді на таких шлюпках часто веслували до Крутого Берега. Проте ці двоє зайняті іншим: насолоджуються не тільки тишею, а й читанням (ідеальний літній відпочинок як на мене – авт.).

У Полтаві 60-х років читання на природі було особливим ритуалом, щоб відволіктися від хатнього клопоту та метушні.

«Пальцями і яйцями в солонку не тикати»: смак дитинства у кулінарії

Є місця, які врізаються в пам'ять не своєю архітектурою чи історією, а запахами та смаками. Для кількох поколінь полтавців такою гастрономічною меккою була «Кулінарія» за адресою теперішньої Небесної Сотні (у ті роки — Леніна), 14/18.

Фото переносить у часи, коли липи в центрі міста були ще молодими, а в «Кулінарії» пахло свіжою випічкою та гарячими сосисками з гірчицею, які обпікали пальці та були ідеальним перекусом після прогулянки до Альтанки.

Полтавці, чия молодість припала на ті роки, досі згадують оголошення у закладі: «Пальцями і яйцями в солонку не тикати!», адже там продавали ще й варені яйця.

Придивіться до вивіски над кутовим входом, до панянок у легких літніх сукнях, до стильного автомобіля «Побєда», до чоловіка із велосипедом ліворуч, і відчуйте вайб минулої епохи.

«Перший світанок дорослого життя»: як випускники 1972 року зустрічали ранок на Білій альтанці

Червень 1972 року. Позаду випускні іспити, суворі вчителі та шкільні коричневі форми. А попереду – доросле життя, яке кожному здається яскравим та безхмарним. На фото Біла альтанка, де зустрічають світанок випускники однієї з шкіл. Традиція збиратися біля Ротонди перед сходом сонця об’єднує покоління полтавців чи не краще ніж історичні події. Змінюється влада, мода, кав'ярні, але Іванова гора щороку наповнюється голосами вчорашніх школярів.

На фото дівчата у білих сукнях (які часто шили їм мами за викрійками з журналів) та із зачісками, які пережили безсонну ніч.Хлопці в костюмах з краватками, які ховаються на задньому плані. Випускники радісно махають у камеру. Хтось із них вступить до місцевого педагогічного, хтось працюватиме на заводі, а хтось – підкорюватиме інші міста. Один про одного вони дізнаватимуться під час рідкісних зустрічей.

Сьогодні юнакам з фото уже за сімдесят, але десь у старих коробках хтось із них зберігає пожовклий номер «Зорі Полтавщини» зі згадкою про той день.

Пломбір під кронами каштанів: літній полуденок у легендарній «Берізці»

Полтаву накрила літня спека. У місті майже порожньо: хтось поїхав у відпустку або на дачі. Ті хто залишився – неквапливо гуляють містом, заходячи до полтавської «Берізки» на морозиво в Корпусному саду. Для кількох поколінь це кафе було культовим місцем з простими квадратними столами, легкими металевими стільцями, які гуркотіли по асфальту від кожного руху.

Придивіться до деталей: хлопчик схилився над столом і ложечкою їсть морозиво з металевої креманки на ніжці. Воно уже підтануло і нагадує соус. Поруч – скляна пляшка з водою, гранчак та сонце, що пробивається крізь листя.

Мультики під бризками фонтану: вечірній ритуал полтавської малечі у 80-х

Кінець 80-х. У центрі, де нині височіє купол «Златоміста», раніше вирувало зовсім інше життя. Головною окрасою вулиці був великий фонтан – улюблене місце зустрічей, побачень і неквапливих розмов полтавців.

На знімку застиг теплий день. Крізь струмені води видніється фасад будівлі, поруч прогулюється родина. А ще цей сквер запам’ятався кінопоказами просто неба. Щойно спадала денна спека, тут встановлювали великий екран, а з боку кінотеатру Котляревського запускали проєкцію та крутили кіножурнали і мультики.

Для дітей це було справжнє свято, на яке вони приносили із собою стільчики, аби з комфортом дивитися весь сеанс.

Сьогодні архітектурне обличчя міста змінилося, фонтану вже немає, але фото досі зберігає пам’ять про вечори з шумом фонтану, дитячим сміхом та фільмами просто неба.

Запах квасу, гул тролейбусів і розпечений асфальт: полтавська вулиця Мазепи у 1980-х

Розпечений асфальт, гуркіт старого полтавського тролейбуса та приглушені розмови людей на задньому плані. Якщо заплющити очі, можна майже фізично відчути цю суміш липового цвіту, дорожнього пилу та нагрітого заліза. А тепер зверніть увагу на фото – це теперішня вулиця Івана Мазепи у мікрорайоні Алмазний. Здавалося б, буденний кадр сорокарічної давнини, а викликає неабияку ностальгію.

По центру рухається біло-помаранчевий тролейбус у бік Автовокзалу. Ліворуч від нього – мотоцикліст у яскравому шоломі, що у 80-х вважалося неабияким  «шиком». А праворуч – жовта бочка з квасом, куди сходилися з бідонами й трилітровими банками, або вистояти у черзі, щоб випити кухлик крижаного напою. На задньому плані видніються багатоповерхівки, вздовж дороги ростуть ще молоді дерева та немає  рекламних банерів.

Зібрані нами кадри нагадують сімейний фотоальбом. Як дорослішають люди на його сторінках, так змінюється і сама Полтава. Замість кулінарій працюють кав’ярні з різноманітним асортиментом, замість фонтанів – підземні переходи. Але незмінним залишається одне – той самий затишний дух неспішного літа, який мандрує разом із містом з епохи в епоху.