Зміст
Вступ
Полтавський краєзнавчий музей та Харківська академія дизайну
Палац Кочубеїв у Диканьці та Вілла Капра в Італії
Спаська церква в Полтаві та Мавзолей Теодоріха Великого в Італії
Полтава як частина великої європейської історії
Коли говорять про Полтаву, найчастіше згадують Круглу площу, Білу альтанку, Івана Котляревського чи галушки. Але архітектурна історія міста та області приховує значно більше цікавого, а деякі полтавські споруди мають «родичів» за сотні й тисячі кілометрів від нас. Певна річ, на будівництво вплинула епоха, в яку зводили споруди: одні створені під впливом світових архітектурних шедеврів, а інші, навпаки – стали прикладом для наслідування. Розповідаємо про будівлі Полтавщини, які мають родичів у світі та Україні.
Полтавський краєзнавчий музей та Харківська академія дизайну
До початку ХХ століття адміністративні споруди російської імперії (на жаль, Полтавщина туди входила) будували за схожими принципами: класичні колони, строгі фасади та мінімум народних мотивів. Саме тоді, а точніше у 1903 році, молодий архітектор Василь Кричевський виграв конкурс на проєктування будівлі Полтавського губернського земства. Він запропонував сміливе на той час рішення – не копіювати петербурзькі чи московські зразки, а спиратися на українські народні архітектурні традиції.
Авжеж, його ідея викликала не тільки фурор, а й опір імперської влади. Цар Ніколай ІІ зауважив, що стиль будинку виконаний ніби для прославлення малоросів та їхньої історії, що недопустимо та «шкідливо».
Та попри тиск Кричевський довів справу до кінця і у Полтаві, у 1908 році з’явився нинішній Будинок Полтавського губернського земства, а нині – Полтавський краєзнавчий музей, зведений у стилі українського архітектурного модерну з вікнами, форма яких схожа на прорізи в старовинних храмах та хатах, з ламаними дахами з баштами, що нагадують козацькі церкви XVII–XVIII століть, та майоліковим декором, який створювали майстри з Опішні.
Ідея виявилася настільки успішною, що швидко знайшла послідовників. Одним із них став архітектор Костянтин Жуков. Тож коли у Харкові постало питання будівництва нового художнього училища, він свідомо звернувся до досвіду Полтави. У 1913 році на вулиці Сумській з'явилася будівля, яку архітектурознавці називають молодшим братом полтавського музею.
Тут також є високі башти з заломами та декоративна кераміка з українським орнаментом.
Харківську будівлю називають «молодшим братом» полтавської, адже вона стала прямим продовженням та утвердженням Українського архітектурного модерну. Костянтин Жуков цитував роботу Василя Кричевського, адаптувавши її під міський ландшафт Харкова
Втім, Жуков не займався сліпим копіюванням. Бо коли полтавська споруда більше нагадує козацький палац, то харківська адаптована до міської забудови початку ХХ століття. Саме тому будівлі виглядають схожими, але не однаковими.
Сьогодні обидві споруди вважаються найважливішими пам'ятками українського архітектурного модерну та нагадують про час, коли українська архітектура почала говорити власним голосом.
Палац Кочубеїв у Диканьці та Вілла Капра в Італії
А зараз перенесімося на двісті років у минуле у Диканьку. Ви стоїте у центрі величезного парку, відкриваєте очі, а перед вами… пейзажі Північної Італії. А все тому, що палац Кочубеїв, до речі його називали найкрасивішим маєтком Лівобережжя, проєктував Джакомо Кваренгі. Він народився в Італії та чудово знав творчість Андреа Палладіо, який створив поблизу міста Віченца Віллу Капра, більш відому як Вілла Ротонда.
Вілла Ротонда стала символом палладіанства – архітектурного напряму, заснованого на гармонії, симетрії та античних пропорціях, який почали копіювати у Європі.
Тож коли Джакомо Кваренгі, який працював на запрошення тогочасної еліти, наприкінці XVIII століття, привозить цей стиль у Російську імперію та Україну – багатий та впливовий рід Кочубеїв замовляє у нього проєкт грандіозного палацу для свого родового гнізда в Диканьці. Кваренгі не став вигадувати велосипед, і за основу палацового ансамблю взяв саме італійську Віллу Ротонда. Згодом, архітектор Л. Руска перебудував палац, придавши йому рис особливої вишуканості.
Та палац у Диканьці не був точною копією Вілли Ротонда. Архітектор запозичив лише головні принципи.
Будівлі схожі між собою тим, що абсолютно симетричні. У центрі композицій був головний корпус із великим куполом. Другим запозиченим елементом була взаємодія з природою. Палладіо збудував Віллу на пагорбі так, щоб з кожного портика відкривався краєвид на сади та панорами Віченци.
Вілла Капра в Італії
У Диканьці Кочубеї створили навколо палацу розкішний англійський парк. Палац стояв на височині, а парадний вхід до садиби відкривала знаменита Тріумфальна арка (єдиний елемент палацового комплексу, що дивом зберігся до наших днів).
Сад біля палацу Кочубеїв у Диканьці
Найбільше українську та італійську архітектурні пам’ятки різнить майбутнє, яке їх спіткало. Вілла Ротонда існує уже 450 років, внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО та щодня приймає тисячі туристів. Маєтку Кочубеїв пощастило менше. Під час подій 1917-1919 років будівлю розграбували та підпалили. Згодом уже місцеві жителі розібрали її на цеглу.
Сьогодні важко повірити, що колись у Диканці знаходився один з найрозкішніших маєтків України. Про колишню велич нагадують лише Тріумфальна арка на в'їзді, Миколаївська церква-усипальниця та багатовікові Кочубеївські дуби.
Спаська церква в Полтаві та Мавзолей Теодоріха Великого в Італії
Серед усіх полтавських пам'яток саме Спаська церква може претендувати на звання найбільш незвичної. З першого погляду вона виглядає як типовий храм XIX століття. Але все змінюється, коли заходиш всередину, бо всередині кам’яної церкви знаходиться ще одна – дерев’яна та значно старіша.
Стіни Спаської церкви-футляру товсті, важкі та гладкі, ніяких колон та пишного декору. Саме тому споруда отримала архаїчний, монументальний вигляд, який викликає асоціації з Мавзолеєм Теодоріха Великого.
Саме через цю особливість Спаську церкву порівнюють із Мавзолеєм Теодоріха Великого в італійській Равенні, зведеного ще у 520 році. Метою мавзолею також було назавжди зафіксувати пам’ять про правителя, захистивши те що всередині від зовнішнього світу.
Мавзолей Теодоріха побудований із масивних блоків вапняку, має суворий, фортечний вигляд: глухі міцні стіни нижнього ярусу та мінімум декору.
Звісно, це не пряме копіювання. Але будівлі мають багато спільного. Обидві вирізняються масивними стінами та мають стриманий декор. Обидві побудовані навколо важливої історичної реліквії, яку необхідно було зберегти.
До того ж, обидві споруди є центричними. Вони не витягнуті в довжину, а зібрані навколо однієї центральної точки під куполом. У Равенні центром є кам'яний порфіровий саркофаг короля, у Полтаві – вівтар старої дерев'яної церкви.
До речі, Спаська церква – єдиний в Україні та один із небагатьох у Європі прикладів, коли будівля-пам'ятка живе всередині іншої будівлі.
Полтава як частина великої європейської історії
Історії цих будівель демонструють нам цікаву річ: архітектура Полтавщини ніколи не існувала у вакуумі. Тут не тільки народжувалися нові українські стилі, а й поширювалися ті, що були створені архітекторами у світі. Тому, прогулюючись містом, майте на увазі, що за фасадами давно знайомих будівель ховаються історії про експерименти та великі архітектурні ідеї, які долали кордони задовго до нашого народження.
І хто знає, можливо, наступного разу, дивлячись на краєзнавчий музей, Спаську церкву чи Тріумфальну арку в Диканьці, ви побачите в них не просто пам'ятки Полтавщини, а частину європейської мозаїки, шматочки якої розкидані від Харкова до Італії.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
