Чому у Полтаві сходити в туалет — це проблема, або що у місті з громадськими вбиральнями

Сходити в туалет під час прогулянки у парку, центрі міста або спальному районі не має бути якоюсь складною задачею. І не важливо, чи людина на кріслі колісному, чи з дитячим візочком, чи на милицях. адже це базова потреба людини. Але культура містобудування ще не дійшла до таких «прогресивних» думок. Яка ситуація в Полтаві й чи є в нас хоч якась надія на покращення?

Архітекторка, урбаністка та блогерка Іванна Малій розповідає, що громадські вбиральні в українських містах – болюче питання. Це базове благо досі лишається для нас розкішним максимумом. Бо наразі в Україні нема жодного міста, де вбиральні працюють систематично.

«Організація громадських вбиралень досі сприймається як щось дуже далеке і неможливе. Це досі вважається привілеєм багатих країн ЄС, що, очевидно, не так, і в нас достатньо грошей на вбиральні. Але це все має вирішуватися на місцях, а там якраз найбільше перешкод», – розповідає Іванна Малій.

Громадські вбиральні у Полтаві

У відповідь на інформаційний запит, в УЖКГ повідомили, що на балансі КП «Декоративні культури» перебувають дві стаціонарні громадські вбиральні за адресами:

• сквер на Соборному майдані;
• Шевченківський парк.

Графік роботи вказаних вбиралень з 08:00 до 18:00, вартість користування – 5 грн. Пільгові категорії населення – військовослужбовці та діти до 5 років.

Програма розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою Полтавської міської територіальної громади на 2025-2027 роки не передбачає фінансування на утримання, поточний або капітальний ремонт громадських вбиралень та створення або закупівлю нових громадських вбиралень.

Як виглядають громадські вбиральні

Щоб перевірити кілька громадських вбиралень на практиці, ми відвідали вбиральні в «лицевій» частині міста.

• Злато місто, 10 гривень. Хай не європейські стандарти, але євроремонт.

• Вбиральня у Сонячному парку, 5 гривень.

• Біля альтанки, 5 гривень.

• Дві вбиральні на ринку на вулиці Шевченка, 6 грн

Хочеться подякувати працівницям, які їх прибирають, але туалети абсолютно неінклюзивні та не цілодобові (в межах комендантської).

У КАТП-1628 нам розповіли, що за потреби у них є можливість розмістити у місті 20 туалетних кабін. З них 15 — стандартні, ще 5 — облаштовані для маломобільних груп населення.

Ці біотуалети планують використовувати лише під час надзвичайних ситуацій, наприклад, під час тривалих відключень води. За потреби їх також можуть встановлювати на місцях масових заходів або поруч із «Пунктами Незламності».

Наразі комунальне підприємство додаткові закупівлі не планує.

Говорили-балакали, сіли та й заплакали

У 2021 році у Полтаві розробляли концепцію зі встановлення 32 громадських вбиралень. У 2023 влада міста мала плани збудувати пʼять нових модульних туалетів вартістю два мільйони кожен.

Туалети планували обладнати обігрівачем, сушаркою для рук та розеткою для підзарядки. Навіть накидували орієнтовні локації в місті на основі опитування полтавців.

Раніше «Полтавщина» писала, що від початку повномасштабної війни влада вирішила  не витрачати кошти на капітальні роботи. Тому чимало програм, зокрема і ця, стоять на паузі повністю чи частково.

Аналіз громадських вбиралень

Директор Інститут розвитку міста Роман Черкун розповів, що  у 2021 році вони розробили детальний аналіз громадських вбиралень в Полтаві. Автори зазначили в документі, що нестача громадських туалетів – одна зі слабких сторін міста. Нині існує великий дисбаланс між потребою і реальністю, а наявні вбиральні недоступні для людей з інвалідністю на маломбільних груп. Також іноді банально навіть неможливо дізнатися де у місті найближча вбиральня:

● дефіцит громадських вбиралень, 150 приладів;

За нормативними документами у Полтаві має бути 277 приладів – за прилад вважають унітаз або два пісуари. У реальності ж місту не вистачає 154 прилади, тобто недостача перевищує 50%. Це критична цифра.

На практиці така статистика  значно знижує привабливість пішохідної інфраструктури міста і стримує розвиток пішохідного руху у місті.

Інститут розвитку міста також провів соціологічне опитування, аби дізнатися, що думають полтавці про громадські вбиральні. За його результатами майже 70% полтавців вважають проблему громадських вбиралень критичною по всьому місту, а кожен другий впевнений, що міська влада повинна будувати нові вбиральні, аби покращити ситуацію.

У фіналі цього дослідження Інститут пропонував місту поставити достатню кількість інклюзивних вбиралень у Полтаві, проте, як бачимо, «не на часі».

Тим часом полтавка Аліна анонімно погодилася розповісти, як відсутність громадських вбиралень ускладнює її життя. У дівчини синдром подразненого кишківника. Кожного разу, коли вона виходить з дому, їй доводиться планувати маршрут до дрібниць, щоб завжди мати змогу протягом десяти хвилин скористатися туалетом.

Вона не може спонтанно поїхати з друзями гуляти, їй складно вільно переміщатися в районі, де вона живе, та це значно обмежує її вибір для професії:

«Це виснажує більше, ніж сама хвороба. Я втомилася будувати своє життя навколо графіка роботи кафе. Ти просто не можеш розслабитися ні на хвилину. Місто для мене закінчується там, де закінчуються громадські вбиральні».

Під час бліцопитування, де ми запитували у полтавців, що вони думають про громадські вбиральні, полтавка Світлана розповіла про проблему її бабусі:

«У моєї бабусі є певні хвороби. Вона живе на Подолі і їй потрібно 20 хвилин йти до найближчого магазину. То є відповідна потреба, але вбиралень нема», – жаліється полтавка.

Норми ДБН (Де Багато Незручностей)

Коли місцева влада роками зволікає з розв'язанням проблеми, то чим можуть допомогти загальнодержавні правила?

Згідно з державними будівельними нормами, на шляху до громадської вбиральні та перед її входом не повинно бути сходів, порогів та інших бар’єрів, які обмежують пересування на кріслі, з візочком чи на милицях.

Також на 1000 населення має бути один прилад, а саме громадський унітаз. Тобто на майже 300-тисячне місто їх мало б бути близько 300. Але ДБН – це лише мінімальні вимоги, говорить урбаністка та блогерка Іванна Малій.

«Їх не виконують навіть у Києві. У столиці є певна кількість вбиралень, але на офіційних мапах вони позначені як зачинені. І чомусь у вбиралень є години роботи, ну і вони платні», – зазначає урбаністка.

Тоді як інші норми, наприклад щодо кількості і роташування зупинок громадського транспорту, влада навіть перевиконує, адже  зважає на реальну потребу. На думку Іванни, так має бути і з вбиральнями. Але цим мають займатись на місцях, а тому зміна ДБН зараз навряд посприяє покращенню.

То шуруйте в кафе?

Маємо замкнене коло: місто не будує нових вбиралень, а державні норми – нуль на масу. І що робити вагітним, людям літнього віку, хворим, які приймають сечогінні препарати, коли вони опинилися не в центрі міста?

«Думати, що заклади віддуються за вбиральні щонайменше нечесно. Місто економить гроші на тому, що не створює і не утримує вбиральні, та водночас зобовʼязує комерцію це робити, як, наприклад, Київ. Це могло б працювати у випадку, якби місто пропонувало якісь плюшки закладам, у яких доступний безкоштовний туалет. Але київські заклади просто обслуговують людей, які не витрачають у них гроші», – додає експертка.

До того ж не всім людям комфортно проситися в туалет в дорогому закладі.

«Відсутність доступних вбиралень для людей з інвалідністю можна прирівняти до катування», – розповідає голова ГО «Полтавське міське громадське обʼєднання осіб з інвалідністю «Віра», заступниця голови ради безбарєрності Полтавськоі ОВА Ірина Твердохліб.

Кілька років тому жінка досліджувала доступність вбиралень у Полтаві. Та дійшла висновку, що їх майже немає:

«Доступна вбиральня для людей з інвалідністю є на Південному та Київському вокзалі. Проте в першому для чоловіків може бути занизький санвузол, а у другому немає поручнів. На автовокзалі є кабінка, проте поріг зависокий та вона в чоловічому туалеті. Ідеального туалету немає».

Ірина ділиться, що перед виходом надвір людям з інвалідністю доводиться обдумувати: як розрахувати їжу та воду і планувати маршрут, щоб за межами дому було комфортно незалежно від фізіологічних потреб.

Також рятують облаштовані туалети в ОВА та міській раді, куди за потреби можуть впустити. Також виручає відповідальний бізнес.

«Заклади, де є доступні громадські вбиральні, я буду обовʼязково підтримувати. Це “Комора”, “Місто хаб”, “Лілея”, кав'ярня біля полтавської галереї.  Доступну вбиральню має філармонія, театр Гоголя теж, проте унітази занизькі».

До теми гідності жінка пригадує історію, як квіткарка попросила її подивитися за інструментами, щоб спокійно піти до туалету. Їй доводилося шукати вільну вбиральню у кавʼярні, бо платити кожного разу 10 гривень в туалеті «Злато міста» їй дорого.

«Я тоді в неї запитала, чому вам не встановлять хоча б біотуалети. Вона відповіла, а хто ж нас буде слухати. Тож це теж важлива історія про гідність».

Приклади інших міст

Слухаючи ці історії, може здатися, що ми знаходимося у якомусь глухому куті. І це правда. У дослідженні Інституту розвитку міста автори зазначили, що відповідно пункту 2.23 наказу МОЗ «Про затвердження Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць» у населених пунктах, на території курортів, у місцях масового скупчення і відвідування громадян повинні бути громадські вбиральні з розрахунку один санітарно-технічний прилад на 500 осіб. Такого і близько нема в жодному великому місті України.

Можна потішитися думкою, що все погано не тільки в нас. Поки ніяка країна чи хоча б місто не дійшло до ідеальної кількості доступних, цілодобових громадських вбиралень в кожному районі. Та благоустрій, на який можна рівнятися, все ж є. Урбаністка Іванна Малій пригадує Токіо, що славиться мережею красивих та охайних вбиралень.

Завдяки цьому в японських закладах немає вимоги ставити вбиральні як у Європі чи Північній Америці. Заклади відкривають біля існуючих вбиралень, у які можуть ходити клієнти та працівники. Це спрощує відкриття закладу для підприємця, тому в Токіо таке розмаїття малого бізнесу.

У Парижі теж розвинена система громадських вбиралень. Але це через те, що їм довелось адаптуватись до великої кількість туристів. Ще з немодерних часів у Парижі була проблема смороду на вулицях через те, що по кутках ходили в туалет.

Сьогодні жоден паризький заклад не пустить у вбиральню, якщо ви не відвідувач. Тому в місті доволі велика концентрація автоматичних безкоштовних громадських вбиралень. Бо місто зрозуміло, що якщо не надати доступний туалет, це все опиниться на вулиці.