Культура в тіні: як за ширмою патріотизму приховують податки з мільйонних оборотів

Як відомо, проблема доброчесних людей у тому, що вони доброчесні, тож отримати покарання за проступки перед законом більше шансів в тих, хто веде «білий» бізнес. Тим же, кого держава не бачить з великою долею ймовірності пощастить більше. У цьому  матеріалі ми намагаємось розібратись як можливо, що  під прикриттям культури і традицій процвітає тіньовий бізнес і чому держава воліє цього «не бачити».

Далеко ходити не треба: фестиваль «Борщик у глиняному горщику» в Опішні — красива картинка, яка гарно масштабується на всю країну: тікток, інстаграм та фейсбук майорять запрошеннями організаторки Олени Щербань — місцевої етнографині, яка приваблює своїм автентичним колоритом. Але за красивою обгорткою, як почасти буває, бачимо таку-сяку начинку. Попри те, що на фестиваль щороку зʼїжджаються люди з усієї країни, місцеві здебільшого відгукуються про захід негативно.

Що не так із фестивалем ми вже писали і знімали. Більшість скарг відвідувачів обмежуються відсутністю санітарних умов, місць для гігієни та загалом поганою організацією. Підʼїжджаючи ближче до обійстя — бачимо черги, польові кухні біля вбиралень, брак місць для сидіння та багно під ногами. Однак й на це можна було би з горем пополам закрити очі: все ж таки це десь про ярмаркування, десь про стрітфуд і автентичність. Однак з року в рік ми фіксували для себе дещо куди більш важливе за відсутність рукомийників і столів.

Спочатку заборону на проведення масових заходів пані Олена Щербань проігнорувала ще під час пандемії Covid-19. Осягнувши безкарність, продовжила порушувати закон і після повномасштабного вторгнення. Придивившись ближче до корисної, на перший погляд, ініціативи, яка мала би розвивати туристичний потенціал громади та повертати українцям власну ідентичність — бачимо зовсім інше: систематичне ігнорування офіційних заборон місцевої влади, ухиляння від сплати податків, продаж неліцензійного алкоголю з одного боку і абсолютну бездіяльність всіх контролюючих органів: поліції, що мала би запобігати і першкоджати вчиненню порушень, держпродспоживслужби, податкової інспекції, бюро економічної безпеки і власне місцевої влади. Ми витратили майже пів року, аби дати можливість усім причетним відповідальним особам відреагувати на систематичне порушення цілої низки законів, але в результаті нам вдалося лише скласти цей пазл абсолютної недієздатності системи. В чому суть і що із цим робити — розбираємось далі в матеріалі.

«І я не я, і хата не моя» — як «ніхто» організовує комерційні майстер-класи та фестивалі-привиди

Опішня. Субота, серпень. У повітрі — дим від печей і музика з колонок. На вулиці В’ячеслава Чорновола велелюдно. Десятки автобусів і автівок запарковані уздовж дворів далеко за межами вулиці, а перед одним із великих обійсть довжелезна черга. Над воротами величезний банер, який сповіщає, що нині тут проводять фестиваль борщу.ʼ

Вхід платний — волонтери з кожного беруть по 200 гривень: діти, студенти, пенсіонери — пільг немає ні для кого. Розрахунок готівкою і звісно без чека. А вже буквально за метр від імпровізованого турнікета така ж імпровізована естрадка, де по черзі виступають то народні колективи, то організаторка фестивалю Олена Щербань. Чи то пак Людина Олена. Маєток, який свого часу обʼєднали з кількох дворів вміщає кілька хат та саморобний навіс-намет у стилі сільського весілля, з рядами столів і лавиць. Тут і там шеренги глиняних горщиків, запах борщу, люди з дітьми у вишиванках.

У соцмережах — десятки фото, відео й захоплених і обурених коментарів.

У чому проблема? Офіційно цього фестивалю нема. Про проведення цього заходу не повідомляли ні місцеву селищну раду, ні районну, ні тим паче обласну військову адміністрацію. Дозволів на проведення  немає. У реєстрах — тиша. Де-факто відбувається подія, яка щороку збирає сотні людей з усієї країни, які платять за вхід, за їжу та напої, сувеніри. Все як і має бути у справжнього бізнесу — окрім відповідальності. Ба більше, немає на папері не тільки цього фестивалю, але й десятків майстеркласів, оренди житла, та інших заходів. Власне як і самої організаторки, за її словами, для системи практично не існує. Ще в грудні 2023 року Олена Щербань відмовилась від податкового номера і стала просто Людина Лена. Але чи дійсно це звільняє її від зобовʼязань?

Як культурна ініціатива стала приватним бізнесом

Історія «Борщика» зродилася близько 2014 року: локальна гастрономічна ідея, підтримка громади і місцевої влади, кілька ентузіасток, які прагнули показати світові Полтавщину як землю борщу і глини. Ідея правильна. Формат — життєздатний. У витоків фестивалю стояли троє людей: Марина та Олександр Куденець і Олена Щербань. Перший фестиваль ініціатори провели офіційно, організатором була громадська організація «Туристичне село Полтавщини», яку очолював Олександр Куденець. Та з часом, дороги розійшлися, й фестиваль повністю «приватизувала»  етнологиня Олена Щербань. Тоді ж фестиваль з громадської ініціативи перетворився на приватно контрольовану подію з усіма видимими ознаками комерції: платний вхід, продаж страв, платні активності, сувеніри.

Допис зі сторінки Facebook Олени Щербань

Фінансова радниця Юлія Клюка зазначає, що відмова від податкового номера не впливає на зобовʼязання громадян перед державою:

«Відмова від ідентифікаційного номера не означає, що людина “виходить із системи”. Фактично податкова все одно веде облік такої особи (в окремому реєстрі) — просто не за ІПН, а за серією та номером паспорта у якому стоїть відмітка про відмову від ІПН. Тобто з точки зору бухгалтерії ніякого “зникнення” платника податків не відбувається. Якщо людина отримує дохід готівкою, безчеково, через квитки, продаж сувенірів чи майстеркласи — цей дохід підлягає оподаткуванню. Порядок сплати податків при цьому не змінюється: податкові агенти (роботодавці, банки, організатори розрахунків) все одно утримують податки за паспортними даними. А якщо людина працює самостійно й приймає оплату напряму — вона зобов’язана або зареєструвати ФОП, або декларувати доходи самостійно в річній декларації й сплачувати податки в розмірі 18% ПДФО і 5% військового збору. Усі доходи, отримані без обліку, вважаються “тіньовими”, і навіть якщо в людини немає ІПН, податкова може донарахувати суми й штрафи, якщо встановить факт отримання прибутку. Відмова від податкового номера — це не спосіб уникнути відповідальності, а лише бюрократичний варіант релігійної винятковості. Для держави така особа все одно лишається платником податків»,

Хто крайній?

Зачепившись за антисанітарію і небажання щось змінювати для людей, які платять гроші за цілком собі комерційну послугу, ми почали заглиблюватись в тему. Двічі ми їздили на фестиваль особисто, робили польові нотатки та збирали коментарі відвідувачів. Не для статті передусім — з усіма фактами й доказами ми почали звертатись до всіх, хто мав би запобігати економічній злочинності та несанкціонованій торгівлі: до Опішнянської селищної ради, Податкової інспекції в Полтавській області, Полтавської ОВА, Нацполіції і Держпродспоживслужби. До кожного з органів контролю ми звернулись не тільки із запитом на інформацію, але й зі зверненням про проведення позапланових перевірок.

Отримали відповіді, зіставили їх між собою і зробили певні висновки. Передусім, і це субʼєктивна думка редакції, ніхто не хоче мати собі дурної роботи, адже якщо не зареєстрована людина підприємцем, то й добре. Немає папірців — немає проблеми.

Це важливо проговорити: наш матеріал не про пошук сенсацій. Нам важливо встановити справедливість і відповідальність. Тому у тексті — не «враження», а документальні факти. Де бракує прямих цифр — ми це чесно позначаємо і додаємо методику підрахунку. Та й сам текст не про персоналію Олени Щербань, як окремо взятої людини, а про системний збій в усій державній системі, що дає змогу сотням, а, можливо, й тисячам людей по всій країні, прикриваючись приватними заходами, благодійними ініціативами або культурними атракціями вести справжнісінький сірий бізнес з чорним налом.

Забігаючи наперед, дозволимо собі все ж невеликий спойлер для нетерплячих: ця ситуація як і десятки інших по всій країні — класичний кейс «адміністративного вакууму»: коли усі все знають, але ніхто не реагує.

Що по документах?

Рішення місцевої влади: заборонити не можна дозволити

Ми одразу перепрошуємо за цей вульгарний підзаголовок, але він якнайкраще ілюструє ситуацію.

17 липня 2023 року виконком Опішнянської селищної ради рішенням №81 заборонив проведення фестивалю. Серед основних причин: відсутність укриття, заборона на проведення масових заходів від ради оборони області, відсутність дозволу від ОВА чи РВА, необхідна в умовах воєнного стану, відсутність належних санітарних умов, а також ознаки комерційної діяльності без реєстрації.

12 серпня 2023 року фестиваль все одно відбувся. Попри те, що напередодні Олена Щербань анонсувала в соцмережах свій захід як публічний і запрошувала людей з усієї країни — вже в день фестивалю, на воротах садиби зʼявився рукописний плакат про «приватне весілля».

Ми потрапили на нього, як і всі, заплативши по 100 гривень з людини. Хоча згодом Олена Щербань, плутаючись називала це то донатами на ЗСУ, то подарунком для міфічних молодих, яких, звісно, того дня ніхто так і не побачив.

Про допомогу війську, до слова, Олена Щербань тоді прозвітувалась. Опублікувала чек на близько 600 гривень, про перерахунок коштів приватному підприємцю з Харкова Артему Фісуну, який працює в ТОВ «Омега» та дійсно є військовим. Справедливості ради — це еквівалент тієї суми, яку сплатила за вхід і витратила всередині фестивалю тільки наша знімальна група.

Бездіяльність поліції та рішення суду

Опішнянська рада звернулась до поліції 12 вересня 2023 року щодо ознак незаконної підприємницької діяльності. Поліція не внесла відомості до ЄРДР у 24-годинний строк (ст. 214 КПК України). 1 листопада 2023 року Октябрський райсуд м. Полтави ухвалою у справі №554/8904/23 зобов’язав поліцію внести відомості до ЄРДР. Бездіяльність визнано незаконною.

«Коли ми повідомили поліцію, вона без санкції суду, наскільки я розумію, не має права заходити на приватну територію. Тому я думаю, що ніяких перевірок там не проводили. Повна відповідальність на тому, хто оголошує фестиваль. Бо сьогодні це фестиваль, завтра це весілля, післязавтра це ще щось»,

Чи вирішило це проблему? Ми запитали Головне управління Нацполіції в Полтавській області, чи виконано рішення суду.

Відповідь, підписана начальником відділу дізнання Артемом Приходченком, надійшла 29 жовтня 2025 року. Поліція підтвердила, що 27 вересня 2023 року відомості за заявою Опішнянської селищної ради внесено до ЄРДР під №12023175490000230 за ч.1 ст.190 Кримінального кодексу України — «Шахрайство».

Справу передали до сектору дізнання відділення поліції №4 Полтавського райуправління ГУНП.

Досудове розслідування тривало до 7 травня 2024 року, після чого провадження закрили на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України — «через відсутність у діянні складу кримінального правопорушення».

Іншими словами, поліція виконала вимогу суду лише формально: внесла дані — і за кілька місяців закрила справу, не вбачаючи складу злочину. Жодної згадки про проведені слідчі дії, допити чи експертизи у відповіді немає.

Податкова: порушення, можливо, і є, але це не точно

У відповідь на наш запит податківці непрямим текстом все ж визнають ознаки підприємницької діяльності (ст. 42 Господарського кодексу України). Також наводять ст. 164 КУпАП: яка передбачає за діяльність без реєстрації — штраф і конфіскацію продукції та грошових активів.

У контакт-центрі ДПС нам розʼяснили, що відмова від ідентифікаційного номера не є підставою для уникнення сплати податків людьми, які ведуть господарську діяльність.

«Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі ДРФО за прізвищем, ім’ям, по батькові (за наявності), серією (за наявності) та номером паспорта. До паспортів зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта, — розповіла працівниця контект-центру. — Також, за порушення порядку провадження господарської діяльності, у тому числі здійснення діяльності без державної реєстрації як СГ передбачена адміністративна відповідальність ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення».

Водночас податківці перекидають всю відповідальність на саму Олену Щербань: мовляв, реєстрація юрособи — справа добровільна, а проводити позапланову перевірку і встановлювати чи дійсно вона регулярно провадить комерційну діяльність вони не будуть. Аргумент — «журналістські матеріали не є достатніми доказами». Тобто це журналісти мали би зібрати і подати вичерпні докази органу, який і має це робити. На думку «Полтавської хвилі»  тут ми маємо справу з класичним прикладом інверсії відповідальності.

Що ж ми зробили це замість інспекторів. У коментарі телефоном Олена Щербань щиро розповіла що має щорічно щонайменше чотири великих фестивалі: весняний у березні, «Борщик у глиняному горщику» в серпні (проходить вже 11-й рік поспіль), «КоровайФест» у жовтні (проходить шостий рік), а також зимовий фестиваль у грудні приурочений до різдвяно-зимового циклу свят.

«"Коровайфест", це традиційний фестиваль жовтневий, який організовую я з власної ініціативи, у себе в садибі уже шостий раз. Фестиваль є одним із моїх фестивалів. В мене ще є серпневий "Борщик у глиняному горщику" (проходить 11 років поспіль, — ред.). У мене ще є грудневий, ось відбудеться, принаймні, запрошую 6 грудня "Різдвяні зустрічі"... І в мене ще є фестиваль, фестиваль весняний.Він наступного року відбудеться вже вдруге так як і різдвяники, 14 березня 26-го року».

Крім зазначених зимового та весняного заходу, Олена Щербань анонсували і традиційний літній «Борщик у глиняному горщику».

Також упродовж року Щербань систематично проводить приватні екскурсії з майстеркласами та частуваннями у своєму дворі. Під час «контрольної закупки», яку ми провели телефоном нібито для групи київських студентів, вона розповіла, що вартість такої екскурсії обійстям і музеями на території двору — 500 гривень з особи. І це тільки за вхід.

«Необмежена кількість людей. Запрошую. "Музей Звареного борщу", "Лялина Світлиця". Екскурсія — 500 грн з людини. За атракції треба додатково платити. Розберемося вже на місці».

Ще за 500 гривень з людини Щербань обіцяє влаштувати до 10 людей у себе на ніч. А за додаткову плату проведе майстерклас із випічки короваю, варіння борщу або приготування качаної каші. Для студентів навіть готові зробити знижку на додаткові розваги:

«З кожного 1000 грн — це проживання, вхід і обід. А за майстеркласи будете окремо платити по 200 гривень. По 1100 по 1200 грн — це унікально. Такого ніде нема, а ви отримаєте повний фарш. Добу зі мною — це дорого коштує, а ви цілу добу зі мною будете. Ну, приїдете там, коли зможете. Переночуємо, топити пічку будемо. 10,000 один майстер-клас коштує. А ви його купуєте за 100 грн. Кожен. Ну, це смішно. Але ви студенти».

З розмови ми також мимохіть дізналися також, що на початок листопада в Олени Щербань вже запланована одна екскурсійна група. Тож справа це для неї звична.

Обласна військова адміністрація: А де? А шо?

Наш запит до керівника облвійськдамінстрації Володимира Когута спустили на виконання Департаменту культури і туризму. Там нам відповіли, що не отримували жодних звернень від Олени Щербань або пов’язаних з нею юросіб щодо погодження заходів у 2023–2025 роках.

Це при тому, що під час воєнного стану діє порядок, за яким масові заходи мають погоджуватися військовою адміністрацією (є відповідне рішення Ради оборони області №51 від 14.09.2023 р).

Держпродспоживслужба. Стіна нерозуміння

До Держпродспоживслужби, яка мала би регулювати діяльність з приготування і продаж їжі й напоїв, а заодно і дотримання санітарних норм у місцях, де їдять сотні людей, ми звертались щонайменше три рази. Ми відправляли запити щодо поінформованості ДПСС про фестивалі вуличної їжі в Опішні, питали чи здійснювали вони перевірки — адже повідомлення про антисанітарію і бруд були в мережі постійно. Подали також і офіційне звернення провести перевірку на черговому фестивалі, який відбувався 25 жовтня, з проханням перевірити санітарні умови, схеми приготування їжі, дистанцію до вбиралень, воду, рукомийники, обіг неліцензійного «крафтового» алкоголю самогону.

Після того як журналістів «Полтавської хвилі» вигнали із заходу, попри сплачену вартість квитків, ми звернулися як споживачі, права яких порушено. Відповідно до статті 633 Цивільного кодексу України, продаж квитків на публічний захід є публічною офертою, і відмова у наданні послуги після оплати становить порушення умов договору.

Відповідь Держпродспоживслужби на наш перший запит від 30 червня 2025 року (№25/042) виявилася симптоматичною.
В установі підтвердили, що розглянули звернення «в межах компетенції» — і далі навели довгу юридичну конструкцію, яка фактично зводиться до одного: служба не має повноважень проводити перевірки.

У листі за підписом в.о. начальника Івана Климася зазначено, що:

• з набуттям чинності Закону України «Про систему громадського здоров’я» втратив силу Закон «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яким раніше визначалися повноваження Держпродспоживслужби у сфері санітарного нагляду;
• новий закон не уповноважує жоден орган виконавчої влади на здійснення контролю за дотриманням санітарного законодавства;
• крім того, постанова Кабміну №303 від 13.03.2022 року «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності в умовах воєнного стану» забороняє проведення як планових, так і позапланових перевірок;
• виключення існують лише у чотирьох випадках: за письмовою заявою самого суб’єкта господарювання; у разі звернення громадян, що підтверджене документами про шкоду життю чи здоров’ю; за дорученням Прем’єр-міністра України; або якщо є офіційні повідомлення про загрозу життю чи здоров’ю від систем швидкого оповіщення або закладів охорони здоров’я.

Після кількох сторінок нормативних цитат Головне управління робить висновок:

«У Головного управління відсутні правові підстави для проведення заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства у сфері безпечності, окремих показників якості харчових продуктів та санітарного законодавства під час проведення фестивалю “Борщик у глиняному горщику”.»

Таким чином, уся логіка державного нагляду виглядає замкненою: орган, який мав би контролювати безпечність продуктів і умови приготування їжі, сам визнає, що більше не має на це повноважень, бо законодавство розмите, а перевірки під час воєнного стану — формально зупинені.

На практиці це означає, що в Україні наразі немає дієвого механізму контролю за санітарними умовами публічних гастрономічних заходів. Як наслідок — будь-яка особа може продавати їжу чи алкоголь на масовому заході без дозволів і ліцензій, не маючи елементарних засобів гігієни. І ніхто не матиме формальної підстави це перевірити.

Редакція «Полтавської хвилі» направила повторні запити до Держпродспоживслужби з уточненнями. Також ми подали окреме звернення про порушення прав споживачів та вимогою проведення перевірки на офіційному сайті.  Станом на момент випуску матеріалу, попри те, що сплили всі терміни на відповідь та попри обіцянки представників ДПСС — офіційну позицію щодо ситуації та ролі  служби в регулюванні таких порушень ми так і не отримали. Відповідні перевірки на черговому фестивалі, який відбувся 25 жовтня, також ніхто не проводив. Редакція готова оприлюднити офіційну позицію установи.

Утім сам факт відмови у проведенні перевірки під приводом відсутності «повноважень» — красномовний. Держава нібито зняла з себе функцію контролю за елементарним: за тим, що люди їдять і п’ють. І якщо офіційно зареєстрований в галузі HoReCa бізнес стикнеться із проблемами — його очікують перевірки, штрафи, закриття і можливо навіть кримінальні справи залежно від тяжкості наслідків. А от відпрацьовувати по сірому бізнесу замаскованому під розважальні та етнічні івенти ніхто навіть не намагається.

І рибку зʼїсти, і відповідальності уникнути

У грудні 2023 року Олена Щербань закрила свій ІПН. У коментарях «Полтавській хвилі» на відео вона кілька разів зазначала, вона не є «частиною системи», нічого державі не винна, мовляв, вона Людина, а не фізична особа. Але чи це ідейне переконання чи просто зручна схема ухилятись від закону?

«Так, так, так. Дивіться, в мене батьки ветлікарі. Я починаю не здалеку, я починаю прямо. І от, я була часто на фермі. І в тварин у вухах стирчали пластикові номерки. Получається людина експлуатувала тварин, ну і експлуатує на фермах, ми ж доїмо корів, правильно? Ми ж їх тримаємо на м'ясо. І з цієї причини я не вживаю м'ясо. І получаєтся, що я стала думати, тільки в 23-му році, що оцей номер ідентифікаційний — це такий самий номер худоби в вусі, яку тримають у стійлі і мене десь хотять ну експлуатувати, знаєте, нечесно до мене ставитись. А я відчуваю, уже тепер чітко, я людина вільна. І коли я народилася від живої мами, мама мене народила, і на мені номер ніякий не написала. І тому я вважаю, що це штучне. І я, як людина, ну, я думаю, що це мені нав'язали, і не пояснили обманним шляхом, і тому я абсолютно свідомо це пояснила у податковій і відмовилася. У вільної людини номер будь-який на лобі, це не тавро, і не номерочок у вусі»,

Водночас нам стало цікаво, а з чого ж тоді живе етнологиня, і чи обліковує дохід від своєї комерційної культурної діяльності.

Журналістам «Полтавської хвилі» завдяки власним джерелам вдалося отримати дані про доходи за 2015–2025 роки: 1 105 103,15 грн. З них:

• 187 781,15 грн — зарплата в Харківській державній академії культури.
• 70 107,80 грн — зарплата в Харківському історичному музеї ім. Сумцова.
• 18 037,99 грн — підробітки за договорами ЦПХ.
• 480 420,17 грн — зарплата в Інституті народознавства НАН України.
• 348 756,66 грн — соціальні виплати від держави.

Просто сухий факт. «Людина» Олена Щербань відмовляється від податкової ідентичності, ухиляється від сплати податків, стверджує, що нічого державі не винна, бо, мовляв, усього досягає сама, і в цей же час роками отримує з бюджету зарплати і соціальні виплати.

Однак про цей бік своєї роботи Олена Щербань ділиться інформацією неохоче, й одразу переходить у наступ:

Важливо! Ця розмова є тільки частиною діалогу. Прослухати файл повністю можна за посиланням:

«А ви не дивіться, ви не мій касир. У нас нема з вами договірних стосунків, і ви не знаєте, куди я спрямовую будь-які чи внески, чи гроші. Ви їх бачили? Ви не знаєте, куди я їх роздаю, чи віддаю, чи перенапрямовую. Ви цього не знаєте, тому ви не маєте права мене питати. Я думала, що ви телефонуєте на добро, яке несе фестиваль єдиний в Україні правдивий фестиваль з динамікою, з концепцією, з якимось наповненням, для людей. Хочете в суд — ідіть. В мене вже є учні, які залюбки візьмуться за цю справу і будуть з вами там мотузиться. Бо я вже навіть до того доросла, що я вже по судах не ходжу. Вже тільки консультую. Ви будете питати, куди я одіваю кошти? Купую хліб собі і своїм дітям. Ну, ще якісь у вас є питання?»

Окрім того, повертаючись до питань бюджетних: сотні автівок і десятки автобусів, які зʼїжджаються до воріт садиби зокрема створюють навантаження й на дороги громади, на комунальні служби, які мусять прибирати сміття — відтак заробляє одна людина, яка ухиляється від податків, а сплачують їй цю можливість зі своїх кишень сусіди, які працюють офіційно.

Санітарія і безпека: коли кухня поруч із вбиральнею

Водночас з року в рік відвідувачі скаржаться й на порушення санітарних норм (ДСанПіН 2.3.4-171-10). Зокрема ми фіксували приготування їжі на відкритому повітрі на відстані менше 10 метрів від вбиралень. Але більше за брак рукомийників, деззасобів і відсутність логістики чистої/брудної зони турбує продаж алкоголю невідомого походження.

Це про ризики отруєнь і про відповідальність організатора, яку, як ми вже зрозуміли вище, в разі чого ніхто не нестиме.

Ба більше, через відсутність офіційних повідомлень про захід, його реєстрацію в департаментах культури та місцевих адміністраціях — поруч із дворищем, на якому товпляться водночас по кілька сотень людей, а протягом дня проходять тисячі, поруч із відкритими вогнищами, гарячими баняками з кипʼятком у сорокаградусну спеку немає навіть чергової автівки невідкладної допомоги.

2025: замість туристичної привабливості репутаційна пастка для громади

Дослідження рандомних коментарів у соцмережах і показує, що зміни в організації заходів таки відбуваються, але щороку дедалі в гірший бік. Переважають скарги: антисанітарія, дефіцит місць, їсти доводиться стоячи. Цьогоріч коментатори зазначали, що повелися на рекламу 100 видів борщу, яких насправді заледве було 10, а самих борщів не вистачило «борщ закінчився до обіду». Тож сотні обдурених туристів, які приїхали в Опішню з різних регіонів, спіймавши облизня замість борщу, витративши час і гроші, йшли з фестивалю голодними і злими. Ці люди навряд чи приїдуть вдруге. У підсумку страждає не фестиваль — страждає репутація регіону.

Оскільки офіційної бухгалтерії фестивалю немає, порахувати збитки, які він та інші активності «Лялиної світлиці», «Музею живого хліба», «Музею борщу» завдають громаді та державі протягом року практично не можливо. Однак ми можемо попрацювати з відкритими змінними і зробити доволі обережні оцінки. Лише за дві години нашої присутності на фестивалі ми нарахували близько 450-500 людей, які приїхали шістьома автобусами та кількома десятками автівок. За день фестиваль за попередньою оцінкою відвідують близько 1000-1500 людей.

• Вхід: 200 грн з людини;
• Відвідуваність: 1000 осіб (за фото/відео, черги, відгуки — візуальна валідація).
• Середні додаткові витрати на їжу/сувеніри: ~200 грн/люд.

Мінімальний оборот за день:
(200 × 1000) + (200 × 1000) = 400 000 грн
Максимальний (за умов постійного руху людей протягом дня): до 600 000+ грн. Множимо на чотири фестивалі щороку. Тобто за рік на цих фестивалях Олена Щербань цілком може заробляти близько тієї суми, яку офіційно отримувала від держави протягом останніх десяти разом взятих.

Це  справжній бізнес з чітким грошовим потоком. За 10 років — мінімум 8-12 млн грн «у тіні». Не враховуючи майстеркласів, які Щербань проводить як індивідуально, так і для організованих груп протягом усього року та здачі в оренду етносадиби для ночівлі туристів.

Що це означає для громади? Навіть якщо взяти консервативні 6,5% податків ФОПа — це десятки тисяч гривень щороку.

Адміністративний вакуум — чи є вихід?

Спробуємо резюмувати. Якщо подивитися на всю історію згори, вона виглядає як ланцюг ухилянь. І проблема тут зовсім не в Людині Олені, яка скористалась тим, що закон як дишло, а в тому, що в системі, яка мала би із цим боротись, кожна ланка слабка і неспроможна.

Кожен орган зробив лише те, що мусив формально — і рівно настільки, щоб уникнути зайвої роботи і відповідальності.

Опішнянська селищна рада — єдина, хто реально спробував діяти: заборонила фестиваль, написала в усі інстанції, а коли поліція відмовилась реєструвати заяву — через суд домоглася внесення відомостей до ЄРДР.
Поліція у свою чергу ігнорувала звернення чиновників, доки суд не зобовʼязав виконувати судове рішення. Та навіть після виконання судової ухвали справу просто закрили, мовляв, не бачать складу злочину.

Податкова — визнала, що діяльність має ознаки підприємництва, але перевірку не призначила, пояснивши це браком доказів.
Обласна військова адміністрація — заявила, що не отримувала жодних звернень і тому не бачить предмету для реагування.
А Держпродспоживслужба, на яку покладено контроль за санітарними умовами, повідомила, що таких повноважень тепер просто немає.

У цьому світі парадоксів ми маємо картину, де кожен орган формально правий — і водночас уся система загалом за мовчазною згодою толерує порушення законів, спостерігаючи за всім цим із трибуни.

Так, а що там по закону?

• Ст. 42 Господарського кодексу України: підприємництво — самостійна, систематична, на власний ризик, з метою прибутку. Якщо три й більше комерційні дії протягом року — це системність.
• Ст. 164 КУпАП: господарська діяльність без державної реєстрації — штраф і конфіскація.
• Ст. 212 ККУ: ухилення від сплати податків — кримінальна відповідальність (за певних порогів).
• Ст. 214 КПК: поліція зобов’язана внести відомості до ЄРДР у 24 години з моменту повідомлення.
• Порядок під час воєнного стану (рішення/розпорядження Ради оборони області): масові заходи — лише з погодженням. Без нього їх проводити заборонено.

У цьому кейсі кожна з норм або ігнорується, або визнається — але не виконується.

Це не про одну людину

І ця історія не про конкретну Людину Олену, а про сотні незареєстрованих підприємців по всій країні, які прикриваючись тими чи іншими благими, соціальними, культурними чи розважальними намірами регулярно обкрадають держбюджет.

На жаль, майже скрізь де нині експлуатують патріотичний, гастрономічний, етнонаратив, з’являється тіньовий готівковий обіг. Воєнний час лише посилив цю тенденцію: з одного боку є попит на внутрішній туризм і пізнання свого і автентичного, з іншого — «це ж на культуру», «це ж для людей», «кому шкодить». А шкодить насправді державі, громаді, підприємцям, які платять податки і, як наслідок — довірі до держави як інституції, що має стояти на захисті справедливості.

Упереджуючи коментарі прихильників народних гулянь і вечорниць, а також апологетів відновлення традицій, цей текст — не про заборони фестивалів і тематичних заходів. Він про одну й доволі просту тезу: або ти сучасний європейський бізнес, або ти маєш відповідати за порушення законом.

---