Стрітенська: полтавська вулиця, де азартні ігри рятували культуру, а генерали будували підземні ходи

Що не кажіть, а Полтава – місто контрастів. Тут і невеликі хати, що губляться поміж багатоповерхівок, і вихолощені офісні центри поблизу розвалених будинків. Як-от на вулиці Стрітенській, де багато споруд такі прадавні, що бачили і панів у циліндрах, і радянських товаріщєй, і сучасних зумерів.

Тож прогуляймося вулицею і роздивімося будинки, які зберігають у собі цікаві історії. Візьмемо до прикладу будинок під номером 37. Довгий час тут був Український клуб, де вдень збиралася інтелігенція, а у вечірній час – охочі пограти в карти чи більярд. Бо культура, то справа благородна, але грошей не приносила, як і зараз, а рахунки треба було сплачувати.

Більярд та Український клуб на Стрітенській, 37

Будинок звели ще в далекому 1880 році під гінекологічне відділення, але щось не склалося. Тож у листопаді 1913 року у півтораповерховому домі відкрили Український клуб. Того дня до Полтави завітав навіть Михайло Грушевський.

Захід був помпезний: гостей спочатку пригощали смачними стравами, а потім вони довго танцювали під акомпанемент фортепіано. Відвідувачі були вражені затишком: клуб було облаштовано зі смаком, прикрашено українськими килимами та гравюрами. А на стінах висіли оздоблені рушниками портрети відомих полтавців.

Про цю подію писали у часописах «Рада» та «Украинская жизнь».А етнограф та фольклорист Хведір Вовк, перебуваючи у Полтаві писав:

«А який там Український клуб. Мабуть чи не кращий на всю Україну. І гарно, і тепло, і просторо – і люди добрі, і гостинні. А такого українського обіду, як там, я, мабуть, вже літ 40 не їв».

Однією з головних оздоб клубу на той час була бібліотека, що налічувала близько двох тисяч томів та була чи не найкращою книгозбірнею в місті. Серед наявних книг були й раритетні «Енеїда» І. Котляревського (перше видання), «Історія Русів», «Історія Малоросії» М. Маркевича.

Окрім бібліотеки приміщення клубу використовували для зібрань місцевих організацій, репетицій хорового гуртка, публічних заходів. З часом клуб став місцем збору не тільки полтавців, а й мешканців ближніх сіл, усіх тих, хто цікавився історією, археологією, літературою, історією мистецтва і природою краю, бо ж з усіх околиць люди їздили до клубу на освітні заходи.

Клуб проіснував у Полтаві п’ять років. Членські внески за рік становили шість карбованців. Кількість членів клубу не перевищувала у кращі часи 120 людей – цього ледь вистачало, щоб компенсувати витрати на помешкання. Тож, аби грошей вистачало і більше людей знали про місцину, у Клубі почали проводити «азартні» ігри. До того ж, тут містився один з кращих більярдів у Полтаві. Прийнятий старшинами дозвіл на офіційно заборонені ігри й давав Клубові прибутки, які потім витрачали на українські справи.
Український клуб діяв легально неповних п’ять років. З приходом совєтів його закрили і не згадували аж до 1991 року. Зараз на фасаді висить меморіальна табличка.

Особняк лікаря Гуревича на Стрітенській, 35

Зараз ми знаємо цю будівлю як дитячу музичну школу імені Платона Майбороди Звели її у 1905 році за проєктом архітектора Клейна для лікаря-гінеколога Б.Гуревича. Дім був двоповерховий та прямокутний. По центру фасаду були парадні сходи, а ліве крило мало "чорні" сходи, які з'єднували поверхи і вели в підвал.

Розташування приміщень відповідало призначенню – приватна жіноча хірургічна лікарня та гістологічна лабораторія на першому поверсі та житло Гуревича з родиною на другому.

Про самого лікаря та його долю відомостей обмаль. Відомо тільки, що він був людиною доброю та незважаючи на те, що клініка була приватною, лікував і бідних полтавців, при чому грошей за свої послуги не брав. За це його не любили конкуренти та часто зводили на лікаря наклепи.

Особняк генерала Петраша на Стрітенській, 20

У комплексі «Перші кроки», що на Стрітенській, 20, раніше жив генерал Євген Петраш. Власне, за його кошти цю будівлю і звели на початку ХХ століття. Двоповерховий дім, використовули як житловий будинок до 40-х років минулого століття. А у 1943 році він постраждав від пожежі, які і багато інших полтавських споруд.

Після другої світової будинок відновили і виявили, що під ним є підземний прохід, укріплений дубовими брусами. Їх вирішили не виймати, а навпаки – додатково укріпити залізобетонним монолітом.

У 1963 році тут запрацював дитячий ясла-садок «Барвінок», а з 2001 по 2019 рік розміщувався навчально-виховний комплекс №26 «Перші кроки». З 2019 року тут працює Початкова школа №43

Особняк купця Панасенка на вулиці Стрітенська, 43

У 1900 роках у цьому будинку знімали житло представники мистецької інтелігенції Полтави, а у 1918 році в ньому працював історико-філологічний факультет полтавського товариства «Просвіта». Згодом товариство об’єднали в Полтавський інститут народної освіти і переселили в іншу будівлю. А особняк на Стрітенській, 43 почали здавати в оренду лікарям-стоматологам, які жили в ньому та приймали пацієнтів.

З 1950-х тут діяла поліклініка обласної лікарні №2, пацієнтами якої були партійні керівники міста та області. З 90-х у закладі проходили лікування ліквідатори аварії на ЧАЕС.

Зараз у будівлі працює обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики.

Будинок Вайнгорта на Стрітенській 10А

Будинок звели наприкінці ХІХ століття, спочатку в ньому жив єпархіальний архітектор. А у 1944 році сюди заселився архітектор Лев Вайнгорт, який займався відбудовою Полтави після Другої світової війни і намагався максимально точно (наскільки це було можливо) відновити історичні вигляд міста. Тут він зустрічався з колегами-архітекторами.

Жив Вайнгорт на Стрітенській до 1994 року. В будинку досі без змін зберігся його кабінет.

Радіовузол у будинку, якого вже немає, на Стрітенській, 36

У 1896 році на вулиці Стрітенська, 36 звели будинок, у якому довгий час розташовувався головний радіовузол Полтавської області. Офіційною датою створення обласного радіо в Полтаві вважають 3 грудня 1937 року, через три місяці після утворення Полтавської області. Радіовузол був саме на Стрітенській, 36, а радіомовлення в місті збільшили до 4,5 годин.

В період Другої світової радіовузол теж працював, але під керівництвом німецької окупаційної влади. Тоді провели перереєстрацію усіх радіоточок. Після війни радіовузол реорганізували, збільшили штат і редакція переїхала в інше приміщення.

На жаль, у 2010 році історичну будівлі на Стрітенській знесли, ніби то з причин аварійності, а на її місці спорудили офісний центр. Саме ж дротове радіо на Полтавщині повністю відключили 1 січня 2021 року.

Історія Стрітенської продовжує писатися прямо зараз. Проходячи повз особняк Гуревича чи заглядаючи у двір будинку Вайнгорта, ми мимоволі стаємо частиною цього нескінченного полтавського часопису. Місто контрастів продовжує дивувати: десь воно обростає скляними офісами, а десь — береже кабінети великих архітекторів у первісному стані. Наступного разу, коли гулятимете Стрітенською, сповільніть крок. Придивіться до ліпнини, відчуйте холод старої цегли й пам’ятайте: ці стіни бачили значно більше, ніж ми можемо собі уявити.