Смерть у Полтаві має ціну: від закритих могил до підпоховань. Розповідаємо, як працює похоронний ринок, хто на ньому заробляє і шо скільки коштує.

Він не виносив сміття з хати,
Щоб хтось комусь не мовив щось.
І ось тепер йому лежати
У купі сміття довелось.

Василь Симоненко

Смерть. Найприбутковіший бізнес, альтернативи якому досі не вигадав жоден коуч або «вовк з Волл Стріт». Адже люди завжди помирали і продовжуватимуть помирати, даючи можливість іншим заробити на ритуальних послугах, зберіганні тіл, облаштуванні могил і, звісно ж, на пошуці самого місця для поховання.

В Полтаві, схоже, цю бізнес-модель вивчили дуже непогано. Виявляється, що тут можна все – від бронювання собі могили «на майбутнє» до поховання на вже закритих кладовищах. Сьогодні ми розповімо не лише про те, як це працює, але й про учасників цього процесу і, звісно ж, про «ціну питання».

Про цвинтарі та похоронне бюро

Цвинтар – не просто земля, де будь-хто може прийти і «підселити» людину. Кладовище – це маленьке місто, де є свої правила, мікрорайони (вони ж сектори), вулиці з провулками та навіть генплан (вона ж – документація з нормами та вимогами про утримання кладовищ та правила поховань). Тож усі «несподівані» сюжетні повороти у книгах, де злодій «непомітно» заховує жертву серед інших могил і ніхто цього не помітив  – це стовідсотковий авторський вимисел.

За порядком на кладовищах Полтавської громади стежить Комунальне підприємство «Спецкомбінат похоронно-ритуального обслуговування» міськради. Загалом, нині в них на балансі 91 кладовище. Проте, «розселення» людей та наведення порядку на цвинтарях міста  — далеко не вичерпний перелік завдань підприємства. КП «СК ПРО» також надає мінімальний перелік ритуальних послуг, а саме:

У комунального підприємства також є й ритуальний магазин, з усією поховальною атрибутикою: домовини, вінки та хрести, свічечки, хустинки і всілякі ритуальні дрібниці. Там продавчині любʼязно допоможуть за готовим списком «так прийнято» обрати все в труну і до труни, розкажуть що треба копачам, що роздати людям, а що піднести батюшці і півчим. Ба більше, у підприємства є послуга, де одним дзвінком можна замовити поховання «під ключ».

Адже, люди рідко планують власну смерть. Зазвичай розгублені родичі залишаються наодинці із купою завдань, які потребують термінових рішень: викликати поліцію й швидку, зафіксувати з ними смерть, оббігати купу кабінетів для оформлення документів, та, звісно ж, організація похорон. Крім того, треба бути готовим, що ритуальні служби не мають вихідних, тож і вдень, і вночі, як би цинічно це не звучало, «чатують» на нових клієнтів. Тож, разом із медиками та правоохоронцями приїжджають і представники похоронного бюро. І деколи – навіть не одного.

Утім система може працювати й навпаки. Якщо ви готуєтесь до смерті близької людини, а лікарі дають невтішні прогнози, ви можете підготуватись заздалегідь. Працівники комунального підприємства «Спецкомбінат похоронно-ритуального обслуговування» негласно можуть запропонувати вам значно зручніший сценарій — телефонувати одразу до них. Натомість обіцяють взяти на себе всю бюрократичну рутину з оформленням документів, привезуть з собою поліціянтів, зафіксують факт смерті, заберуть і відвезуть до моргу тіло і навіть з сьогодні на завтра підготують свідоцтво про смерть. Працюють, як то кажуть, 24/7, але про це розповімо трішки пізніше.

Але найголовніше, що в цьому переліку офіційних і не дуже послуг можна обрати й місце поховання. При чому вам можуть запропонувати варіанти, які виходять далеко за межі списку з трьох офіційно відкритих цвинтарів.

Чому люди обирають комфорт з присмаком порушення закону?

Зі загаданих вище офіційно відкритих кладовищ нині, у межах міста діють лише Розсошенське, Затуринське та цвинтар у Яківцях. Це означає, що після смерті родичі померлих полтавців змушені обирати з-поміж цих варіантів. Принаймні, якщо йдеться про безкоштовну опцію. Але існують варіанти…

Однією з найбільших проблем відкритих цвинтарів Полтави є ускладнена логістика. Припустимо, ви живете на Розсошенцях і вам треба дістатися до Затуринського кладовища. Для цього вам доведеться спочатку дістатись до центральної частини міста, а там вже пересісти на автобус, який і курсує до самого цвинтаря. Від нього, до речі, ще треба буде 5 хвилин пройтися пішки, якщо погода гарна. У результаті, дорога займе більше години. І це лише в один бік – і не у «годину пік».

Тому цілком очікувано, що полтавці воліють поховати родичів якомога ближче до міста зі зручним сполученням. Наприклад, на Центральному кладовищі, на Європейській, 152е, яке нині закрите. Це означає, що будь-які нові поховання за законом там заборонені. Втім, варто знову викинути оце от «за законом» – і зрозуміти, що нічого неможливого у Полтаві немає.

Похоронний ринок нерухомості — як обрати місце під поховання і що по цінах

Територія кожного цвинтаря – не безкінечна. Вона чітко регулюється відповідно до санітарних вимог та закону про утримання кладовищ. Тож, як наслідок, рано чи пізно на кладовищах закінчується земля для поховань і його закривають. Так сталося і з Центральним міським кладовищем. Сьогодні там дозволяються лише підпоховання: коли людину «підселяють» до когось у вже наявну могилу. Підпоховання переважно дозволяють родичам похованого, які мають документи, що підтверджують сімейні звʼязки. Однак, згідно зі статтею 7 «Гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України» повторне поховання в родинну могилу можливе не раніше ніж через 20 років після останнього захоронення.

Проте, якщо поблукати буквально кілька хвилин по території, ви побачите чимало свіжих могил. Навіть за 2025 рік.

Виникає цілком логічне питання: звідки на вже давно переповненому кладовищі місця для нових поховань? Можемо припустити, що нові могили буквально «тулять» де залишилось хоч якесь місце. Часом «хоч якесь» виглядає занадто буквально:

До речі, існують санітарні вимоги, які чітко встановлюють межі кожного кладовища. Адже у процесі розкладання тіла  в землю потрапляє маса отруйних речовин, які можуть проникати в ґрунтові води. Тож страх, що мерці можуть нашкодити живим, не такий вже й безпідставний. Межі Центрального кладовища  фото проілюструють «краще» за слова:

Нові поховання подекуди буквально підпирають паркан, а десь – узагалі притулилися прямо  попід  вікнами. Не шукайте в останньому варіанті огорожу  — марна справа, її там немає.

Ми ходили по старому кладовищу близько години. Найбільшу концентрацію нових поховань бачимо в самому його кінці. Тут же бачимо величезні купи сміття. Підійшовши ближче, помічаємо, що  серед торішнього  листя, зів’ялих букетів та «вічнозелених» пластмасових вінків, осиротіло лежать викинуті старі могильні плити та огорожі.

Ми навряд зуміємо це довести, але точно можемо припустити, що таке сусідство геть не випадкове. Якщо нові поховання з’являються регулярно, то для них необхідне місце. Це місце вкрай обмежене і залишків ділянок попід парканом чи впритул до вже існуючих поховань явно не вистачило б. І ось тут з’являється ключове питання — а що відбувається з геть старими могилами, за якими, припустимо, вже ніхто не доглядає, бо, ймовірно, і доглядати нікому? Чи не можуть працівники кладовища “виселяти” такі поховання заради нових свіжих?

Скільки коштує така могила та як працює цей «ринок нерухомості»?

Отже, що ми маємо. Маємо закрите кладовище, на якому свіжі поховання під забороною. Бачимо численні свіжі поховання і залишки старих могил у купах сміття. Що варто було б зробити? Вірно, підтвердити або ж спростувати гіпотезу щодо наявності у цьому процесі корупційної складової. Простіше кажучи, ми взялися замовляти поховання на старому кладовищі. Знову буде цинічно, але зазвичай це називають «контрольна закупка». І вона вдалася.

Для початку прямуємо до ритуального магазину поблизу цвинтаря. Продавчині зазвичай знають якщо не все, то принаймні чимало про тутешні порядки та «традиції». Однак там нас проконсультували лише щодо цін на домовини та вінки. Із цікавого: саркофаг тут коштує десь як місяць оренди квартири десь на Європейській. Але ж нас цікавило дещо інше.

«Це займаються оці ось люди рядом з нами, там оформляють і все це там можна в них купити, вони вам об'ясняють, скільки там, місце там, копачі, бо ми цим не займаємось…»

«Рядом з нами» – це приміщення тієї самої комунальної ритуалки на самому цвинтарі, КП «СК ПРО» . Що ж — рушаємо туди.

За дверима з табличкою «Магазин» нас зустрічає вже інша продавчиня, яка дуже швидко зорієнтувалася в ситуації. На наше питання про наміри купити місце на закритому кладовищі вона відповіла «це вам до начальства» і впевнено повела нас коридорами з домовин. Перед однією з дверей жінка попросила нас почекати.

За кілька хвилин з кабінету вийшов немолодий на вигляд чоловік з діловим поглядом та не менш діловою «барсєткою» — Артур Юрійович, як пізніше представився працівник. Розмова спочатку не клеїлася. Вислухавши нашу проблему, чоловік відразу зазначив, що поховати родичку можуть лише в Гожулах або в Мильцях, але Центральне кладовище – зась. Однак, в результаті нас таки запросили у кабінет —  «на розмову». Тут вже були інші візитери, ними опікувався колега нашого співрозмовника.

Всівшись у кутку, нам пояснили весь ритуальний механізм.

«Дивіться, я вам дав номер (чоловік написав свої контакти на клаптику паперу - ред.), коли вже родичка ваша помре – телефонуйте відразу мені. Там все вирішимо. В будь-який час дня чи ночі телефонуєте: приїде наша ритуальна машина. З нею одразу приїдуть швидка й поліція, констатують смерть. Потім підете до сімейного лікаря, він вам випише довідку. Берете її, паспорт померлої і в РАЦС йдете, берете свідоцтво про смерть і потім знов до нас. Бо якщо викликаєте швидку чи поліцію — приїжджають з ними зразу три-чотири машини приватних ритуальних і починають руки викручувати. Родичі і так в стресі, і тут ще треба вирішувати, кого обрати, хто тіло в морг повезе».

На питання про вартість за місце та ціну послуг чоловік змовчав, зазначивши лише примарне «на місці вже будемо вирішувати». Що ж, варто було констатувати той факт, що наш експеримент провалився. Але ми цього зробити не встигли. Чоловік нас наздогнав у коридорі. Відвівши у куток, він ще раз перепитав, скільки людей потрібно поховати і, переконавшись, що нам потрібна одна стандартна могила, пояснив —  місце на офіційно закритому Центральному кладовищі коштуватиме від 20 000 гривень. Остаточна ж вартість залежатиме безпосередньо від розташування там на місці.

Тож тепер констатуємо — експеримент вдався. На жаль. Бо насправді дуже хотілося помилятися.

Позиція підприємства та керівництва міста

Ми кілька разів намагалися зв’язатися з директором «Спецкомбінату похоронно-ритуального обслуговування» Рамазі Заркуа, однак він ігнорує дзвінки журналістів. Однак ми залишаємо за ним право зв’язатися з редакцією та висвітлити свою позицію. Аналогічна ситуація склалася і з пані секретарем міськради Катериною Ямщиковою.

Отже, все ж людська смерть досить прибуткова річ у вправних руках. Тож, поки на Центральному кладовищі є хоч клаптик вільної землі – їй завжди знайдуть застосування. За гроші, звісно ж.