Без права на помилку. Чому розмінування України забиратиме все більше життів і чи можна це змінити
Зміст
Вступ
17 вересня українці вшановують тих, хто щодня ризикує життям заради безпеки інших. Серед них — сапери, які перші виходять на небезпечні ділянки, де залишилися міни та боєприпаси. За різними підрахунками, близько 40% території України вважаються небезпечними. Кожен метр² цих ділянок обстежують ті, хто попереду всіх — піротехніки ДСНС.
17 вересня українці вшановують тих, хто щодня ризикує життям заради безпеки інших. Серед них — сапери, які перші виходять на небезпечні ділянки, де залишилися міни та боєприпаси. За різними підрахунками, близько 40% території України вважаються небезпечними. Кожен метр² цих ділянок обстежують ті, хто попереду всіх — піротехніки ДСНС.
Сапери піротехнічного відділення ДСНС Полтавщини розповіли про свої ротації на деокуповані території, чому розмінування країни може затягнутися на сотні років та чи можливо уникнути людських жертв.Саперство як гра
Андрій Коніченко — керівник саперного відділення — до вторгнення мав насичене життя, займався перегонами. Однак визнає, що працюючи сапером отримує емоції, які неможливо порівняти ні з чим. Чоловік разом зі своїми підлеглими, а це ще чотири сапери, часто їздить на ротацію на деокуповані території. До прикладу, квітень-травень вони провели на Харківщині, в Балаклії. Піротехніки наголошують, що кожен виїзд індивідуальний, тому підготуватися до нього неможливо. Кожен з цього відділення прийшов на службу вже після початку вторгнення. Хтось через брак роботи у цивільному житті, когось змотивувала можливість кар’єрного росту та стабільність. Чоловіки пройшли базову скорочену підготовку й узялися до виконання обов’язків. Нині ж він з легкістю може пояснити принцип роботи та особливості чи не кожного боєприпасу, який використовує ворог. Різноманіття мін, розтяжок і снарядів, які «маскуються» в українських лісах, степах і полях, вражає. Нині ж він з легкістю може пояснити принцип роботи та особливості чи не кожного боєприпасу, який використовує ворог. Різноманіття мін, розтяжок і снарядів, які «маскуються» в українських лісах, степах і полях, вражає. Наприклад, ПОМ-3 — міни з сейсмічними датчиками, які активно використовують росіяни. Підривний механізм реагує на коливання ґрунту і спрацьовує, коли поруч проходить людина. Тобто міна «бачить» сапера раніше, ніж він її. Єдиний недолік таких мін те, що вони працюють на батарейках і деактивуються через певний час. Найчастіше трапляються протипіхотні міни, попри те, що їх використання заборонене Женевською конвенцією. Одна з них — ПМН-4 (протипіхотна міна натискної дії), яку хлопці жартома називають «принеси мені ногу». Та найстрашнішими чоловіки вважають сумнозвісні «Лепестки», жертвами яких часто стають діти. Ці міни мають самоліквідовуватися, але на практиці цього не відбувається. Через колір і високу рослинність сапер може тричі пройти повз неї й не помітити. Власне зарості є чи не найбільшим ворогом розмінування. Трава подекуди може сягати людського росту, тож сапер мусить спочатку пошарово зверху донизу перевірити її, впевнитися, що там нічого немає, і лише потім зрізати. Чоловіки пригадують, що на Харківщині працювали в подібних умовах. Майже місяць вони обстежували поле між двома посадками, яке було межею бою. Через ускладнення, за день команда з п’яти людей проходила близько 120 м2. Однак не тільки трава додає нервів, а й різні ворожі «пастки». Раніше випадки «мінування мін» були не такі часті, а нині, аби завадити роботі українських саперів, окупанти завдяки аліекспресу та фантазії навчилися майструвати найрізноманітніші пристрої буквально з підручних засобів. Тому кожен предмет надзвичайно ретельно обстежують візуально і за допомогою щупа, щоб уникнути підриву. За словами піротехніків, кожну міну зачіпають «кішкою» і перевертають дистанційно з безпечного укриття. Він пригадує, як під кінець ротації хлопці натрапили на поле з ТМ-62П3, які мають пластиковий корпус. Через це їх важко знайти металошукачами, бо власне з металу там тільки пружинка, жало і маленька шайба в підривному механізмі. Деякі металошукачі їх взагалі не бачать. Сапери ДСНС працюють у двох напрямках: планове розмінування і виїзд по заявах. У першому випадку кожна громада самостійно складає карти й план обстеження територій і визначає пріоритетні ділянки. Зазвичай, це лінії електропередач, газові шляхопроводи, дороги, сільськогосподарські поля. У другому випадку складають список потенційно небезпечних місць відповідно до заявок місцевих. Як це відбувається на практиці? Цивільні знаходять предмети, схожі на вибухівку, й повідомляють про це місце в служби захисту (поліція, рятувальники тощо). Туди приїздить ідентифікатор, який підтверджує (або ні), що це дійсно боєприпас, а далі вже працюють сапери. Під час ротацій саперна група щовечора отримує план обстеження на наступний день. Вранці командири відділення проводять інструктаж з техніки безпеки, й піротехніки починають роботу. Екіпірування складається з бронежилета, каски, окулярів, наколінників і налокітників. Якщо до лінії розмежування досить близько, то обов’язковим пунктом є маскування машини. Металошукач — вуха сапера. Обстежують метр за метром. Коли по рації йде команда «Увага, міна!», всі роботи припиняються. Керівник групи обстежує знахідку і приймає рішення, що робити з боєприпасом: підривати на місці чи везти на майданчик.Досвід Грузії
Яка площа Грузії була забруднена боєприпасами досі невідомо. Ніхто не вів подібну статистику, не складали мапи мінних полів. Відомо лише, що цей процес був досить хаотичним і охоплював багато аспектів.
За словами Іраклі, все почалося після розпаду совєтського союзу, коли російські солдати буквально тікали з військових баз на території країни. Вони намагалися наостанок виміняти у місцевих якнайбільше горілки на гранати, однак кількість боєприпасів, яка лишилася, все одно була шаленою. Згодом це стало проблемою.
Пізніше почались бойові дії в Абхазії — регіон Грузії, окупований росіянами за тим же сценарієм, який вони реалізували у 2014 році на Сході України. Там теж обидві сторони конфлікту не робили мапи мінних полів.
Загалом до 2004 року у Грузії було декілька російських баз, периметр яких був замінований. Там часто підривалась худоба і пастухи, діти, мисливці за металобрухтом.
Наступна хвиля була у 2008 році — війна у Південній Осетії. На щастя, ця війна тривала п’ять днів, тобто росіяни просто не встигли замінувати якісь території. Хоча, звісно, на місцях бойових дій лишилося чимало боєприпасів.
Впродовж цих років по всій країні знаходили величезну кількість схронів російської зброї, які становили небезпеку для цивільних. Асортимент був різноманітний: від гранатометів і ПЗРК до токсичних речовин.
Але селяни неодноразово різали ці ритеги болгарками, діставали ізотопи, які були теплими, і навіть підкладали їх під ліжко. Так у 1999 році 16 селян із західної Грузії отримали важкі радіаційні пошкодження, як мінімум четверо загинули. Рівень радіації був близько 1000 рентгенів (при нормі до 20 мікрорентгенів).
З розповіді військового дізнаємося, що тактика пасток для саперів не є новою у російському війську. Її застосовували задовго до війни в Україні, хоч і не так часто.
На його думку, неосвіченість цивільних була головною проблемою. На той час у Грузії не було інформування населення щодо мінної безпеки, кампаній в соцмережах, інформаційних матеріалів, навчальних курсів. Нічого. Тому була така велика кількість жертв.
Після декількох років напруженої праці МВС, армії, гуманітарних місій, саперів та Антитерористичного центру, 99% мін у Грузії було знайдено.
Ситуація в Україні передбачає іншу щільність мінування і бойових дій. Іраклі Андронікашвілі прогнозує, що розмінування триватиме сотні років, якщо ми працюватимемо тими ж методами, що і зараз. Чоловік на власні очі бачив масштаби проблеми:
Пан Іраклі переконаний, дещо пришвидшити процес і зробити його безпечним для персоналу можуть новітні технології та спеціальні машини.
Прогнози
Українські розробники працюють над власною роботизованою технікою для розмінування. Це потребує значних фінансових вливань, які Україна наразі не може собі дозволити. Тому західні партнери не припиняють надавати нам спеціальні машини й роботів.- Йдеться, наприклад, про машину Armtrac 400, яка за годину може розмінувати 2 500 м² території (майже половина футбольного поля), тоді як сапер здатен за день пройти близько 30 м².
0
