На Полтавщині іноді варто лише копнути землю та замість буряка чи глини можна натрапити на мамонта, римське дзеркало чи старовинну кераміку. Жителі області мимоволі стають «археологами». Утім, ці «випадкові відкриття» допомагають зберегти культурну спадщину, яка могла б опинитися на чорному ринку чи залишитися під землею.

На Полтавщині іноді варто лише копнути землю та замість буряка чи глини можна натрапити на мамонта, римське дзеркало чи старовинну кераміку. Жителі області мимоволі стають «археологами». Утім, ці «випадкові відкриття» допомагають зберегти культурну спадщину, яка могла б опинитися на чорному ринку чи залишитися під землею. Про це нам розповів директор Центру охорони та досліджень пам'яток археології Вʼячеслав Шерстюк.

Що ж приносять археологам?

Спойлер: усе, що тільки можна уявити. 

Той самий мамонт у глині

Мешканка Оржиччини натрапила на кістку мамонта, коли копала глину у карʼєрі. Хоча бивень був близько до поверхні і через це зруйнувався, його знахідка дозволила вченим зафіксувати нову точку для вивчення палеолітичної фауни. 

Бивень із Тарасівського кар’єру

Схожа історія трапилася ще у 2005 році в Тарасівському кар’єрі, де видобували глину для цегельного виробництва. Робітники на глибині п’яти-шести метрів натрапили на великі кістки та уламки бивня. Вони звернулися до археологів, і ті приїхали зафіксувати знахідку. Частину історичних предметів вдалося зберегти. Фрагменти бивня потрапили до Полтавського краєзнавчого музею та місцевого музею в Оржиці.  

Монета з Facebook, яка стала науковою сенсацією

Сьогодні археологи використовують не лише лопати, а й соціальні мережі. Одного разу, під час моніторингу соцмереж, археологи помітили монету. Це виявився рідкісний боспорський статер, карбований у 250-х роках правителя Фарсанза. До цього на Полтавщині було відомо лише кілька знахідок подібних монет, причому жодна з них не належала саме цьому правителю. Завдяки цій інформації археологи змогли «перевідкрити» стародавнє поселення черняхівської культури, яке було відоме ще з 70-х років. 

Дзеркало з античності

Серед знахідок, які передають у Центр охорони та досліджень пам'яток археології мешканці області, є й предмети побуту. Один із найцікавіших прикладів: бронзове дзеркало III–IV століття нашої ери. Це невеликий диск із петелькою на звороті, яким користувалися мешканці регіону в пізньоримський час. Разом із дзеркалом фахівцям передали й інші артефакти: пряслицю та уламки кераміки. Завдяки ним можна реконструювати, яким був побут, якими речами користувалися жителі поселень і як вони виглядали.

Кахлі XVII століття: мистецтво обігрівати

Ще одна знахідка з «домашнім акцентом» — декоративні кахлі XVII століття. У той час печі були не лише засобом обігріву, а й елементом інтер’єру. Їх оздоблювали кахлями — глиняними плитками, які водночас утримували тепло й прикрашали помешкання. Археологам вдалося зібрати й зберегти кілька фрагментів таких кахель. Нині вони проходять реставрацію: уламки склеюють, відновлюють орнаменти, щоб повернути їм первісний вигляд. Наразі фотографії експоната не презентували. 

Дрібні знахідки, що створюють велику історію

Не всі знахідки вражають масштабом, але всі «предмети» мають значення. Місцеві мешканці та краєзнавці часто передають археологам пряслиця, уламки кераміки, прикраси чи навіть белемніти (викопні залишки, які в народі називають «чортовими пальцями).

Що робити зі знахідками та куди їх передають

Тож раптом ви викопали бивень мамонта та не знаєте що з ним робити маємо пораду: зверніться до Центру охорони та досліджень пам'яток археології. У ньому розкажуть, що ж за предмет вдалося знайти, яке його історичне значення та де памʼятку необхідно зберігати. Після звернення громадян археологи намагаються визначити місце знахідки. Фахівці зʼясовують, чи є там археологічна пам'ятка, поселення чи стоянка, чи це випадкова знахідка десь в полі: Далі предмети обробляють та передають музеям області.

Тіньовий бік археології на Полтавщині

За словами Вʼячеслава Шерстюка, наразі в Україні активно діє нелегальний ринок, де люди продають археологічні артефакти, замість того, щоб передавати їх до музеїв. У девʼяти з десяти випадків фахівці отримують відмови на прохання передати знахідки музеям. Хоч в останні роки кількість людей, які повідомляють про знахідки збільшилася, негативна тенденція все ж зберігається: понад 90-95% людей спершу запитують, скільки коштує знахідка. І все ж, археологи не втрачають надію, що з часом торгувати археологічними скарбами стане не так просто.  Нагадаємо, що ми розповідали про кілька випадків притягнення до відповідальності за продаж артефактів. Так, полтавця судили за спробу вивезти 33 культурні цінності з України. Чоловік скуповував старожитності через інтернет-аукціони та продавав за кордон. Також ми писали, що митники вилучили зуби вимерлих мамонтів, які пирятинець намагався переправити до США. Рештки хотіли переслати в міжнародному поштовому відправленні під виглядом «креативних художніх заготовок» вартістю десять доларів. За законом, усі археологічні памʼятки є державною власністю. Але в реальності більшість елементів потрапляють на чорний ринок. Археологи визнають: боротися з цим важко, ресурсів бракує. Тож, кожна передача знахідок музеям — це справжній успіх. Бо мамонтові кістки, боспорський статер чи кахлі XVII століття мають цінність лише тоді, коли вони стають частиною історії, а не товаром на продаж. Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.