«Ми тут згниємо»: як живуть мешканці зруйнованих обстрілом будинків у Полтаві

На вулиці Баленка у Полтаві календар завмер. Тут досі триває 1 лютого 2025 року. У цей день російська ракета обірвала 15 життів і позбавила десятки родин даху над головою. Минув рік, але замість відбудови тут панують холод, пліснява й гнітюча тиша. Її лише зрідка порушують скрип підлоги та вітер, що гуляє між порожніми вікнами.

Місцеві мешканці тепер представляються не лише іменами, а й називають свої поверхи. Ми пройшлися пошкодженими коридорами, щоб розповісти історію тих, хто понад усе мріє побачити свій дім без відкритих ран.

Баленка, 7: дім, де стіни тонші за спогади

У цьому місці сходи ведуть в нікуди. Самотній стілець, рештки кухонної шафки, зрізана батарея нагадують, що колись тут жили люди. Тепер першого підʼїзду на Баленка, 7 не існує. Життя ледве триває поруч, у другому під’їзді, де залишилися переважно пенсіонери.

Антоніна, третій поверх: «Ми тут просто згниємо»

Нас зустрічає пані Антоніна. Вона не чекала гостей, але погоджується показати свій побут. У під’їзді миттєво пробирає холодом. Тут видно власне дихання, а щоб зрозуміти температуру, не потрібен термометр — достатньо лиш торкнутися крижаної батареї. Вже рік у будинку немає газу. Квартира Антоніни прогрівається максимум до 18 градусів. У кімнаті безперестанку гуде тепловентилятор, його совають від стіни до стіни, намагаючись просушити кути.

«Ми все на електричних плитках готуємо. А як світло вимикають, то самі розумієте, як нам “весело”. Стіни мокрі, промерзають наскрізь. Включаємо “тепловичок”, бо інакше просто згниємо тут від сирості».

Через побитий дах та тріщини у будинку, волога просочується глибоко в бетон. Жінка боїться, що ще однієї зими конструкція не витримає. Обіцяні шість мільйонів на ремонт зависли у повітрі, наразі ніхто не береться за роботи:

«Один депутат сказав нам: “Мені краще збудувати нове, ніж ремонтувати це”. Гроші ніби виділили – шість мільйонів, але треба шукати підрядника», – зітхає Антоніна.

Поки тривають пошуки, дім продовжує руйнуватися.

Неля Михайлівна, пʼятий поверх: п’ятнадцять пакетиків із солодощами

Понівечена багатоповерхівка пам’ятає Нелю Михайлівну ще юною. Вона заселилася сюди у 1975-му, щойно будинок здали в експлуатацію. Нас, чужих людей, вона зустрічає як рідних онуків.

«Заходьте, заходьте, не роззувайтеся. Тільки в мене тут трішки не прибрано…» –  метушиться господиня.

Її ранок завжди починається о п’ятій. Кава, книга, тиша – Неля Михайлівна ніколи не любила марнувати час на довгий сон. 1 лютого 2025 року традиція не змінилася, аж поки тишу не розірвав вибух, від якого здригнулися стіни.

«Дєтка, ти знаєш, я не могла повірити, що влучило в наш дім. Ледве підвелася, підійшла до вікна, а там люди вибігають: крики, плач… А я лише думаю: “Господи, десь зовсім поруч”. У голові не вкладалося, що перший під’їзд просто завалився», – згадує жінка.

Навколо – руїни, уламки та вибиті рами. Лише в її квартирі на п’ятому поверсі дивом майже усе вціліло: пішли дрібні тріщини по стінах, деколи заїдають двері. Але радість власного порятунку затьмарює трагедія за стіною: сусідка навпроти загинула на місці. Загалом той ранок забрав 15 життів.

Найважче жінці даються спогади про дітей. Неля Михайлівна все життя лікувала зуби малечі, тепер бачить загиблих сусідських дітлахів у кожному кутку.

«Вони з голови не йдуть. Сонечка, Данечка, Даша в тих своїх широких джинсах… Біжить, бувало: “Бабусю, як ви? Ось вам цукерка”. І я даю їй теж цукерку».

Зараз пані Неля готується до роковин: купує найкращі ласощі, щоб зібрати 15 пакетиків і пом’янути кожного.

Сьогодні під’їзд нагадує привид. За словами жінки, тут залишилося лише четверо «старожилів». Інші ж або виїхали за кордон, або квартиранти, яким байдуже до долі будинку. Неля Михайлівна намагалася жити у доньки, в комфорті та безпеці. Але через три місяці «стрес почав проходити», і серце потягнуло назад, у свої руїни. Зараз вона вже не сподівається на швидке відновлення будинку, але з болем спостерігає за бюрократією:

«Знаєш, заїнька, наближаються роковини, а нічого не роблять. Тендери оголошують та скасовують. Усі йдуть, дивляться на ці руїни, а віз і нині там. У сусідів на п’ятому поверсі стіни взагалі немає. Така неповага до людей, така бездушність».

Попри все, життя у будинку на Баленка 7 триває. Під Новий рік мешканці прикрасили під’їзд: трохи мішури, вогників, щоб підняти настрій.

«Щоб було хоч трошки уютно. Ми ж не втрачаємо віру, чекаємо хороших новин», – усміхається Антоніна.

І чомусь її слова зігрівають краще за будь-яку батарею.

Баленка, 7а. Будинок з дірами у стіні

Навпроти зруйнованого підʼїзду стоїть інша будівля. На перший погляд, вся вціліла, проте це враження оманливе. Частина дому прийняла на себе основний удар вибухової хвилі. Подекуди на сонці виблискує скло нових вікон, але значно частіше погляд чіпляється за квадрати з фанери та плівки. У проваллях між балконами тепер господарюють голуби, а з даху монотонно крапає вода.

Колись залюднений шостий під’їзд перетворився на пустку. Проте біля входу на нас уже чекають кілька жителів. Вони все ще мають надію колись повернутися до відновленого будинку.

Для пані Олени той вихідний назавжди став чорним. Вибух не тільки пошкодив житло, а забрав життя її онука Міші:

«Були всі вдома, субота ж. Онука вбило… залізяка прямо через голову прилетіла з того сьомого будинку. Міші було 29 років. Правнук дивом вцілів, бо спав у залі на дивані, воно повз нього пролетіло, на стіні тільки вм’ятина залишилася», – згадує пані Олена.

Сьогодні вона живе у постійному страху руйнування будинку. Жителі скаржаться на вологість і плісняву. На стінах утворилися чорні плями, які влада називає «брудом». Проте мешканці знають, що це наслідок дірявого даху, який після прильоту стояв розкритим аж до літа.

«Хлопці самі на дах лазили, піною заробляли, шматками руберойду латали. А коли вже прийшли офіційні ремонтники — вони просто ребро поклали й усе. Плити під ногами хитаються, як каруселька. Це хіба ремонт?» – обурюються сусіди.

Вночі, коли на вулиці западає тиша, будівля ніби починає «говорити». Вона скрипить, сиплеться і важко зітхає, як істота, що робить передостанній подих.

«Йде деформація. Ми боїмося, що одного дня ці стіни просто впадуть. Навіщо владі чекати? Воно саме складеться через рік, якщо нічого не робити», – розповідає ще одна жителька Дарʼя.

Щоранку вона йде на роботу та проходить між двома понівеченими будівлями. Дарʼя зізнається, що уникає дивитися на свій під’їзд, бо важко бачити цю розруху замість рідної квартири.

«Тут не треба нічого валити, стіни падають самі. Ще буквально рік і все складеться», – додає вона з відчаєм.

Ірина, пʼятий поверх: «Привалило, вчилась заново ходити»

Пані Ірина з чоловіком приїздять сюди періодично, щоб прогріти стіни та перевірити, чи не з’явилися нові тріщини. Жити тут постійно неможливо. У момент вибуху вона була вдома сама. Чоловік саме вийшов гуляти з собакою, а вже за мить – витягував дружину з-під завалів. Три місяці в лікарні, довга реабілітація. Через важкі травми жінка отримала групу інвалідності. Тепер кожен підйом на п’ятий поверх для неї випробування.

Квартира зустрічає холодом і слідами руйнувань, які господарі намагаються хоч якось залатати. Одну зі стін вирізали майже повністю, бо вона трималася на двох тоненьких арматуринах і могла будь-якої миті впасти:

«Тут видно було вулицю. Ми зашили все пінопластом, бо навіть прикрутити нічого не можна було, все криве. Але навіть з утепленням чутно все, що відбувається надворі: хто розмовляє, хто ходить», – розповідає Ірина.

Сила вибухової хвилі була такою, що до кімнати пані Ірини залетіла батарея з сусіднього будинку. Власне опалення теж вирвало «з м’ясом». Нові батареї довелося монтувати на цеглу, бо стіни їх просто не тримають.

Попри відновлене світло та газ, оселя нагадує декорації до фільму жахів. Тріщини на стелі розростаються.

«Тріщина була спочатку тільки до люстри, а тепер пішла далі. Така сама тріщина є і в підлозі, просто під покриттям її не видно», – каже власниця.

Двері в кімнатах перекошені, їх важко відчиняти, підлога рипить, а з незаскленого побитого балкона постійно тягне вітром. У кімнаті, де вилетіла стіна, досі висить сірий брезент, як остання спроба втримати тепло в домі, який більше не захищає.

Катя, третій поверх: «Куди я приведу дитину»

Катя чекає на другу дитину. Вона з чоловіком та чотирирічною донькою повернулися у напів зруйновану квартиру на початку грудня 2025 року. Рішення далося нелегко, але вибору не залишили обставини.

«Орендувати житло зараз важко і дорого, ціни постійно ростуть. До того ж ти зобов’язаний платити комуналку і тут: за доставку газу, за опалення, навіть якщо не живеш. Мені прийшла платіжка з боргами за період нашої відсутності», – розповіла Катя.

1 лютого родина Каті була вдома у середній кімнаті, трохи далі від зовнішніх стін. Це їх врятувало, на відміну від розтрощеної дитячої:

«Ми вибігли на вулицю в перші хвилини. Навколо стояло таке місиво з пилу та диму, що на відстані витягнутої руки ми одне одного не бачили», – згадує Катя.

Тепер їхній найбільший страх – це холодний вітер, що свище крізь щілини вікон та тріщини, сховані за шпалерами. Життя триває в очікуванні немовляти серед сирих стін аварійного будинку, майбутнє якого таке ж туманне, як і той ранок 1 лютого.

«Куди я приведу дитину?» – питання Каті зависає у холодному повітрі на вулиці Баленка.

Василь, перший поверх: «Стіни тримаються на піні та обіцянках»

Василь показує тріщини, що павутинням вкрили квартиру, де живе його 85-річна мати. Чоловік власноруч «запінив» вікна та обклеїв стіни пінопластом, щоб втримати бодай якесь тепло. Але найбільше його турбує бездіяльність. Погодні умови повільно, але впевнено добивають будинок.

«Якщо глянути візуально зовні, то стіна четвертого поверху взагалі “пішла”. Від ударної хвилі її видуло назовні. Арматура стирчить і ржавіє. Чим довше затягують, тим гірше: це ж несучі конструкції. Потім доведеться або вирізати, або заново вставляти. Ремонт стає дорожчим з кожним дощем», – бідкається Василь.

Ситуація з ремонтом будинків на Баленка нагадує замкнуте коло. За словами Василя, експертиза від Управління капбудівництва показала, що будинок «живий» з окремими аварійними ділянками.

«Ми випросили ремонт даху, його залатали, але місцями все одно тече. ОСББ створювати люди відмовилися, тож відповідальність взяла на себе міська рада. Але тепер все вперлося в папери», – зазначає Василь.

Чому за рік будинки так і не відновили: «Ніхто не хоче заходити на збитковий тендер»

Поки мешканці рахують нові тріщини, у кабінетах міської влади триває робота з документацією. Очільник управління капбудівництва Максим Медвєдєв пояснює, що капітальна частина ремонту ще не розпочиналася, оскільки об’єкти перебувають на різних етапах підготовки. Зокрема, 26 січня 2026 року пройшла перевірку проєктно-кошторисна документація на Баленка 7а, що дає «зелене світло» для оголошення тендеру.

Ситуація з будинком на Баленка, 7 залишається складнішою, бо немає охочих виконувати роботи. 22 січня 2026 року жоден учасник не подався на закупівлю з відновлення будинку. І це вже вдруге. Максим Медвєдєв розповів, що місто планує оголошувати тендери знову і знову за існуючим проєктом, доки не знайдуть того, хто готовий відбувати будинок.

Забудовник Сергій Іващенко розповів нам, що проблема не лише у складності робіт, а й у грошах. Управління капбудівництва оголошує тендери за державними розцінками, які не відповідають ринковим реаліям:

«Ніхто не буде виконувати ці роботи за ті розцінки, які є в державних нормах. Для демонтажу потрібна спецтехніка, крани. Підрядна організація не хоче заходити на об’єкт, бо це для неї прямі збитки», – зазначає Іващенко.

Він бачить вихід з ситуації у створенні ОСББ: тоді мешканці самі виступають замовниками й не прив’язані до держрозцінок, а місто могло б компенсувати 99,9% витрат через програму підтримки. Проте люди бояться.

«Нам кажуть: створіть ОСББ, ми компенсуємо. Але де гарантія, що ми не повісимо на себе цей кредит і не розплачуватимемося квартирами? Гарантій немає. Ми бачимо, що ніхто нічого не робить, і віри немає», – пояснює позицію мешканців Дарʼя з будинку 7а.

Чи існують в Україні приклади успішного відновлення будинків після атак?

Одещина, селище Сергіївка. У липні 2022 року російська ракета влучила у дев’ятиповерховий будинок та зруйнувала підʼїзд. Загинула 21 людина. Роботи з відновлення тривали майже три роки: з експертизами, перерахунками, пошуком підрядників, зміною проєктних рішень. Лише у 2025 році мешканці почали повертатися у відновлені квартири.

Подібний шлях пройшли деякі будинки на Київщині. В Ірпені багатоповерхівку житлового комплексу «Ірпінські Липки», пошкоджену під час бойових дій у 2022 році, відновлювали з червня 2023-го по весну 2025-го. Роботи фінансувалися через платформу UNITED24 та за участі міжнародних партнерів.

Дніпро. 14 січня 2023 року росіяни вдарили ракетою по житловому масиву Перемога. У 2024 році комунальники демонтували зруйновані під’їзди. Лише у червні 2025 року оголосили тендер на капремонт девʼятиповерхівки з очікуваною вартістю в майже 85 мільйонів гривень. До кінця грудня 2026 року багатоповерхівку планують відремонтувати. Роботи замовляв Департамент з питань самоорганізації Дніпровської міськради.

Запоріжжя. У місті завершили будівельні роботи в одній з п’ятиповерхівок на 10 під’їздів. Будинок постраждав під час атаки у 2022 році. Тоді було повністю знищено цілий під’їзд. Відбудову коштом держбюджету розпочали у листопаді 2023 року. На це витратили понад 200 мільйонів гривень.

Найчастіше швидкі успішні кейси відбудови в Україні мають спільні риси. Це або будинки з ОСББ, які самі виступають замовниками робіт і можуть залучати грантові програми на кшталт «ВідновиДІМ», або об’єкти з прямою участю міжнародних донорів — Світового банку, агенцій ООН, UNITED24. В інших випадках відновлення може тривати роками.

Повернімося на Баленка

Сьогодні, 1 лютого 2026 року, пані Неля вперше розкладе свої 15 пакетиків із цукерками. Вона згадає кожного, хто жив за стіною, якої більше немає. А от чи пам’ятатиме місто про тих, хто залишився жити серед руїн – питання все ще відкрите. Поки що час працює не на користь людей.

Ракетний удар по Баленка

1 лютого 2025 року росія атакувала Полтавщину ракетою, яка влучила в житловий будинок вулиця, Баленка, 7. Через це був зруйнований під’їзд із першого по пʼятий поверх та пошкоджені сусідні будинки. Від атаки загинули 15 людей.

Потім, на вулицях Баленка, 5, 7 і 7а розпочали обстеження будинків, пошкоджених обстрілом. Фахівці оцінили руйнування та визначать подальші кроки з відновлення.

Пʼятого лютого у Полтаві попрощалися з пʼятьма загиблими від удару: з подружжям Сергієм та Катериною, а також їхніми дітьми: 12-річною Діаною та 7-річним Даніїлом Запішніми, які загинули від російського удару по пʼятиповерхівці. Також полтавці попрощалися з Дмитром та Оленою Яворських і їхньою донькою Софією. В останню путь провели Анжелу Дарбінян, яка жила на третьому поверсі зруйнованого будинку разом зі своїм собакою Сьомою.