31 грудня. Чисто прибрана хата з тисячами мерехтливих гірляндних лампочок. Холодильник ледь закривається від наїдків категорії «не чіпай, то на Новий рік!». У шафі чекає ідеально скомбінований, вигладжений, спеціально придбаний для найважливішої ночі в році лук. Ти в прекрасному передчутті свята і язиком за плечима від вирішуєш трішки відпочити та погортати стрічку улюбленої соцмережі, а там...
Божечки! Якесь колективне безумство! Всі навперебій хизуються своїми здобутками, спамлять фотками з відпочинку, з новою нерухомістю, до і після карколомного схуднення, а особливо вправні щасливиці невимушено демонструють на своїх безіменних пальчиках обручки з камінцями (інтрига, так би мовити). «Мдаааа…, - думаєш ти, – куди поділися часи, коли «провести старий рік» звучало як тост? І хто забрав у президента хліб? Про складний рік для нас — це ж його репліка?!», — але по аркуш і ручку йдеш.
Особисто я глобально «підбиваю дебет з кредитом» перед своїм особистим Новим роком — Днем народженням. У грудні ж пробігаюся очима по наміченому і вважаю це дуже крутою ідеєю. Для мене підсумовувати важливо-важливо. І це не про галочки навпроти завдань. Це про процес, який допомагає мені більше дізнатися про себе, виявити свої дефіцити та побачити зростання. Свого роду це рефлексія.
Зараз транслюється дуже багато «успєшного успєха», і часто на фоні суперуспішних людей ти почуваєш себе бігуном, який стоїть на місці, доки навколо інші нарізають уже по третьому колу.
Підбивати підсумки потрібно. Але не для того, щоб загнобити себе, сидіти в куточку і плакати, а щоб окреслити новий вектор розвитку. Чи вектори. І робити це можна по-різному! Я залишу тут кілька способів як проаналізувати цей рік, і навіть найбільший скептик знайде щось на свій смак!
Спосіб 1 – Через аналіз цілей
Попередньо поставлених цілей, точніше. Це досить популярний нині спосіб планування року. Ти записуєш пункти, яких би хотів досягти впродовж дванадцяти місяців, і в кінці грудня скрупульозно аналізуєш стан виконання. Якщо галочок навпроти реалізованого більша частина – вітаю і плескаю в долоні.
А якщо ні? Тут потрібно покумекати, вдатися в нюанси й задати собі кілька питань:
А чи реальними були мої цілі? Якщо в планах було за рік придбати двоповерховий пентхаус на вулиці Соборності, а зараз ледь вистачає на оплату кімнати на Інституті зв'язку, то тут наче все зрозуміло. Важливо ставити собі амбітні, але посильні задачі, щоб потім не розчаровуватись.
Це, взагалі, була моя ціль? Це я хотіла заміж в цьому році, чи моя мама, яка ну дуже вже хоче онуків? Тут все просто – для реалізації чужих, нав'язаних цілей потрібно більше сил, бо рівень мотивації до їх виконання набаааагато нижчий. Тому слухати потрібно себе. Власні, істинні бажання завжди!!! відгукуються в тілі – мурашками, відчуттям тепла чи розширення.
У нашому суспільстві є певний образ того, як має виглядати успішна людина. І часто ми неусвідомлено намагаємося себе під нього підігнати. Як от Антон:
«Усі мої друзі водять машини. Я думав, що теж хочу. Два роки планую, навіть суму потрібну назбирав, а все ніяк не наважуся. Потім мені дійшло, що не хочу я ніякої машини, насправді. Я вєліки люблю. Купив собі гірський, який коштує як хороший «Жигуль», тепре ходжу щасливий. Друзі не зрозуміли, кажуть, що це глупость, а, чесно, трохи комплексую через те».
«Довоооольний» — це явна ознака того, що ціль твоя. Так, вона може бути не зрозумілою іншим, але яка різниця, як це виглядає в чужих очах! Це взагалі не про мене. Якщо в мої плани не входило отримати Нобелівську премію, то чому я маю відчувати себе гіршим ніж її лауреат?
А чи вірив я, що ціль здійсненна? Чи вона написана, щоб підсвідомо знову довести собі, що я ні на що не здатний, що від мене нічого не залежить, не з моїм розумом і так далі по списку?
Якщо ми говоримо про цілі, які так і лишилися цілями, також важливо чітко зрозуміти для себе : перше січня – це умовний рубіж. Деколи аж смішно спостерігати за тим, як носяться з оцим «встигнути завершити до Нового року». А якщо ні, то що? Що буде? Життя продовжується. Те, що не здійснилося в цьому році не відправляється автоматом на звалище нереалізованих мрій. Воно доповнюється, змінюється, підлаштовується під наші нинішні потреби й переноситься на наступний рік. Або ж викреслюється. Так теж буває. І це нормально.
«Відчуваю себе жалюгідною на фоні інших і їхніх досягнень. Наче на місці стою», – Анна
Не порівнювати себе з іншими складно. Але важливо пам'ятати, що ми всі стартуємо з різних позначок, і твоя середина цілком може бути чужим фінішем.
От, як багато нюансів! А здавалося просто: пиши та викреслюй. Попри все, я люблю цілі ніжною любов'ю, бо, по-перше, цілепокладання розкладає в голові все по поличках; по-друге, написане на папері вже якоюсь мірою матеріальне, а по-третє: «якщо ти не знаєш, куди ідеш, то дуже здивуєшся, прийшовши не туди».
Яким би крутим методом не була постановка цілей, без цього цілком можна обійтися за допомогою способі нижче.
Спосіб 2. Колесо балансу
В оригінальному методі малюється коло, яке розподіляється на вісім секторів: здоров'я, робота, саморозвиток, сім'я або стосунки, хобі, спорт, харчування, фінанси. Далі по кожному пункту ставиться оцінка по десятибальній шкалі й дається коментар. Звісно, метод можна підганяти під себе: можна не займатися малюванням чи звантажити вже готове з інтернету, змінювати сфери тощо. Метод чудовий як первинна інвентаризація того, що є, ну і через рік звірити результати теж дууууже цікаво!
Спосіб 3. Через внутрішні відчуття
Як не крути, але більшість з нас орієнтована на досягнення матеріальних цілей. І підсумки ми теж підводимо орієнтуючись більше на них. А можна піти іншим шляхом, і запитати себе: «Я задоволена (задоволений) цим роком? В якому гуморі я перебувала частіше в доброму чи не дуже? З якими відчуттями я прожила цей рік і проводжаю його?». Цей спосіб буде особливо корисний людям, які надміру «живуть в голові», мало орієнтуючись на почуття.
Спосіб 4. Через вдячність
Тренер по щастю Алла Клименко одного разу сказала: «Ведіть щоденник вдячності, і довкола вас почнуть відбуватися дива». І найцікавіше, що так воно і трапляється. Виявиться, що чудеса і так були довкола тебе, просто регулярна практика вдячності тренує вміння їх бачити. Це можна робити щоденно, а можна раз на рік. Отак береш, сідаєш і пишеш: «Я вдячна 2021 року за те, що…». Можна не в один підхід, а робити це кілька днів. Якщо вдатися, то ця практика виявиться дуже надихаючою, бо покаже, скільки всього у тебе ВЖЕ є. Ми ж схильні знецінювати те, що маємо чи тих, хто є в нашому житті. Вищий пілотаж – дякувати за всі випробування, бо вони теж збагачують.
Спосіб 5. Я його називаю «5×5»
Суть в тому, що ти письмово відповідаєш собі на наступні запитання:
1) 5 речей, за які я вдячна в цьому році;
2) 5 пунктів, які б хотіла залишити в цьому році й не брати в наступний (це можуть бути звички, страхи, стосунки, стратегії поведінки – що завгодно);
3) 5 пунктів, за що я вдячна собі в цьому році (почала робити зарядку, припинила токсичні стосунки тощо);
4) 5 моїх головних уроків у 2021;
5) 5 порад собі на наступний рік з огляду на теперішній рівень розвитку.
І шостий, бонусний. Я ще пишу 5 моїх заповітних бажань, які ще не здійснилися, але з глибокою вірою в те, що я зустрінусь із ними в наступному році. Без очікувань із беззаперечною вірою в диво, і в те, що моє буде моїм. Я не знаю механізму, але це діє! Скептикам це теж буде корисно – для розширення меж власної дозволеності.
Колись я почула, що підбивати підсумки не люблять ті люди, яким немає чого згадати. Я думаю, що цим не займаються і ті, хто не вважає важливим себе і свою роботу, хто регулярно знецінює свій розвиток і добрі справи. Робимо ми самі собі звіт за 12 місяців, чи не робимо, не так уже і важливо, по суті. Новий рік – це не час для скромності. Нумо робити компліменти собі, оточенню та помічати краще у світі. А ще мріяти – настільки масштабно, на скільки це можливо. Бо там, де народжується хоча б одна мрія, обов'язково здихає якась печалька. Хай наступний рік буде кращим, ніж цей! До зустрічі у 2022!
