«‎Ми працюємо тут, аби людям було куди повертатися». Як підприємиці-переселенки підтримують економіку прифронтових регіонів

Десять років тому жительки Донецька, сестри Валентина Денисенко й Тетяна Чернікова не схотіли залишатися в окупації. Вони приїхали на Харківщину та заснували сімейний бізнес: вирощування мікрозелені.

Десять років тому жительки Донецька, сестри Валентина Денисенко й Тетяна Чернікова не схотіли залишатися в окупації. Вони приїхали на Харківщину та заснували сімейний бізнес: вирощування мікрозелені. Підприємиці пройшли кризу під час пандемії коронавірусу та вже вдруге проживають досвід переселення через повномасштабну війну. Хоча Тетяна нині живе і працює в Полтавській області, а Валентина у Харкові, сестри продовжують спільну справу. Понад те, активно працюють із місцевими громадами, розвивають нові напрямки роботи. Поглянемо на їхню історію як на приклад співпраці переселенок із приймаючими громадами, і розкажемо як це робить прифронтові регіони стійкішими в умовах тривалої війни. Ми підготували цей матеріал у співпраці з харківськими колегами з медіа «Накипіло». Це фото з окупованого Маріуполя облетіло чи не всі провідні світові ЗМІ. Побачивши, як люди змушені готувати їжу на вогнищі, Тетяна Чернікова замислилась: як полегшити їм умови? Досвід підказував: це має бути щось просте у приготуванні будь-де та не потребувати холодильника. Згодом Тетяна дізналася про реторт-пакування: вакуумні пакети для тривалого зберігання готової їжі. Вона вирішила відтворити технологію на власному виробництві на Полтавщині. Розпочати справу допоміг грант USAID АГРО. Разом із чоловіком Тетяна орендувала в Оржиці приміщення кафе, облаштувала кухню, продумала меню. Від кабачкової ікри та джемів у асортименті поступово з'явилися повноцінні перші та другі страви, каші з тушкованим м'ясом і овочами, печінковий паштет тощо. Страви підходять для приготування в польових умовах, у дорозі, в укриттях, під час блекаутів, їх не потрібно доварювати, можна одразу куштувати. Перші партії продукції Тетяна через волонтерів передавала військовим і людям, що мешкають близько до лінії фронту. Згодом налаштували онлайн-продаж по всій Україні. Розширити виробництво вдалося завдяки гранту від Corteva Agriscience, який підприємиця виграла за підсумками освітньої програми TalentA-2022.  Логістикою займається чоловік Тетяни, а до роботи на кухні родина запросила жительок Оржиці та переселенок. Підприємиця, опинившись у селі, побачила, що можливостей для заробітку тут мало, тож вирішила підтримати односельців. Сімейний бізнес живе, та не без труднощів. За словами Тетяни, цьогоріч ціни на овочі суттєво зросли через неврожай, довелося кілька разів на рік перераховувати собівартість продукції. Частину харчів команда безкоштовно постачає бійцям і постраждалим від російської агресії. Нині потужність виробництва сягає 10 000 одиниць готової продукції на місяць. Хоча попит на мікрозелень упав, сестра Тетяни, Валентина Денисенко, продовжує працювати з харківськими супермаркетами. Не виключає, що в майбутньому почне вирощувати нові рослини, та поки громадська діяльність — на першому плані. Сьогодні бізнесу недостатньо просто ‎бути. Громадська діяльність — необхідність, що стала буденністю. У 2021 році Валентина й Тетяна разом із колегою Інною Авраменко заснували громадську організацію «‎Грін-Ландія». На той час, захопившись ідеєю свідомого споживання, активістки хотіли підвищувати екосвідомість населення. А також — сприяти жіночому підприємництву, проводити освітні події для бажаючих розпочати бізнес. Ініціативи потребували фінансування, і жінки зрозуміли, що офіційно зареєстрована організація матиме більше шансів на отримання грантів. Питання, кому допомагати, вирішилося швидко. Раніше Валентина й Тетяна протягом двох років у співпраці з благодійним фондом «Карітас Харків» займалися з дітьми з синдромом Дауна. Як агроконсультантки у проєкті «Паростки майбутнього» фахівчині навчали дітей вирощувати зелень. Виявилось, майже всі родини цих дітей залишилися в Харкові, тому їм найпершим Валентина зателефонувала та запропонувала допомогу. Як згадує Тетяна Чернікова, ще до масштабного вторгнення росії, коли дитячий проєкт закінчився, вони з сестрою думали: як продовжити заняття та підтримувати сім'ї дітей з інвалідністю. Саме тоді зрозуміли, що як громадська організація швидше знайдуть фінансування на поновлення проєкту. Рано чи пізно, розмірковує Тетяна, до заснування ГО вони все одно прийшли б. Це важливо і для співпраці з міжнародними донорами. У лютому 2022-го ситуація в Харкові загострилася. Тетяна з дітьми та чоловіком виїхала в Полтавську область. Валентина залишилася в місті, опікувалася родинами з дітьми з інвалідністю: передавала гуманітарні набори, весь час була з ними на зв'язку. На сьогодні ‎такі жіночі простори працюють у Харкові, а також в селищах Старий Мерчик, Рогань, Тернова, Циркуни, Хроли, у Люботині, Пісочині та Балаклії. Тут можна безоплатно отримати психологічну підтримку, юридичні консультації, відвідувати творчі майстеркласи, просвітницькі заходи. За понад два роки до центрів звернулося понад 20 тисяч жінок. Інформація про тамтешні події шириться від постійних відвідувачок до нових, відтак щомісяця до спільнот долучаються десятки учасниць. Тетяна мріє, що згодом подібні заклади з'являться в Оржиці та в інших населених пунктах Полтавщини, а поки шукає подібні можливості для місцевих жінок. На Харківщині ж найбільшим викликом, за словами Валентини, залишається питання безпеки. Через атаки росіян планувати щось довгострокове складно. Але дещо все-таки можливо: заздалегідь подумати про укриття, підібрати безпечне приміщення для активностей, а на випадок обстрілу мати план дій для команди та відвідувачів.

Бізнес + громада + влада: кому яка користь?

Що в бізнесі, що в громадській діяльності головне — задовольняти потреби цільової аудиторії. Як працювати з потребами? Передусім їх треба виявити, і найпростіше — просто запитати людей. В органах самоврядування на Харківщині охоче співпрацюють з активістками, адже вони не обтяжені бюрократичними зобов'язаннями та швидше за державні органи спроможні вирішити запити населення, додає Валентина: Якщо від початку бути проактивним і звертатися до місцевої влади, є ймовірність досягти порозуміння й мати підтримку. Важливо регулярно нагадувати про себе, розповідати про свою діяльність, потреби та пояснювати, чим ви можете бути корисними громаді, вважає Тетяна Чернікова:

Наявність можливостей для заробітку — одна з причин, чому люди вирішують жити в прифронтових регіонах

За підрахунками Міжнародної організації з міграції, найбільше українців зі статусом ВПО проживає у Дніпропетровській і Харківській областях — 520 тисяч і 447 тисяч  осіб відповідно. Для громад залишається викликом: як створити умови, аби новоприбулі мешканці змогли забезпечувати себе й родину. Навчання, перекваліфікація, гранти на власну справу — поширені й справді дієві способи підтримки, але вони потребують часу. З іншого боку, є додаткове навантаження на соціальну сферу: поки люди офіційно не працюють, вони претендують на виплати по безробіттю. Швидше вирішити проблему працевлаштування влада може у співпраці з локальним бізнесом, як у Тетяни. Підприємці у прифронтових областях відчувають нестачу працівників, і це стає приводом пропонувати гнучкі умови праці, враховувати особисті потреби людей, аби тільки залучити їх до роботи. І що  важливо для переселенців — надати їм відчуття потрібності, допомогти адаптуватися в новій спільноті. Хто має житло, волів би зекономити на оренді та жити у власній оселі, тому такі люди повертаються додому навіть попри наближеність до зони бойових дій. Та й ті, хто втратив домівку через окупацію росіянами або внаслідок обстрілів, зрештою захочуть облаштувати оселю. В обох випадках на життя знадобляться гроші. Заощадження вичерпуються, тож зазвичай люди шукають роботу там, де вони опинилися. Міжнародна організація з міграції у Звіті про внутрішнє переміщення населення в Україні зазначає, що більшість людей переїхали в іншу область (73%). Переважно це вихідці з Донецької області, з яких 283 тисячі осіб оселилися у Дніпропетровській області, 131 тисяча — у Києві. Трохи більше чверті (27%) змінили місце проживання в межах рідного регіону. Найбільші показники таких переміщень дослідники відзначають у Донецькій (92%), Запорізькій (86%) і Харківській (84%) областях. Можливості для заробітку є однією з причин, чому люди вирішують жити в прифронтових регіонах. Але що там з роботою? ‎Харківщина на другому місці після Києва за кількістю закритих ФОПів — YouControl.Market.  За даними Державної податкової служби в Харківській області, протягом січня-червня цього року Харків для відкриття бізнесу обрав 171 ФОП. Станом на 1 липня фізичних осіб-підприємців у місті налічується понад 122,2 тисячі осіб. Як би багатообіцяюче не виглядала статистика, та все ж підприємництво у прифронтовому регіоні — це переважно про постійні ризики та витрати, ніж про великі заробітки. Тут треба мати чималу витримку.  Хто обрав працювати й подекуди розширювати свій бізнес на Харківщині, відзначають суттєву підтримку: часткову компенсацію відсоткових ставок за кредитами і звільнення від сплати місцевих податків і зборів. Це трохи зменшує фінансове навантаження та дозволяє спрямувати частину коштів на відновлення та розвиток бізнесу. Крім діючих податкових пільг, серед напрямків підтримки фахівець пропонує:

• Запровадити страхування військових ризиків — для покриття витрат після руйнування чи пошкодження майна внаслідок обстрілів.
• Забезпечити варіанти фінансової допомоги — в ідеалі, безповоротні гранти на відновлення та розвиток підприємств. Це можуть бути й кредити, але за умови, що підприємство може надати майно під заставу. Хоча, як помітив Олександр, через високу ймовірність знищення банки не завжди погоджуються приймати майно, розташоване у прифронтових областях.

Олександр Чумак:

На Харківщині кожен четвертий отримувач гранту на власну справу — переселенець

Працівників не вистачає всюди, продовжує він, та цікаво, що попит на людей у місті та області суттєво відрізняється. Так, у Харкові на одну вакансію умовно припадає один претендент, і часто кваліфікація кандидата не відповідає вимогам роботодавця. Натомість в області, наприклад, у Лозівському районі, бажаючих влаштуватися на позицію помічника вихователя може бути приблизно 17. Більшість роботодавців, за словами Олександра, готові вкладатись у навчання персоналу, бо розуміють: якщо зараз людей катма, то далі буде ще менше. Тож варто наймати охочих, підтримувати, давати можливість здобути потрібні навички. Це і людей мотивує, і підприємства підсилить, і не дасть занепасти місцевій економіці. На обліку в центрі зайнятості у статусі безробітного можна перебувати не більше трьох місяців, пенсіонерам — не більше року. Мінімальний розмір допомоги по безробіттю становить 3 600 гривень для застрахованих осіб і 1 500 гривень для людей без страхового стажу. Максимальна виплата, на яку можна претендувати, — 8 000 гривень. За даними Харківського обласного центру зайнятості, цьогоріч зросла кількість запитів від переселенців, бажаючих отримати державний грант «‎Власна справа». Це до 300 тисяч гривень за умови створення одного робочого місця і до 500 тисяч — із залученням двох нових працівників. У 2023 році цей грант отримали 48 внутрішньо переміщених осіб, у 2024-му — 133, а за шість місяців 2025-го — вже 134 переселенці мають змогу завдяки гранту розпочати бізнес на Харківщині. Ще більше в центрі зайнятості очікують наприкінці року.

На які сфери бізнесу варто звернути увагу для старту?

При виборі напрямку роботи герої нашого матеріалу радять зважати на тренди, а нині в топі:

• Роздрібна та оптова торгівля.
• Доглядові послуги для населення (салони краси, перукарні, фітнес-центри, грумінг домашніх тварин).
• Ветеринарні послуги.
• IT-консалтинг.
• Транспорт і логістика (вантажні й пасажирські перевезення, включно з таксі).
• Громадське харчування (ресторани, кав'ярні, пекарні, фастфуд).

Від 2014 року він із колегами в «Асоціації приватних роботодавців» допомагає релокованим бізнесам адаптуватися на Харківщині. Згадує, як упродовж 2015–2018 років типовою проблемою підприємців із Донецької й Луганської областей було те, що їхній бізнес був сильно прив'язаний до місцевої економіки. Та ні виробництво металу, ні видобування чи інша гірнича промисловість у Харківській області не розвивалася.

«Треба адаптуватися та шукати можливості там, де ми є. Як було раніше, вже не буде ніколи»

Із вирощування мікрозелені в Тетяни й Валентини почалося нове життя на Харківщині, згодом здобутий досвід став у пригоді в громадській діяльності та в новому бізнесі на Полтавщині. Підприємиці не втрачають можливостей повчитися новому: долучаються до тренінгів, освітніх програм, подекуди самі консультують підприємців-початківців. Продовжують шукати варіанти фінансування для своїх ініціатив, бо мати план «‎Б» — уже не просто основа ризик-менеджменту, а життєва необхідність. Валентина Денисенко: Власним прикладом жінки показують, як стати лідерками в обраній сфері, незважаючи на війну, бюрократичні перешкоди та особисті труднощі. Сьогодні на жінок покладається значне навантаження в роботі та побуті. Тож відчувати себе спроможною, мотивованою, мати наснагу зростати особистісно й професійно, на думку підприємиць, вкрай важливо. Зрештою, це повертає жагу до життя. І для кожної жінки тісні взаємини з рідними залишаються незмінною опорою, яка роками мотивує і в роботі, і в житті. Авторка: Альона Нагаєвщук.