Військовослужбовець Миргородського районного ТЦК та СП старший солдат Анатолій Небоян отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» за участь у бойових діях та успішне виконання бойових завдань під Авдіївкою на Донеччині у складі окремої стрілецької роти.
Про це
повідомили у Полтавському обласному ТЦК та СП.
Анатолію 51 рік, він родом з Миргородського району, одружений, має дорослого сина. У війську вже четвертий рік.
Ще
у 2018 році чоловік уклав контракт резервіста – брав участь у зборах добровольців територіальної оборони, пройшов тижневе навчання військової справи. Однак реального військового досвіду тоді не мав, працював на цивільному підприємстві електриком.
Захисник добре пам'ятає день
24 лютого 2022 року, коли він, 48-річний цивільний, став солдатом ЗСУ.
Перші
місяці ніс службу безпосередньо в територіальному центрі комплектування: ходив у наряди, працював на блокпостах. Та в червні, коли на Полтавщині формувалася окрема стрілецька рота ТЦК та СП, Анатолій записався до її лав. Був стрільцем – помічником кулеметника.
Після підготовки в навчальному центрі у складі стрілецького підрозділу Анатолій
брав участь в охороні важливих об'єктів на Чернігівщині та Сумщині, зокрема летовищ, виконував завдання у складі протишахедних мобільних груп. У грудні 2023 року надійшов
наказ прибути на Донеччину. Підрозділ прикомандирували до 110-ї окремої механізованої бригади імені Марка Безручка. Виконували бойові завдання на околиці населеного пункту Авдіївка – в дачному масиві.
За дві доби від отримання наказу підрозділ вже заходив на позиції під прикриттям малої артилерії. Займали напівзруйновані будинки. Від обстрілів ховалися в підвалах.
Доводилося
виконувати бойові завдання в екстремальних умовах. Окрім того, що ворог постійно намагався штурмувати, в перервах обстрілюючи позиції наших воїнів з артилерії та за допомогою дронів, дуже дошкуляв холод. У січні 2024 року н
а Донеччині трималися сильні морози, температура була -15, а вночі й до -20 градусів. Як згадує воїн, тоді найбільш проблематично було в них з водою – через мороз її багато з собою не візьмеш. Найбільше брали боєприпасів, бо стріляли цілими днями від ранку до ночі. Харчів теж брали небагато, головне було – якомога більше патронів.
Три тижні воїни провели майже без сну та жодної можливості розвести вогонь і зігрітися чи навіть зняти взуття. Що зрештою стало фактором, який майже позбавив можливості ефективно вести бій. Хоча
мав декілька контузій, не зважав на них – бо усі разом потрапляли під обстріл і отримували контузії. А от через обмороження ніг та пальців рук Анатолій вже майже не міг пересуватися та стріляти. Тоді старший групи дав команду на евакуацію воїна.
У березні старший
солдат Небоян прибув до свого постійного місця служби – ТЦК та СП в Лохвицю. Ще декілька місяців проходив лікування після контузій, а потім повернувся до виконання обов'язків стрільця роти охорони. В листопаді Анатолія перевели в Миргородський районний ТЦК та СП.
Воїн каже, що доводиться чути від щойно мобілізованих чоловіків закиди про «ідіть самі воюйте, чому ви штани просиджуєте в тилу». Однак, хоч і має, що розповісти про участь в активних бойових діях, не поспішає цього робити: спогади, зізнається, дуже болючі.
За проявлену мужність та успішне виконання бойових завдань під час бою,
старший солдат Анатолій Небоян нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест». Отримав нагороду наприкінці 2024 року.
