Як ссср ледь Різдво не вкрав: історія свята на Полтавщині
Зміст
Вступ
Віримо тільки в Лєніна і Діда Мороза
Різдвяні традиції Полтавщини
***
Ми разом з істориком, етнографинею та сторожилами нагадаємо, як в ссср безуспішно намагалися знищити Різдво.
Коляд, коляд, коляда, геть радянська лабуда! Зірка в небі — не кремлівська, а свята та українська!
Ось таку колядку треба заспівати всім совкофанатам, які не забувають про голод, терор та репресії, що переживали українці в той час. Ми разом з істориком, етнографинею та сторожилами нагадаємо, як в ссср безуспішно намагалися знищити Різдво.
Мати готує дванадцять страв, сім’я збирається разом, хрещеники носять вечерю, а на ранок діти колядують. Такими спогадами ділиться Ніна Дерій. Проте не все так просто, бо совєтська влада дає добро на червону зірку, а не Вифлеємську.
«Гонитва тоді така сильна була за празниками божественними. Коли я була дитиною, мати намагалася водити мене до церкви вночі, щоб у школі, не дай Боже, не дізналися. Не можна, це страшно було. Тоді й сміялися і засуджували. Не можна було говорити про Бога», — пригадує Ніна Дерій.
Жінка народилася 1947 року в селі Луки Лубенського району. Вдома родина Ніни святкувала Різдво таємно. Намагалися дотримуватися всіх канонів, бо тато поважав релігійні традиції. Новий рік з дідом морозом та іншими совєтськими атрибутами батьки не сприймали.
«У мене батько віруючий був, тож ми все робили разом. Цього року святкуватиму 25 грудня, бо весь світ святкує так, чому ж нам робити це окремо?», — розповідає Ніна.
Віримо тільки в Лєніна і Діда Мороза
Релігійне пригноблення відчула не лише родина Ніни на Лубенщині. Адже під час совєтської окупації українських земель шанувалася лише віра в лєніна, «світле» комуністичне майбутнє та старанну працю. Про такий період в історії ми вже писали в тексті «Віримо тільки в Леніна: як на Полтавщині попри заборони совєтів потайки святкували Великдень».
Доктор історичних наук, професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету Ігор Тодоров розповідає, що більшовики, коли прийшли до влади, одразу впроваджували жорсткий атеїзм. Гнобили тоді не лише українців і християн, потерпали й інші народи та релігії.
«Тоді репресували представників різних конфесій, духовенство переслідували, пропагували атеїзм в школах, церкви руйнували у всьому союзі», — розповідає Ігор Тодоров.
Так само совкова влада боролася з релігійними святами. Погляньмо хоча б на агітаційний плакат. «Долой церковніье праздники» — це пропаганда про шкоду від святкування релігійних дат.
Заклик закріплюють два п’яних робітники, для яких свято – це привід напитися. Табельна дошка натякає на прогули роботи через святкування Різдва, Великодня тощо. Ну і, звісно, різні негативні ситуації на фоні запевняють про всю небезпеку від «опіуму для народу».
«Критикували та висміювали куркульські чи попівські згадки про Святого Миколая. Існували адміністративні заборони на вертепи, колядки, щедрівки.У період репресій “активісти” чи представники влади могли обмежитися виховними заходами або сповістити НКВД про порушення правил», — говорить історик.
Завідувачка відділу етнографії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Марія Пісцова ділиться свідченнями мешканки Лелюхівки, яка розповіла, що в школі вчителька питала, хто ходив колядувати. Тих, хто підняв руки, насварили та заборонили ходити до школи тиждень.
Але більшість батьків на той час розуміли небезпеку репресій та заслань, тож не говорили привселюдно про релігію.
У квітні 1923 р. XІІ з’їзд РКП(б) прийняв резолюцію «Про постановку антирелігійної агітації та пропаганди», якою передбачали повне викорінення народних звичаїв святкування та «музичних творів на релігійно-біблійну тематику».
«Масові святкування, колядування дуже притісняли. Але про це пам’ятали у колі родини. Традиції святвечірнього столу, колядування в межах сім’ї та вечерю для хрещеників українці зберегли», — говорить Марія.
Надія Главатських 1938 року народження пригадує, що в Хоролі не було прямої заборони на Різдво, але людей закликали не ходити до церкви.
«У школі казали, що Бога нема. Але мама все ж водила мене в церкву. Одного разу, на канікулах ми ішли з мамою в церкву. Моя однокласниця зустріла нас та запитала, куди ми йдемо. Мама це розповіла їй, а вона всій школі, то мене сильно висміяли», — пригадує Надія.
Також Олена Нестеренко розповідає, як її мама 1941 року народження з Решетилівського району ділилася, що вчителі ледь не терор влаштовували, коли дізнавалися, що діти ходили колядувати.
«Тоді все ж намагалися до кумів в гості піти, щоб відсвяткувати, але таємно. Бабуся мені теж подібне розповідала. Її родина через бідність не святкувала сильно Різдво. На всю сім’ю були одні чоботи. Тому мої рідні не розповідали нічого хорошого про совєтську владу», — розповідає Олена.
***
У середині 1930-х років сталін вирішив «з барського плеча» для замилювання очей дати людям ялинку та Новий рік.
«Саме з тих часів для совєтських людей Новий рік став найголовнішим святом. Влада культурно замінила Різдво на Новий рік, ввела совєтські не пов’язані з релігією символи – діда мороза та снігурку», — зазначає історик Ігор Тодоров.
Дід мороз та снігурка – це персонажі з російських казок. Для підкріплення ідеї совєтські митці робили різні мультфільми, листівки, іграшки з персонажами. Люди прийняли це, бо хотіли хоч якогось «не ідеологічного» свята. Проте українці все ж намагалися таємно святкувати Різдво.
Кадр з мультфільму «Коли запалюються ялинки».
«Пропаганда так сильно в’їлася, що сьогодні навіть люди з патріотичними поглядами згадують діда та снігурку, а не Святого Миколая. На мою думку, це неможливо адміністративно побороти. Це лише питання нашого усвідомлення: якщо ми ведемо боротьбу за вживання з московією, то маємо відмовитися від усього московського, включно з цими персонажами», — запевняє історик.
Різдвяні традиції Полтавщини
На Полтавщині є різноманітні різдвяні традиції. Частину із них люди намагалися берегти наперекір совку, а щось стало лише мрією через терор, голод, бідність та розкуркулення.
Сергій Васильківський, Різдвяні святки на Полтавщині
Етнографиня Марія Пісцова розповідає, що напередодні Різдва полтавці урочисто та пишно святкували Святвечір. Господар та господиня прибирали двір і будинок, чепурили оселю, вішали випрані рушники та виносили знаряддя праці, бо під час Різдвяних свят не можна працювати. Це був час для спілкування з родиною та відпочинку.
Для святкового столу господині випікали пироги. Тоді говорили «які святки, такі хватки» — це означає: наскільки добре провели свята, настільки буде достатку та гарної праці в новому році.
На Святвечір господиня готувала панянки для хрещеників – це традиційні різдвяні обрядові пряники у формі дівчат, коників, півників з пісного солодкого тіста.
Фото: yizhakultura
«Це інформація зі збірника наукових праць. Авторка статей з Котельви згадує, як ще в 1950-х роках її бабуся та мама готували панянки. І запах такий був неймовірний, смачний по всій хаті. Їх готували стільки, скільки прийде хрещеників, щоб кожному дати», – розповідає етнографиня.
Ще робили «чубаті канхвети» з цукру. Навіть під час совєтської заборони їх продавали на базарі. Ця традиція збереглася до незалежності. В окремих регіонах Полтавщини прикрашали оселю різдвяним павуком з соломи. Їх ще називали теремки.
Фото: Локальна історія
«Господар та господиня готували святковий одяг, навіть є прислів’я: “до Різдва сорочка нова, а Великодня хоч не нова та біла”. Господині дбали, щоб сім’я мала новий одяг», — говорить Марія Пісцова.
На Святвечір вся родина в охайному одязі збиралася разом, найстарший промовляв молитву, всі сідали за стіл в урочистій тиші та запалювали свічку. Спільна вечеря була єднанням роду. Полтавці говорили про тих, хто не зміг прийти, та бажали їм здоров’я. У молитві згадували й тих, хто відійшов з цього світу. У деяких місцевостях Полтавщини, якщо траплявся подорожній, його з дуже великою радістю запрошували до столу і говорили «Бог прийшов». Це був дуже бажаний гість на Різдво.
Тут і далі картини з сайту Всвіті
На святвечірньому столі були пісні страви. Необов’язково саме 12, могли стояти від 7 до 20 страв. Кутя в горщику чи макітрі, поруч узвар в глечику та сіно в покуті (найсвятіший і найпочесніший куток в традиційній українській хаті, розташований по діагоналі від печі, де ставили ікони, обереги, рушники, трави, дідуха та проводили важливі сімейні обряди) символізували народження Ісуса Христа. Запалені лампадки були світлом, яке приніс син божий.
Після вечері з родиною діти несли в хустині страви своїм хрещеним батькам. Це були кутя, пироги та інша їжа. Хрещені обмінювали наїдки на свої страви та смаколики, пряники, «чубаті цукерки», горішки, яблучка. Приносили вечерю і далеким родичам, іноді повитусі чи священнику. Заможні люди, зокрема чумаки, допомагали вдовам, сиротам та всім, хто цього потребував.
«Це було широке єднання родини, щоб кожен міг відчути свято, яке було символом тепла, радості, надії», – говорить фахівчиня.
Уночі родина намагалася не спати, щоб Царство Небесне не проспати. А вранці всі йшли на урочисту святкову службу до церкви, потім їли різні м’ясні та молочні страви. З обіду починали ходити колядники. Колядували на Полтавщині діти, підлітки та дорослі. Гурти були поділені чітко за статтю. Лише чоловічі гурти мали різдвяну зірку. У її центрі була сцена народження Ісуса Христа або ікона.
Також ходили вертепи. Наприклад, у Хоролі в кінці 20-х років XX століття зафіксували запис про вертепну драму. Люди ходили з двоповерховою скринькою, де був сюжет про народження Ісуса Христа та сценки з козаком, українкою та різними героями.
Двоповерхова скринька. Фото з архіву Полтавського краєзнавчого музею.
***
Наша сучасна любов до Різдва – це головна ознака того, що совок не зміг забрати в українців традиції. На думку Ігоря Тодорова, для українців релігія дуже важлива. Навіть люди, які через службові обов’язки мали бути атеїстами, все ж таємно хрестили дітей та святкували Різдво і Великдень.
«Українські традиції збереглися, бо їх неможливо викоренити. Наприклад, коли заборони зняли, то Святий Микола одразу повернувся. Я впевнений, що глибинна релігійність українського народу дуже відрізняється від росіян. У них навіть колядок не було», — розповідає Ігор.
Ще в нас різні дати святкування Різдва. За каноном, народження Ісуса Христа – 25 грудня. «Старий» Юліанський календар (яким користується російська церква) є неточним і відстає від астрономічного часу та нашого звичного календаря на 13 днів. Тому, коли за їхніми церковними книгами 25 грудня, у реальності вже 7 січня. Перехід України на святкування 25 грудня — виправлення цієї багаторічної часової похибки. Це синхронізує церковне свято з реальним астрономічним календарем та більшістю християнського світу.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
