«Як тільки її побачила, зрозуміла – це моя собака». Історія порятунку Шанті, яку викинули у поле

Шанті – невелика собака з чорною блискучою шерстю. Вона любить дітей, смаколики та бавитися з іншими собаками, а іноді й з котиками. Проте боїться незнайомих чоловіків, але то й не дивно, адже одразу після народження власник викинув її у поле.

Попри це, Шанті змогла довіритися своїй новій родині – Катерині та Дмитру. Подружжя вже давно хотіло взяти собаку з притулку чи пункту перетримки. У вересні 2024 року їхня мрія здійснилася. Вони поділилися, своїм досвідом і розповіли до чого варто бути готовим людям, які хочуть взяти тваринку з притулку. Як це —  врятувати маленьке життя – читайте у матеріалі «Полтавської хвилі».

Про рішення взяти собаку з притулку

Катерина та Дмитро – переселенці з Харкова. До Полтави вони переїхали навесні 2022 року через повномасштабне вторгнення. Взяти тварину з притулку — давня мрія дівчини, адже вона постійно допомагає безпритульним собакам і котам, донатить волонтерам та поширює дописи про допомогу.

«Я просто допомагаю тваринам безпритульним і завжди хотіла собі саме собаку без породи, бо породистих всі хочуть, а звичайну собаку ніхто не забере», – розповідає Катерина.

Якось ще у Харкові дівчина врятувала собаку, яку знайшла у своєму дворі. Вона прожила у них шість днів, поки Катерина разом з чоловіком не знайшла їй родину. Дівчина зізнається, що саме після цього остаточно зрозуміла, що хоче собаку.

«Вона дуже схожа була на Шанті. Зараз ця собачка живе у Німеччині. У той момент я зрозуміла, що ми дуже хочемо собаку».

Але взяти собаку тоді в родини не було можливості, бо не у всі квартири можна із тваринами.

Тож до цієї теми родина повернулася вже у 2024 році, коли перед своїм днем народження Катерина вирішила знову сказати Дмитру, що мріє мати собаку. Тоді у неї не було надії, що це можливо, адже у квартирі, в якій вони живуть, господар не дозволяв жити з тваринами.

«Я “діставала” свого чоловіка, що хочу песика. Навіть коли він кудись виходив, я запитувала у нього: це ти ідеш мою собаку забирати?», – розповідає Катерина.

Та дівчина навіть не очікувала, що її мрія здійсниться так швидко й Дмитро почує її.

«Чоловік пішов у справах, а я жартую йому “Це ти по мою собачку ідеш?”. А він сказав, що можеш не надіятися навіть».

Дмитро приніс букет квітів і подарунковий пакет. У ньому Катерина знайшла нашийник, проте самої собаки не було. Чоловік пояснив, що вони разом оберуть домашнього улюбленця. Попередньо він домовився з господарем квартири, щоб той дозволив пустити тваринку до їхнього помешкання, за умови, що вона важитиме не більше десяти кілограмів. Катерина жартує, що в разі чого Шанті посадять на дієту.

У свій день народження жінка побачила публікацію про те, що у Києві викинули песика.

«Ми вирішили його забрати. Вже готові були їхати у Київ та забирати собаку до Полтави, але та дівчинка не відповідала. Мабуть, ми були не в пріоритеті, бо не з Києва», – ділиться Катерина Тузова.

Тож жінка почала шукати притулки та волонтерів у Полтаві. Так родина натрапила на спільноту help animals. Там вони побачили допис про двох собак, які шукають родину й сконтактували з волонтеркою Людмилою.

Знайомство

Катерина домовилася подивитися на собаку за кілька днів, проте згодом зрозуміла, що довго чекати не може й вони з чоловіком поїхали до волонтерки майже одразу.

«Я її тільки побачила, зрозуміла, що це моя собака, по-іншому і бути не може. Я і не уявляю собі такого, щоб я могла приїхати й відмовитися взяти до себе тварину», – згадує той день Катерина.

Волонтерка розповіла Катерині, що собаку разом з двома іншими цуциками викинули у поле. Їх знайшли небайдужі люди та забрали, але довго тримати у себе не могли, тому тварин віддали до центру перетримки. Одного песика забрали майже одразу, а Шанті разом зі своїм родичем по нещастю прожила у волонтерів ще тиждень, доки по неї не приїхала Катерина із чоловіком. Собаці було чотири місяці, коли її забрали.

Жінка зізнається, що коли побачила двох собак, то захотіла забрати не тільки Шанті.

«Ми дуже хотіли й братика її забрати, але у нас не було можливості. У мене серце розривалося, що ми двох не можемо взяти».

Пізніше Катерина дізналася від волонтерів про долю другої собаки. Їй розповіли, що після їхнього візиту його теж забрали. Тепер пес живе за містом у людей, які піклуються про нього.

У центрі перетримки собаку звали Розою, проте Катерина змінила її імʼя.

«Я її побачила й одразу в голові з’явилося ім’я – Шанті. Воно не має якоїсь історії, я просто її побачила і вигадала це ім’я».

Вона відкликається на своє ім’я, але більше реагує на «іди дам смаколики», говорить з посмішкою Катерина.

Перше знайомство пройшло непогано. Шанті була спокійною, але лякливою.

«Пам’ятаю як взяла її на руки, а вона навіть не рухалася, бо боялася, адже побачила велику собаку поблизу. Люда їй говорить “Розочка, це ж твій шанс, прояви себе”. Та нам з чоловіком було байдуже, яка вона і як себе поводить, адже ми вже хотіли її забрати. Ми завжди хотіли тварину з притулку, без породи», — згадує Катерина перші хвилини знайомства.

7 вересня 2024 року у собаки з’явилася родина й нова домівка.

Адаптація у новій родині

В перший день вдома Шанті боялася заходити в інші кімнати. Вона сиділа лише в одній кімнаті та скавучала– їй було страшно. Також у перші дні вона трохи гризла речі й зносила взуття й одяг своєї нової сімʼї на купу. Проте згодом почала звикати до нової родини та дому. Протягом першого тижня вона вже почала бігати та гратися.

«Вона швидко освоїлася. Взагалі можна сказати, що її перші дні пройшли без пригод, доволі спокійно», – згадує Катерина.

Майже одразу собаку оглянув ветеринар. Шанті була здоровою,зовнішніх травм у неї не було. Єдине, з чим почали одразу боротися – блохи. Також тварину вакцинували.

Перший час у Шанті були проблеми з соціалізацією. Вона боялася великих собак на вулиці та не слухала свою господарку, тож прогулянки з нею були випробуванням для Катерини. Також у собаки був порушений режим сну.

«Адаптація – це складно і я одразу розуміла, що це буде. Я знала, що спочатку вона буде скавучати та кусатися, не слухатиме мене повністю».

У центрі перетримки родині порадили якомога швидше показати Шанті кінологу. Власниця собаки згадує, що приходила з прогулянки і просто плакала, бо та не слухала її. Тож два місяці тому Шанті записали до фахівця й почали працювати над адаптацією разом з ним.

«Ми з нею почали грати у пошукові ігри, тож вона сама грається з коробками й наші речі у квартирі не чіпає. У неї налагодився режим сну. Зараз вже Шанті вміє виконувати певні команди».

Завдяки заняттям з кінологом гуляти на вулиці з Шанті стало набагато простіше. Катерина зрозуміла, як варто себе поводити з твариною, й почала вдома займатися з нею. Вдень вони приділяють до години, щоб пограти у розвивальні ігри та повторити команди, які собака вже вивчила.

З часом Шанті звикла до нового дому та стала більш грайливою, почала довіряти людям. Певні проблеми кінолог допоміг вирішити, та поміж цим з’явилися й інші виклики – проблеми з харчуванням та сепарацією.

«Вона все підбирає, але ветеринар каже, що це може бути через те, що її раніше дуже погано годували. У неї вже були вроджені проблеми із зубами, ймовірно, через те, що у її мами було погане харчування», – говорить Катерина.

У листопаді 2024 року жінка зрозуміла, що з раціоном собаки не все гаразд, тому вони з чоловіком записали тварину до ветеринарного дієтолога. Там для Шанті прописали меню, коректні пропорції та вітаміни. Жінка жартує, що їхня собака харчується набагато краще і корисніше, ніж вони з чоловіком.

«Я на початку сама склала їй меню, але це ж просто було з інтернету. Тому я її не правильно годувала, і їй не вистачало кальцію. Ми пішли до дієтолога і зараз тільки вона складає меню».

Адаптація у Шанті триває й досі. Вона все ще ляклива, проте це змінити, на жаль, неможливо. Ймовірно, це через те, що її маму били, коли вона носила собак у животі. Також Катерина не виключає можливості, що били і Шанті.

«Коли до неї робиш різкі рухи – вона боїться. Також коли чоловіків бачить, то теж дуже боїться. Ми намагаємося з цим боротися, але не впевнені, що тут у нас вийде».

Наразі власники собаки намагаються розвʼязати й проблему сепарації. За словами жінки, поки що неможливо Шанті залишити вдома саму навіть на короткий проміжок часу.

«Була ситуація, що ми її залишили на пару хвилин з незнайомою для неї людиною і вона злякалася. Так ми зрозуміли, що у неї є сепараційна тривога. Ми поки ще не розібралися чому так»

Навіть коли хтось один із родини йде, то вона боїться. Тож подружжя все ще працює над повноцінною адаптацією собаки.

Яка ситуація з безпритульними тваринами у Полтаві

За даними КАТП-1628, наразі на території Полтавської громади проживає понад 3,5 тисячі безпритульних тварин. Через повномасштабне вторгнення кількість зросла на 10%. Це пов’язано з евакуацією тварин із прифронтових територій.

Та за словами зооволонтерки та членкині робочої групи з питань тварин при Полтавській міськраді Людмили Хоменко, офіційний підрахунок безпритульних тварин у місті не проводили із 2017 року, тож сформувати коректну та точну статистику – неможливо.

Жінка також розповіла, що у вересні 2024 року місцеві волонтери та активісти підраховували тварин, що мешкають на вулиці. Це 2,6 тисячі — близько 780 собак та 1,8 тисячі котів. Вони зазначають, що воєнний стан ускладнює цей процес.

«Є методика підрахунку безпритульних тварин, але вона потребує фото- та відеофіксації. Під час воєнного стану це зробити не можна, тому це мінімальні цифри», – розповідає Людмила Хоменко.

Зоозахисниця розповідає, що після підрахунку, який проводять волонтери, тварин нікуди не забирають, тож вони продовжують жити на вулиці.

«Взагалі у нас притулку і не має, у нас саме пункт перетримки, але він тим і відрізняється, що туди забирають або малих цуценят, або ж хворих чи то вже старих. Тобто, тих хто на вулиці може не вижити»

Пункт перетримки у Полтаві

У Полтаві діє один офіційний пункт перетримки Полтавського Катп-1628. Він працює за кошти із міського бюджету. До нього забирають цуценят та хворих собак й котів. Під час вилову тварин їх обовʼязково вакцинують та стерилізують. За словами керівника відділу регулювання чисельності бездоглядних тварин Сергія Богодюка, у 2024 році Полтавське КАТП-1628 прилаштувало у добрі руки 81 тварину.

На базі пункту перетримки проживає 130 собак й цуценят та близько 20 котів. Та тут проблема – він розрахований на близько 50-60 тварин.

«Наразі він реально переповнений. У нас у вольєрі буває сидить по три, по чотири тварини, адже просто немає місця. Нам буває, що нікуди посадити тварину і ми там намагаємось чи в клітку і потім переводити і щось мудрувати», – розповідає Сергій Богодюк.

За словами чоловіка, розширення пункту перетримки розглядається вже кілька років, а на будівництво більшого притулку навіть виділили ділянку землі у місті. Проте реалізувати цей проєкт – наразі неможливо.

«Там майже один гектар землі, відведений саме під стерилізацію. Проєкт будівлі малювали, але ж на той момент не виділили кошти. А з початком війни заморозили це все. Тому земля начебто є, але ж побудувати там щось неможливо, бо це колосальні кошти», – говорить керівник відділу регулювання чисельності бездоглядних тварин Сергій Богодюк.

Зокрема, у листопаді 2024 року на сайті міськради волонтери оприлюднили петицію щодо створення профільного комунального підприємства «Центр захисту тварин». Вона набрала необхідну кількість голосів, тож її мали винести на розгляд сесії Полтавської міськради.

Під час засідання постійної комісії депутати зазначили, що за підрахунком управління ЖКГ зʼясували, що на функціонування такого центру необхідно близько 28 мільйонів гривень. Тож наразі створення його проблематичне.

27 грудня 2024 року на сесії міськради очільниця міста Катерина Ямщикова зазначила, що вартість нового центру сягає понад 20 мільйонів гривень, тому важливо шукати інші джерело фінансування, до прикладу, грантові кошти. Під час сесії це рішення так і не ухвалили, адже більшість депутатів не проголосували за питання.

«Собака навчає життя»

Попри складнощі з Шанті, Катерина говорить, що ніколи шкодувала про своє рішення забрати її з центру перетримки.

«Бувають моменти, коли складно, але я навіть не допускаю думки, що я можу пошкодувати, – ну як я можу це зробити? Якщо пошкодую, то я зраджу її, адже ми вже її батьки».

Навіть коли собаку ще не забрали додому, волонтери зазначили, що в разі чого її можна буде повернути назад. Та Катерина говорить, що навіть думки такої не було, і попри всі складнощі, вона ніколи не змогла б зрадити свою «дитину». Саме так вона говорить про Шанті.

З її появою у родині Катерини та Дмитра багато чого змінилося. Шанті навчила їх відповідальності, бо сформувати правильний раціон, побудувати системність – це складно, – ділиться думками Катерина.

«Собака навчає життю й приносить радість. От я приходжу без настрою, то подивилася на неї – і все вже не так погано. Собака – це наш момент радості. Погладила її, подивилася на неї – і вже всі проблеми йдуть на інший план».

Після появи Шанті в родині, Катерини ще раз переосмислила важливість допомоги безпритульним тваринам, почала ще більше донатити на потреби притулків та допомагати з постачанням їжі, а також волонтерам, які рятують собак і котів.

На прогулянці помітно, як Катерина хвилюється й контролює, щоб Шанті не зʼїла щось із землі й не підібрала їжу тварин, яких підгодовують на вулиці.

«Ну в нас страхи лише щодо її здоров’я. Я не можу знати, що в неї болить і чи в неї все добре, тому ми вже разів десять були у ветеринара. Це можливо вже і тривожність у нас, але по-іншому не можемо, бо хвилюємося», – розповідає дівчина.

Як готуватися до «поповнення в сімʼї»

Катерина зізнається, що вони майже не готувалися до появи Шанті, лише подивилися відео про те, як годувати тварину. Це і стало для них помилкою. Тому вона зазначає, що підготовка – обовʼязкова, адже через безвідповідальне ставлення виникають ситуації, коли тварин потім знову повертають до притулків або ще гірше – викидають.

«Краще люди будуть розуміти, що це велика відповідальність та не візьмуть тварину, аніж візьмуть і потім в кращому випадку віднесуть її назад у притулок»

За її словами, найважливіше у підготовці – розуміти, що безпритульна собака одразу не зможе довіряти новому господарю, тож їй потрібна довга адаптація. Варто зважати, що спочатку тварина може боятися, кусатися, агресувати та не підпускати до себе, бо їй треба знову навчитися любити людей.

Гуляючи у парку з Шанті, ми помічаємо жінку, яка йде з двома собаками. Катерина говорить, що цих песиків взимку знайшли у центрі міста, хтось викинув тварин у мороз, проте їх забрали й собаки мають змогу гуляти зі своєю новою родиною. Під час цієї розмови дівчина зізнається, що у майбутньому хотіла б врятувати ще одну собаку, проте зараз у сімʼї немає можливості це зробити.

«Навіть на перетримку хочу взяти, але розумію, що якщо це зроблю, то вона вже залишиться в нас, бо я не зможу віддати. А ми не можемо ще взяти, адже живемо у квартирі й нам не можна багато тварин».