Зміст
Вступ
Як уникнути катастрофи
Над чим слід працювати одразу, щоб уникнути «рифів»
Коли сталася трагедія
«Що не так з моєю дитиною? Я не вірю…»
Чи змінюється ситуація?
Як уникнути катастрофи
Для початку – зберегти родину як таку. А саме – запобігти вилученню дітей із сім’ї, яка опинилася у складних життєвих обставинах, але має хоча б найменший шанс на стабілізацію. Суха професійна термінологія називає цей процес «попередженням соціального сирітства». Але він складається з багатьох чуттєвих пазлів. Серед них – підтримка родини у кризові моменти, які можуть відбутися внаслідок воєнних дій, евакуації або інших складних життєвих обставин. З іншого – постійна і цілеспрямована підтримка сімейних форм виховання: дитячих будинків сімейного типу, прийомних, опікунських родин, до яких влаштовуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Адже кращим середовищем для дитини, безумовно, є саме сім’я, а не заклад інтернатного типу. І в цьому випадку також мають місце індивідуальні потреби.Над чим слід працювати одразу, щоб уникнути «рифів»
Зазвичай потреба №1 для багатьох і зокрема евакуйованих родин – матеріальне забезпечення. Особливо коли весь дохід родини витрачається на оренду житла, немає можливості придбати продукти та речі першої потреби. За моїми спостереженнями, якщо ця потреба хоча б частково забезпечуються ззовні, через допомогу – у родини з’являється надія. Потреба №2 – психологічна підтримка. Враховуючи події, які пережили діти і батьки, крім тривалої роботи з психологом щодо корекції емоційного стану дітей і батьків, проживання втрати може бути необхідним звернення до медичних фахівців, які долучаються до комплексного процесу надання послуг. Наприклад, коли у дітей фіксуються прояви аутичних або соматичних розладів, висока тривожність, порушення сну. Також дуже багато спостерігаємо порушень мовлення, які часто виникають у школярів молодшого віку. Наприклад, дитина розмовляла нормально, була досить «говірлива», але через переживання воєнних подій, переїздів або інших травматичних ситуацій почала заїкатися або взагалі перестала говорити. Тоді команда фахівців нашого центру, зокрема логопед-дефектолог, психологи з додатковим залученням медиків та інших профільних фахівців працюють разом над розв'язуванням цієї проблеми. Потреба №3 – освітній компонент. Він втрачається, коли діти тривалий час не мають доступу до більш-менш нормального навчального процесу. Деякі родини вже кілька разів переміщувалися по території України, діти змінювали школи, хтось не мав/не має гаджетів або доступу до інтернету. Через це страждає якість освіти. Крім того, багато дітей мають знижену успішність через дуже високу тривожність, коли виходять в офлайн школу за місцем нового проживання. Але є й інші родини, де батьки за своїми виховними компетенціями неспроможні керувати тим, як дитина вчиться і чи відвідує школу взагалі. Це призводить до того, що вона значно відстає від однолітків, і на це треба вчасно вплинути - над чим і працюють фахівці нашого центру «Укріплення сім'ї». Фахівці центру, зокрема соціальні педагоги проводять заняття з раннього розвитку, підготовки до школи, розвивальні освітні заняття за віком дітей, щоб покращити їхню успішність в школі та адаптацію на новому місці навчання.Коли сталася трагедія
Кожна трагічна історія особлива по-своєму. Цю я запам’ятаю на все життя. Отже, ми працювали з родиною з Харкова. У 2022 році в їхню квартиру прилетів снаряд. На очах двох маленьких дітей (обидва – до 5 років) і мами загинув їх батько. Снарядом повністю зруйнувало житло. Вони приїхали у Полтаву, прийшли до нас. Ми бачили страшний, шоковий стан молодої мами, який передався дітям. Це були два закриті мовчазні хлопчики, не готові спілкуватися, ходити в дитсадок, товаришувати з однолітками, часто плакали, мали порушення сну, страхи й ні на хвилинку не відходили від мами, і це, звісно, було їхньою реакцією на пережиту трагедію, але самотужки впоратися зі складною ситуацією вони не могли й звернулися по допомогу. Вони тривалий час ходили на заняття з корекційним психологом. Спочатку діти займалися спільно з мамою, бо боялися залишатися без неї, а згодом вже відвідували групові заняття соціального педагога. Мама теж працювала і з психологом, і з психотерапевтом. І після того, як ця робота завершилась, діти пішли в садок, за рівнем знань не відстають від ровесників. Сьогодні це два дуже життєрадісні хлопчики. Заходять в гості до нас, добре контактують з іншими дітьми, все встигають. Мама працює фармацевтом в аптеці. Має гарне хобі – малює пряники, проводить кондитерські майстер-класи. Безумовно, вона продовжує горювати, переживати це все, але – стабільна, розуміє свій життєвий план, знає, що їй робити далі. Сім’я спілкується з іншими родинами, вони інтегровані й соціалізовані. Такі обнадійливі результати дає саме комплексний підхід, коли кожен аспект життя родини оточується увагою і професійною підтримкою.«Що не так з моєю дитиною? Я не вірю…»
Звичайно, працювати легше, коли самі батьки усвідомлюють, що в їхній родині є певні проблеми. Зокрема, коли бачать якісь зміни в поведінці, емоційному стані, здоров'ї своїх дітей. Водночас є батьки, які просто не можуть прийняти діагноз дитини, не сприймають необхідність її навчання в інклюзивному класі, наприклад. І тут задача – максимально їх підготувати, надати корекційну допомогу, якщо вони не можуть отримати її за місцем проживання або в інших надавачів соціальних послуг. Щоб допомогти або врятувати родину, має бути план, до якого можуть бути залучені державні партнери, школи, садочки – за її місцем проживання. Треба чітко визначити цілі й етапи, яка саме потрібна підтримка і допомога. Проводиться діагностика потреб, і робота починається. І тут чи не головне – мотивація і готовість родини співпрацювати. Так якісні зміни відбуваються швидше й ефективніше.Чи змінюється ситуація?
Наразі державні служби, соціальні установи, благодійні організації докладають максимум зусиль, щоб запобігти вилученню дитини з родини та намагаються підтримувати сім’ї у кризові періоди. Але війна триває 10 років, накопичуючи та загострюючи всі соціальні проблеми. Не всі дорослі можуть витримати цей тиск через низку причин. Навіть ті середньостатистичні нормальні родини в одну мить можуть опинитися на краю прірви, перебувати у скрутному стані. Або виникла якась трагічна ситуація, де діти раптово залишилися без батьківської опіки. Наприклад, обидва батьки – військові, загинули. Через це збільшується кількість родин, де близькі родичі стають опікунами або піклувальниками. Попри все вилучення дітей із сім’ї та інших важких проблем можна уникнути, якщо вчасно надати потрібну допомогу. У випадку, якщо дитина все-таки вилучена – важливо, щоб вона потрапила не в інтернат, а в сімейні форми виховання. На жаль, їх не вистачає на всіх вилучених дітей. І ось це проблема. Одна з форм сімейного виховання – дитячі будинки сімейного типу. Ті, з якими ми працюємо – переміщені з Донецької, Луганської, Харківської областей. У кожній родині – від 5 до 10 дітей. Зазвичай робота з сімейними формами виховання, які мають досвід евакуації через воєнні дії більш тривала, на роки, бо родини продовжують функціонувати, поповнюватися дітьми, які мають досвід перебування в інституції, вилучення чи переживання інших травматичних подій і постійно потребують комплексної підтримки фахівців, яку ми надаємо у нашому центрі «Укріплення сім'ї». Родини приїжджають на заняття, дружать між собою. І навіть коли робота завершується, вони продовжують добре спілкуватися між собою. Часто саме державні служби у справах дітей і центри соціальних послуг направляють до нас родини, які переживають кризу. Також батьки звертаються до нас самостійно і безплатно отримують допомогу психологів (в т.ч. корекційних), логопедів, дефектологів, педагогів в межах комплексної підтримки родини. Текст Катерини Профатилової0
