Що ви знаєте про полтавський популізм?

Як же іноді хочеться все взяти і поділити, щоб воно було для народу, вирішити проблему просто раз і назавжди, бажано ще й без наслідків. Ймовірно, так думають популісти та люди, які щиро ковтають прості рішення.

Як от голова «Партії простих людей» Сергій Каплін, який роками паразитував на чутливій темі тарифів і пропонував радикальний варіант – не платити за тепло та ініціювати банкрутство теплоенерго. І це чистої води популізм з ілюзією простого виходу з багаторівневої проблеми.

У матеріалі ми разом з фахівцями в подробицях розповідаємо, як розпізнати солодкі слова, щоб ніхто ніколи вами не зманіпулював.

Популізм або дешеві емоції

Спершу треба зрозуміти, хто такий популіст. Якщо коротко –  він ганяє вітер полем. А якщо довго:

Політолог Сергій Таран розповідає, що популізм – це коли політик провокує людей на  дешеві емоції. Він говорить без розуміння, як реалізовувати свої слова. Головне – отримати підтримку, обіцяючи все на світі.

Популізм не дружить з раціональними аргументами, а керується гаслами:

• Я — голос простих людей,
• Все дуже просто,
• Всі погані, а ми хороші.

Він працює з емоціями низького порядку. Це заздрість, жадібність та бажання перекласти відповідальність. Він ефективний, бо людина схильна ухвалювати рішення на емоціях.

«Популізм притаманний багатьом країнам. Це така природна хвороба демократії. Я вважаю, що це набагато гірша хвороба, ніж авторитаризм», – ділиться Сергій Таран.

На думку фахівця, авторитаризм – це ясне як день зло. Зрозуміло, що авторитарний лідер поганий. А от популізмом люди можуть «занедужати». Бо вони не завжди розуміють, що це хвороба.

Популярність популізму небезпечна, бо знижує вимоги до політиків. Тоді кандитат, який справді знає, що і як робити для блага громади, може програти пустобреху.

«Звичайно, це закінчиться дуже погано, бо, коли популісти приходять до влади, вони не можуть вирішити тих питань, які обіцяли, шукають винуватих. І це триває безкінечно, а суспільство не розвивається», – наголошує політолог.

Популізм як загравання

Політолог Ігор Рейтерович називає популізмом відверте загравання з населенням. Це характерно для будь-яких режимів: від авторитарного до демократичного. Така собі турбота про народ у розумінні популістів.

Класичні приклади – це «тисячі» Тимошенко, Януковича чи Зеленського. Також це обіцянки від політичних партій про безкоштовну систему охорони здоров’я. Хоч така система не може сьогодні існувати. Але розмови про неї все одно досі є.

«Популісти вважають, що лише вони знають, як живе народ. І лише їхня позиція правильна», – розповідає експерт.

За словами політолога, сьогодні у світі тренд на популізм. Наприклад, в США Трамп займається популістичною риторикою (Make America Great Again).

У Європі – Угорщина, частково Польща, Словаччина, Німеччина Франція – країни, в яких популістичні партії або мають серйозний вплив на політику, або є владою. Як, наприклад, Орбан в Угорщині:

«Дві сили зійшлися одна проти іншої: ті, хто за війну, і ті, хто за мир. Одна сторона ставить Україну на перше місце, інша – ставить на перше місце власний народ. Ми не здамося. Нас не втягнути у війну, яка не є нашою», – публікує Орбан допис в Х.

Також Політолог додає, що до популізму найбільш вразливі малозабезпечені верстви населення та люди, які вважають, що вони живуть сьогодні погано, бо хтось колись в них чи держави щось відібрав. Людям подобається популізм, бо зараз є попит на прості рішення:

«Він не каже, що нам треба пʼять років важко працювати, щоб потім отримати результат 8%. Він каже, що ми зараз вам дамо 200% “не відходячи від каси” і без жодних проблем», – говорить Ігор Рейтерович.

Популізм поглиблює проблеми та розділяє суспільство. Він робить його антагоністичним: ми хороші, а вони – погані.

«На цих двох почуттях популісти максимально грають. “Не ви винні в тому, де ви опинилися, а обставини, ми допоможемо це виправити” і “у вас немає грошей, ми вам гроші дамо, і ми вам допоможемо”», – говорить фахівець.

Отже, як не кормитися байками та розпізнати популіста

За словами Сергія Тарана, людина популіст, якщо:

1. Говорить про прості рішення. Адже простих рішень не буває, вони завжди складні.
2. Акцент на обіцянках, які не реалістично зробити.
3. Акцент на емоціях, маленьких людях, яким треба захист, які настільки нещасні, аж плакати хочеться.
4. На ділі популісти ніколи нічого не зробили.

«Часто ми в Україні оцінюємо політиків за гарними словами. Насправді, не має значення, хто що сказав. Має значення, хто що  зробив. Тому один зі способів боротися з популізмом – це навчитися розуміти, що політика треба оцінювати за конкретними справами», – наголошує фахівець.

Це можна порівняти з ремонтом. Коли ми чекаємо на бригаду, то не хочемо від них байок, а хочемо, щоб вони зробили свою справу.

«Чистих популістів та не популістів, немає. Просто є політики, в яких переважають популістичні речі, а в когось їх менше», – говорить Сергій Таран.

Тому, якщо ми хочемо розрізнити популіста, потрібно переглянути біографію та досягнення людини. Наприклад, відомі популісти – це Юлія Тимошенко з комунальними тарифами та мінімальними зарплатами або Міхеіл Саакашвілі з офісом простих рішень.

Ігор Рейтерович також розповідає, що популісти «завжди знають, чого хоче народ», а всі інші для них – неправильні політики.

«Еліта погана, а ми з народом –  це логіка всіх популістів. Коли часто вони є самі вихідцями з елітних кіл».

Популізм як опозиція

Водночас Аналітик Громадянської мережі ОПОРА Костянтин Донченко розповідає, що було б дивно, аби політики не апелювали до народу:

«Я ні разу не чув політиків, які б казали, що я не за народ, а за олігархів. Тому з одного боку апелювати до народу нормально. Популізм тут вирізняється саме пропозицією швидких рішень», – додає експерт.

Також Костянтин Донченко говорить, що популізм нерідко стає інструментом опозиційних політиків. За його словами, ті, хто перебуває поза владою, тиснуть на больові точки невдоволених громадян: міська рада чи державна влада діє неправильно, а при владі опинилися «не ті люди».

«Популізм — це не лише полтавське явище, це загальносвітовий тренд, який багато в чому загрожує демократії. Якщо ви при владі, ви вже не можете апелювати до того, що влада погана, — бо ви і є влада. Тож ви апелюєте до того, що є певні обставини, які ззовні тиснуть, їх треба подолати, тому давайте щось з цим зробимо» , – говорить фахівець.

Про популізм в Полтаві

Регіональна аналітикиня Руху ЧЕСНО Наталка Бахамент розповідає, що популізм загалом і серед полтавських політиків не виникає на порожньому місці. Зазвичай йому передує соціально чутлива проблема. Особливо, коли йдеться про тепло, воду, тарифи — те, що напряму впливає на повсякденне життя людей.

На цьому ґрунті політики часто накладають маніпуляції, спрощення причин, перекладання відповідальності, або пропозиції нереалістичних чи неповних рішень. У випадку Полтави, зокрема в темі теплопостачання, існує складна ситуація з комунальним підприємствам, яка до того ж є частиною загальноукраїнського контексту і залежить від економічних умов та енергетичних викликів.

За словами фахівчині, на цьому тлі голова політичної партії «Партія простих людей Сергія Капліна» Сергій Каплін пропонував радикальний варіант вирішення проблеми — не платити за тепло та ініціювати процедуру банкрутства теплоенерго, збираючи для цього людей із заборгованостями.

Нагадаємо, у жовтні 2022 року Каплін закликав людей не сплачувати за отримані послуги. Він збирав підписи полтавців буцімто для оскарження в суді високих тарифів «Полтаватеплоенерго». У травні 2023-го депутат розпочав пішу ходу з Полтави до Києва через Черкаську область — на знак протесту проти апеляційної скарги «Полтаватеплоенерго» на рішення суду про скасування підвищення тарифів. Каплін відкрито закликав полтавців не платити за опалення, а своєю кінцевою метою називав банкрутство підприємства: за його задумом, борги теплоенерго перед абонентами мали сягнути майже мільярда гривень, після чого він планував зібрати всіх кредиторів і розпочати процедуру банкрутства. Це, на його думку, мало принести прозорість у формування тарифів.

За словами фахівчині, системна альтернатива або модель забезпечення теплопостачання після таких дій фактично не пропонується або виглядає розмитою. У такій логіці є типова ознака популізму: складна інфраструктурна проблема зводиться до простого і радикального рішення, яке виглядає привабливо емоційно, але не враховує системних наслідків — зокрема фінансової стабільності підприємства, безперервності теплопостачання та реальної відсутності швидкої альтернативної інфраструктури. Це створює ілюзію простого виходу з багаторівневої проблеми: «достатньо не платити і все зміниться».

Небезпека такого підходу — підсилення суспільного невдоволення без пропозиції робочого механізму вирішення. У результаті формується очікування швидкого «зламу системи», який у реальних умовах або неможливий, або призводить до ризиків для стабільного теплопостачання та фінансування критичної інфраструктури.

Отже, популістська логіка – емоційно зрозуміла проблема + радикальне спрощене рішення + відсутність повної альтернативної моделі реалізації.

Також, наприклад, у цьому відео Сергія Капліна є візуальний підпис – «Вимагаємо негайно аудит теплоенерго, водоканалу, облгазів та тарифів по всій Україні. Там трильйонна корупція». Уже сама така подача з формулюванням «трильйонна корупція» має очевидний клікбейтний характер і не супроводжується жодними розрахунками чи доказовою базою. А це — одна з ознак популізму.  

У відео змішується «святе з грішним» — реальні складнощі з комунальними послугами, які об’єктивно існують в умовах російських атак на енергетичну інфраструктуру, і політична риторика, яка ці проблеми пояснює виключно рішеннями української влади.

Тож виходить спрощена картина причинно-наслідкових зв’язків. Тут використовується маніпулятивне порівняння про те, що люди платять за ненадані послуги, хоча в реальності нарахування здійснюються за фактичне споживання (зокрема за показниками лічильників), а підприємства в умовах недопостачання послуг радше несуть фінансові втрати, ніж отримують надприбутки.

Натомість автор подекуди спотворює економічну логіку роботи комунальних підприємств і підсилює емоційне сприйняття проблеми. Окремо звучить ініціатива щодо звернення місцевих депутатів до Верховної Ради з питань тарифів, однак подібні звернення, навіть у разі їх ухвалення, мають радше декларативний характер і не змінюють тарифну політику напряму, а тому сприймаються більше як політичний жест, ніж як інструмент реального впливу.

Ще приклади полтавського популізму – це заяви на YouTube-каналах політиків. Наприклад, член виконкому та депутат обласної ради Олексій Чепурко – активний блогер. Як встановлювали фахівці з Інституту масової інформації у 2025 році, його канал – платформа для критики місцевої влади з клікбейтними заголовками.

Експертка Наталка Бахамент аналізує, що його контент загалом виконує інформативну функцію. Водночас через клікбейтні заголовки та акцент на конфліктних темах формується дисонанс між очікуванням і змістом відео, що частково наближає подачу до популістської риторики.

Наприклад, заява Олексія Чепурка про те, що він проти підвищення вартості проїзду в Полтаві до 25 гривень, має політичний характер і частково виглядає як популістська риторика.

Він аргументує свою позицію не економічними розрахунками тарифу, а якісними та побутовими факторами — зокрема, що в місті «відсутність якості», «поганий стан транспорту», «хамовитість водіїв», в певні години, особливо ввечері, громадським транспортом фактично складно скористатися. На цьому тлі звучить теза «я особисто проти підняття тарифів».

Проблема в тому, що при такій аргументації відсутня друга частина — економічне обґрунтування: яка реальна собівартість перевезення, з чого складається тариф (паливо, зарплати водіїв, амортизація, обслуговування, оновлення транспорту тощо) і яким чином пропонується утримувати або покращувати систему без підвищення вартості проїзду.

Окремо варто зазначити й політичний контекст: Чепурко як колишній заступник міського голови Полтави акцентує, що оновлення комунального транспорту і тролейбусного парку відбувалося в 2019 році, тобто в період, коли він сам був частиною міської управлінської команди. Це додає до заяви елемент політичного порівняння і частково — піару на попередніх досягненнях.

У підсумку це можна розглядати як політичну позицію, яка використовує реальні проблеми якості транспорту, але подається без економічної другої частини, що і створює враження популістського підходу.

Також Наталка Бахамент аналізує інший приклад — заяву щодо покосу трави у дворах Полтави та фінансування цих робіт через ЖЕО 2 і міський бюджет.

Ідея вирішувати проблему через виділення коштів і тендери загалом відповідає практиці міського управління, однак у публічній подачі політика відсутня фінансова конкретика — не зрозуміло, про які суми йдеться, чи прораховані витрати і як це вписується в уже затверджений бюджет громади.

З бюджетом логіка зрозуміла: щоб на щось гроші виділити, їх треба звідкись забрати. Чепурко такого джерела не називає. Також звернення депутата обласної ради адресоване до всіх фракцій, а не до представників саме його партії «Рідне місто» в міській раді, що більше виглядає як загальний політичний заклик. Бо ж депутати його фракції є у раді і можуть виносити на розгляд ради рішення, зокрема і щодо виділення коштів на покіс трави. Тож у такій формі цю заяву можна розцінювати як частково популістську риторику через спрощення бюджетного механізму і відсутність конкретних розрахунків.

У матеріалі «Що транслюють полтавські політики та лідери думок: огляд YouTube-каналів регіону» фахівчиня з ІМІ  Надія Кучер аналізує YouTube-канал заступника міського голови Валерія Пархоменка.

«Потрібно не ігнорувати людей, а вирішувати їхні звернення системно, прозоро і з відповідальністю. Саме так має працювати міська влада», – говорить посадовець популістськими гаслами у своїх відео.

Водночас Пархоменко представляє міську владу вже понад п’ять років. З 2021 року він перебуває на посаді першого заступника Полтавського міського голови, до цього працював на керівних посадах у Полтавській облраді та адміністрації. Також він був заступником керівника апарату обласної організації Партії регіонів. Тобто мав чимало часу та можливостей, щоб реалізувати свій потенціал господарника.

Наприклад, в історії про велодоріжки він говорить, що в Полтаві «немає нормальних велодоріжок і велопарковок у потрібній кількості» й він знає, як цю проблему розв’язати: «У місті потрібен господар, який поставить безпеку на перше місце, і я знаю, як це зробити».

Хоча у 2021 році велодоріжки вже були не в порядку, а Пархоменко вже був першим заступником мера, тобто мав вплив на те, щоб у місті з’явилися «нормальні» велодоріжки.

Полтавський дельфінарій

Костянтин Донченко також говорить, що невиконані обіцянки політиків часто містять популізмом. Наприклад, дельфінарій у Полтаві.

У 2020 році Олександр Мамай обіцяв побудувати дельфінарій. Де саме його планували поставити, облаштувати і як швидко, на сайті команди «За майбутнє» не вказали. Проте були анонси шоу з дельфінами і морськими котиками та лікування дельфінотерапією.

У популізма совкові корні

Корені популізму в Україні проросли ще давно. Сергій Таран говорить, що коли більшовики пришли до влади, вони обіцяли землю селянам, заводи робітникам і що все буде добре. У висновку – вбивство і селян, і робітників та терористична держава, яка існувала багато років.

Ленін та Троцький дуже добре працювали з простими рішеннями, які подобалися людям. Тож люди підтримували більшовиків та отримали те, що отримали.

Ігор Рейтерович додає, що популізм – совєтський спадок, бо тоді був патерналізм (це втручання у свободу й особисту автономію людини заради її ж блага).

«Така начебто турбота держави про людей використовувалася і продовжує використовуватися в Україні, бо в нас багато відвертих політиків-популістів», – ділиться фахівець.

Як боротися з популізмом

На думку Сергія Тарана, в Україні потрібно створити культ успіху людей, які чогось досягли. За них і потрібно голосувати, а не йти за красивими словами.

«В Україні є застарілий комплекс через відсутність державності –успішних людей не люблять. І це велика трагедія та проблема для української політики. У нас майже кожен прем'єр-міністр, який хотів стати президентом, починав свою виборчу кампанію з виступу в Верховній Раді “я хотів зробити те і те, а мені ті і ті не дали, тому я хочу стати президентом”», – описує політику в Україні Сергій Таран.

На думку політолога, для виборців це певне задоволення: комусь хтось щось не дав зробити, люди проєктують таке на свої невдачі і їм стає легше.

Отже, Сергій Таран підсумовує, що насамперед популізм поборять політична освіта та досвід виборців.

«Якщо люди зрозуміли, що треба обирати ремонтників за критеріями хорошої роботи та рекомендацій, то потрібно навчитися такі самі критерії застосовувати до політиків», – зазначає політолог.

Єдиний мінус – це буде нешвидко та з величезними втратами, бо іншого способу не існує. Адже наша держава має недовгий досвід демократії:

«Такі речі не можна зробити за один день, чи за один рік, чи навіть за десяток років», – підсумовує Сергій Таран.

Ігор Рейтерович наголошує, що люди не будуть вестися на популізм, коли в країні буде сильний середній клас. Адже забезпечені люди з високим рівнем громадянської культури на популізм не ведуться, бо їм це не потрібно.

Також для цього потрібні відповідальні політики та нормальна виборча система, яка не дає можливість популістам зловживати особливостями демократії.

Тепер ви знаєте, що таке популізм

Популізм — не полтавський і не український «прикол». Це глобальна хвороба демократії, яка живиться реальними проблемами. Розпізнати популіста не так складно: він говорить просто там, де просто не буває, обіцяє багато там, де реально мало, і шукає винних там, де треба шукати рішення.  Вихід із цього замкненого кола — політична освіта і досвід. Виборець, який навчився оцінювати політика за справами, а не за словами, стає імунітетом проти популізму. Перший крок до політичної грамотності – це зрозуміти, що таке популізм. Отже, якщо ви сюди дочитали, то цей мем для вас: