«Мені не цікава політика, вона десь там для дядь в піджачках, я поза нею», – сказав 20-річний Іванко, вмикаючи російський серіал «Бригада». Потім він лає розбиту дорогу й маршрутку та обурюється, що біля будинку немає укриття.
Бути отак «внєпалітики» легко, аж поки не настає каденція корупціонерів, а влада не починає ухвалювати каламутні рішення.
Пів біди, якщо таких Іванків одиниці. Але що буде, коли сотні тисяч байдужих до політики юнаків та дівчат голосуватимуть на післявоєнних виборах або взагалі їх проігнорують?
Чому ми «пристали» саме до молоді? Як би банально не звучало, це майбутнє України. Ті, хто колись привів до влади Януковича, свого часу теж були молодими.
У цьому матеріалі ми перемиваємо кісточки аполітичності та зʼясовуємо, як молоді почати впливати на політику.
Що кажуть цифри: молодь у меншості?
Українська (і зокрема полтавська) молодь виходить на мітинги, підписує петиції та реагує на гучні кадрові рішення у владі. Так у Полтаві протестують проти звільнення міністра оборони Михайла Федорова та за відставку головкома Сирського. Після хвилі протестів Президент звільнив Олександра Сирського. Тож, беззаперечно, серед молоді є люди, яким не байдужа доля країни.
Водночас статистика свідчить, що молоді українці рідше цікавляться політикою, ніж представники старших поколінь. Щоб зрозуміти масштаби, ми проаналізували дані кількох досліджень (деталі – на інфографіках).
За даними Центру Разумкова, інтерес до політики зростає разом із віком. Серед молоді (18–29 років) нею цікавляться лише 50%, тоді як серед людей старших за 60 років цей показник сягає 67%.
Чому люди ігнорують політику? Відповіді усіх респондентів такі:
- вистачає тих знань, що вже є (31,5%);
- немає часу (24%);
- «мені важко щось зрозуміти в політичних процесах» (23%);
- політика — це нудно (15%);
- абсолютна байдужість (12%).
Віковий розрив помітний і у відповідях про участь у виборах. Серед людей віком від 60 років 62% зазначили, що практично завжди беруть участь у виборах. Серед молодших за 30 років таких 29%.
Також за результатами опитування, у 2023 році лише 17,9 % людей зазначили, що залучені до громадської діяльності, тоді як 77,5 % відповіли, що не беруть у ній участі. Хоча готовність об'єднуватися в громадські організації з 2019 по 2023 рік зросла з 30% до майже 44%.
Інші опитування лише підтверджують ці тенденції. Дані 2025 року свідчать, що активна участь у громадсько-політичному житті є пріоритетом лише для 5% молоді в Україні.
Дослідження «Можливості розвитку молоді в Україні» показує, що у 2024 році є певний відсоток аполітичної молоді:
«Українська правда» повідомляла, що в Україні на парламентських виборах 2014 року проголосувала лише третина молоді 18-24 років, тоді як старше покоління показало явку понад 65%.
Щоб не покладатися лише на загальноукраїнські дослідження, ми вийшли на вулиці Полтави та запитали у молоді, чи цікавиться вона політикою.
Чи цікавиться молодь політикою?
Звісно, така статистика не описує кожного. На думку, менеджерки молодіжних програм Валерії Зінченко, сучасну українську молодь не можна загалом назвати аполітичною. Під час повномасштабної війни тисячілюдей масово долучилися до волонтерства, самоорганізації, громадських ініціатив та допомоги військовим. Проте вони не завжди сприймають це як політичну участь.
Чому ігнорувати політику – небезпечно
Щоб зрозуміти наслідки аполітичності, ми поспілкувалися з політологом Ігорем Рейтеровичем, аналітиком Громадянської мережі ОПОРА Костянтином Донченком та менеджеркою молодіжних програм Democracy Reporting International (DRI) Валерією Зінченко.
Ігор Рейтерович переконаний, що якщо молодь ігнорує політику зараз, їй доведеться жити з наслідками чужих рішень завтра. Як приклад фахівець наводить 90-ті, коли молодь була байдужою частиною суспільства та не цікавилася політикою:
«Потім багато людей дивуються, а чому ми так живемо? Тому що ви у свій час не цікавилися політикою, не намагалися на неї впливати жодним чином», – наголошує експерт.
Костянтин Донченко додає, що цікавитися політикою варто не заради абстрактного «голосу молоді», а заради конкретних речей. Від цього залежить, чи враховуватиме влада потреби молоді під час розподілу бюджету, створення програм підтримки та фінансування міських проєктів.
«Якщо ви не йдете до політики, політика прийде до вас. Бо політика — це прийняття рішень, розподіл бюджету, дороги, комуналка та енергетика. Це все політичні рішення», – говорить фахівець.
Валерія Зінченко впевнена, що політичні рішення впливають практично на всі сфери життя. Вони визначають, як працюють школи та університети, можливості працевлаштування, розвиток громади, витрати бюджету і навіть безпеку громадян.
Тож цікавитися політикою необхідно, щоб розуміти, як працює держава, критично оцінювати інформацію, ставити запитання, брати участь у громадських консультаціях, виборах, діяльності молодіжних рад або громадських організацій. Для країни, яка бореться за демократію, це питання не лише розвитку, а й національної безпеки.
Чому це проблема, коли політикою більше цікавляться пенсіонери?
На думку Ігоря Рейтеровича, в Україні старші люди завжди цікавилися політикою більше. Але інтереси пенсіонерів і молоді кардинально різняться. Наприклад, люди поважного віку залежать від державних виплат, чим активно користуються політики-популісти.
Читайте також
Як популісти маніпулюють людьми
Політики знають, що електорат можна здобути обіцянками «зайвої тисячі». Водночас вони рідко пропонують умови, за яких людина зможе легально і багато заробляти, купити житло чи розпочати бізнес.
«Хоча сьогодні молодь голосніше про себе заявляє та демонструє незгоду тими чи іншими питаннями. Колись це перетворитися на стійку тенденцію, але поки її немає», – підсумовує фахівець.
Коріння аполітичності
Ігор Рейтерович зазначає, що в Україні виросло покоління молодих людей, яке через відсутність виборів під час воєнного стану ще жодного разу не голосувало. Тому багато хто не лише не має виборчого досвіду, а й не знає про інші способи долучитися до політичного життя, крім голосування.
На думку Валерії Зінченко, політична грамотність формується поступово у сім'ї, школі, громаді та через власний досвід.
Також значну роль відіграють суспільні стереотипи. Багато хто ще з дитинства чує фрази на кшталт: «політика — це брудна справа», «від нас нічого не залежить», «усі політики однакові». Такі установки формують недовіру до держави.
Бути в політиці і аналізувати
За словами Костянтина Донченка, сама участь у політиці ще не означає усвідомленого вибору. Можна активно ходити на мітинги, підтримувати партію та поширювати політичні гасла, але водночас не помічати маніпуляцій і популізму.
Політична залученість має працювати разом із політичною грамотністю. Інакше активна людина може підтримувати політиків, які багато обіцяють, але не пояснюють, звідки братимуть гроші та як реалізовуватимуть свої пропозиції.
Пасивність часто призводить до розчарування. Люди можуть бути незадоволені владою, але не знати, як ухвалюють рішення і як на них можна вплинути. Саме тому громадянська освіта має велике значення. Вона вчить не лише критикувати, а й розуміти, як працює держава та як законно відстоювати свої права й домагатися змін.
Інструменти є: від студрад до стажувань у міністерствах
Політолог Ігор Рейтерович вважає, що однієї політичної освіти в школах та університетах недостатньо. Молоді можна розповідати про вибори, партії та державні інституції, але без практики ці знання часто так і залишаються теорією.
Одним зі способів спробувати демократію на практиці є учнівське та студентське самоврядування. Там молодь може навчитися відстоювати свої інтереси та впливати на рішення.
Не менш важливо, щоб у країні були зрозумілі механізми, через які молоді люди можуть долучитися до політичного та громадського життя. Наприклад, молодіжні крила партій, громадські організації, волонтерські проєкти, освітні програми та молодіжні ради при органах місцевого самоврядування.
У США та країнах Європи партії часто залучають молодь до виборчих кампаній на волонтерських засадах. Так вони можуть отримати досвід і зрозуміти, чи хочуть надалі працювати в цій сфері.
В Україні, за словами Рейтеровича, така робота налагоджена гірше. Молодіжні крила формально є в багатьох партіях, але системно працюють із молоддю лише деякі. Серед прикладів активнішої роботи він називає молодіжне крило «Європейської Солідарності» та «Батьківщину». Однак, на думку експерта, часто така діяльність залишається радше формальністю.
Валерія Зінченко зазначає, що в Україні з кожним роком стає дедалі більше якісних програм із громадянської та політичної освіти. Програми дуже різняться за форматом, методологією та аудиторією. Це дає молоді можливість обрати саме той формат навчання, який їй найбільше підходить.
Валерія відзначає:
- Школу демократії для молоді від Democracy Reporting International (DRI);
- Вищу політичну школу від Центру «ЕЙДОС»;
- Українську школу політичних студій;
- Національну програму «Державотворець»;
- Школу законотворця від ГО «Покоління Ю».
Для початківців фахівчиня рекомендує безкоштовний освітній серіал «Цифрова політична освіта для молоді» на платформі Дія.Освіта. У ньому пояснюють, як працює політична система України, як молодь може впливати на ухвалення рішень, будувати кар'єру в публічному секторі та використовувати демократичні механізми участі.
Утім, наявність можливостей ще не гарантує участі: Молоді люди часто говорять, що їх не чують або нікуди не залучають, але водночас не користуються вже наявними інструментами.
«Можливості є, питання в бажанні, бо молодь іноді любить розказувати, що нас ніхто не слухає, нам ніхто нічого не дає. Але буває, молодь просто не хоче розбиратися та щось робити», – говорить Ігор Рейтерович.
Тому відповідальність тут лежить на обох сторонах. Держава, партії та громадські організації мають не створювати молодіжні структури для галочки, а давати молоді реальний вплив. А молодь — шукати можливості, долучатися і не чекати, поки політика одного дня сама постукає у двері.
Чи чекають молодь у владі?
Політолог Ігор Рейтерович наголошує: якщо молодь ігнорує політику, держава не оновлюється. Саме нове покоління має з часом замінити нинішніх посадовців.
Малу кількість молодих депутатів не можна пояснювати лише байдужістю молоді до політики. Частину депутатів Верховної Ради обирають за партійними списками, тому важливо, чи готові самі партії давати молодим кандидатам прохідні місця.
Для участі у виборах також потрібні гроші, підтримка партії, впізнаваність і політичний досвід. Молодь зазвичай має менше таких ресурсів, ніж кандидати з досвідом.
«Насправді знайти в Україні 450 активних молодих людей, які займатимуться політикою, доволі легко. Інше питання — наскільки партії готові їх залучати», — пояснює Костянтин Донченко.
Однак представництво молоді у владі не обмежується депутатськими мандатами. Молодих фахівців можна залучати до роботи в апаратах рад, виконкомах, міністерствах, військових адміністраціях та інших виконавчих органах.
Там вони можуть отримати практичний досвід, навчитися працювати з державними й місцевими рішеннями та сформувати професійний бекграунд. Уже після цього молоді фахівці можуть балотуватися до рад або претендувати на інші відповідальні посади.
Замість висновку: шлях від волонтерки до координаторки
Валерія Зінченко — представниця української молоді, якій не байдужа політика. У свої 21 вона понад чотири роки працює у сфері молодіжної політики. Валерія починала з участі в молодіжних радах, волонтерства у громадських організаціях, безкоштовних стажувань, а також вчилася писати й реалізовувати проєкти. Серед них — програма «ВідНОВА:UA» та Молодіжний центр «Халабуда».
Згодом Валерія приєдналася до команди Democracy Reporting International (DRI), де координувала річну програму «Мобільна молодіжна робота». Протягом 2024–2025 років її команда здійснила понад 70 візитів до прифронтових громад, залучивши до проєктів 1400 молодих людей.
На основі цього досвіду Валерія разом із командою експертів розробила дорожню карту «Впровадження мобільної молодіжної роботи в територіальних громадах України, зокрема прифронтових та деокупованих». Це практичний інструмент, який допомагає громадам запроваджувати та розвивати мобільну молодіжну роботу.
«Це був найважливіший досвід для мене, оскільки я змогла відчути, наскільки сильною є інформаційна прогалина у малих та віддалених громадах», — розповідає Валерія.
Для Валерії ця тема має й особисте значення. Вона родом із Запоріжжя, яке нині живе поруч із лінією фронту. Тому молодіжна політика для неї — це передусім про людей, які вміють брати на себе відповідальність, критично мислити, підтримувати одне одного та разом будувати громади.
Молоді люди можуть почати з волонтерства, долучитися до громадської організації або молодіжного центру. Якщо є власна ідея — спробувати реалізувати її разом із друзями чи однокласниками. Також можна подати заявку на форум, тренінг або молодіжний обмін.
Ще один крок — дізнатися, як працює власна громада. Наприклад, відкрити сайт міської чи селищної ради, знайти Стратегію розвитку громади або місцеву цільову програму «Молодь». Подивитися, які можливості існують для молодих людей, хто ухвалює рішення та як можна долучитися до громадських консультацій або діяльності молодіжної ради.
Окрім цього, у DRI діє програма оплачуваних стажувань в органах влади. Завдяки їй молодь може спробувати себе в ОВА чи міністерствах. Наприклад, одна зі стажерок, Катерина Саваєва, після програми залишилася працювати в Херсонській ОВА, допомагаючи деокупованим громадам.
Валерія зазначає, що молодь має не лише знати про можливості для участі в громадському житті, а й отримувати підтримку для втілення власних ідей. Коли молода людина бачить, що її ініціативу підтримали, що вона може організувати захід, реалізувати проєкт або допомогти розв'язати проблему у своїй громаді, вона починає вірити, що справді здатна впливати на зміни. Саме так формується активне громадянство.
У DRI також підтримують молодіжні ініціативи через конкурси мінігрантів. Молоді люди можуть не лише запропонувати власну ідею, а й реалізувати її за фінансової та експертної підтримки. Для багатьох це стає першим кроком до активної громадської діяльності. Після такого досвіду вони часто створюють нові проєкти, долучаються до громадських організацій і продовжують працювати задля розвитку своїх громад.
Демократія працює тоді, коли громадяни самі роблять перший крок. Якщо ви хочете впливати на своє місто чи країну — почніть із малого: прочитайте стратегію розвитку вашої громади, подайтеся на тренінг, реалізуйте мінігрант або просто прийдіть на громадські слухання. Двері відчиняються тим, хто в них стукає.
Читайте також
Хто з полтавських депутатів ігнорує містян
Читайте також
Небезпека від крупи за голос: про гречкосія Мамая у Полтаві
