Тарас Крушельницький: український інтелігент, який потрапив до пастки совєцького «раю»

Час відкрити для себе несправедливо забутого письменника і композитора, чиє ім’я не отримало належного визнання, хоча його творчість стала частиною нашої історії.

Тарас Крушельницький належав до покоління, яке вірило в ідею культурного відродження. Його життя складалося з купи можливостей і болісних втрат, а доля не раз змушувала його робити вибір між покликанням і безпекою. Він міг залишитися у Львові, міг шукати себе за кордоном, але опинився в Харкові – місті, яке мало стати центром української культури, а обернулося пасткою для нього і багатьох інших українських інтелектуалів. Ми розкажемо про письменника і композитора, чиє ім’я не отримало належного визнання, хоча його творчість стала частиною нашої історії. Час відкрити для себе цю несправедливо забуту постать. Ніч з 5 на 6 листопада 1934 року Тараса Крушельницького арештовують і вивезуть до Києва. Стефанія, його вагітна дружина, їде за чоловіком, сподіваючись на краще. Вона щодня попри холоднечу, стоїть в чергах під тюремними мурами, щоб передати чоловікові їжу та одяг. У новорічну ніч, ледь не біля тієї ж в'язниці, народжується їхня донька. За своє коротке життя Тарас встиг створити власну сім'ю, але насолодитися батьківським щастям йому не судилося. Для людини, невигідної совєцькій владі, така доля не була випадковістю. За короткий проміжок часу всю родину Крушельницьких знищили. Крім тієї самої маленької дівчинки, яка народилася, коли її батька вже розстріляли – Марії Крушельницької. Чи могли Крушельницькі передбачити такий перебіг подій, коли пів року тому вперше прибули на вокзал у Харкові?

Емігранти-смертники

У травні 1934 року до харківського вокзалу прибув потяг зі Львова. На перон вийшли елегантно одягнені постаті. Вони привезли з собою гуцульські меблі, італійську лампу, книжки, валізи з ковдрами. Спершу до Харкова переїхали сестра і брат Тараса, пізніше до них доєдналися батьки, ще двоє його братів і пес Льокарно. Тарас із дружиною переїхали останні – у липні, коли Стефа закінчила навчання в університеті. За домовленістю з урядом всю родину поселили у будинку письменників «Слово». У творчих колах цю будівлю називали «крематорієм». Однак на початках Крушельницьким жилося гостинно. Батько Антін і мати Марія з неприхованим захватом спостерігали за «новим соціалістичним життям», аж доки не дізналися, що в цьому будинку у власній квартирі покінчив життя самогубством Микола Хвильовий, з яким вони часто листувалися. Можливо, саме в цей момент голова родини усвідомив, що припустився помилки.

«Безпечний» Схід

На той час на Галичині масово переслідували українських патріотів та інтелігенцію. Це стосувалося і Крушельницьких, зокрема Тараса. У 1929 році його заарештували й звинуватили у причетності до підпільної Української військової організації, яка боролася за українську державність. Вирок — три роки позбавлення волі. Покарання довелося відбувати у львівських «Бригідках». Умови у в’язниці були часто непридатними для нормального існування: холодні сирі камери, погане харчування, тяжка праця, побиття і повна ізоляція за найменші прояви непокори. Та навіть там Тарас продовжував писати і вивчати іноземні мови. Після звільнення Тараса влада посилила нагляд за Крушельницькими, тож обшуки стали звичними в їхньому домі. Часті «гості» й спонукали членів родини перебиратися, на їхній погляд, у більш безпечне місце. Батько письменника вірив, що там, на Сході, теж була Україна, хай і радянська, і що там не кидають до буцегарні за українське слово. Залишаючи Львів, він сподівався, що потяг привезе їх у майбутнє, на яке вони заслужили, якого дійсно варті.

Останній арешт

Через пʼять днів після арешту Тараса і його брата, до Києва привозять також і їхнього батька Антіна. Чоловіка цілий місяць допитують в катівнях НКВС, аж доки він не «покаявся» у своїх злочинах проти совєцької влади. На суді Антін благав залишити в живих хоча б його дітей. Проте того ж дня Тараса Крушельницького разом із братом Іваном звинуватили у шпигунстві й тероризмі та засудили до розстрілу. Є свідчення, що кати не чекали офіційного оголошення вироку і почали страти за день чи два. 26-річного Тараса застрелили у Києві, а його тіло таємно поховали у братських могилах на Лук’янівському цвинтарі. Після цього місця поховання зрівняли із землею, аби приховати сліди масових розстрілів. Антіна Крушельницького з донькою і двома синами розстріляли пізніше, в урочищі Сандармох. Після страти чоловіка і пʼятьох дітей Марія Крушельницька тяжко захворіла і померла від хвороби серця.

Освіта як основа

Мабуть, доля Тараса Крушельницького була вирішена ще до народження, адже саме прізвище вказувало на те, що він стане винятковою людиною. Його мати Марія була акторкою. Її згадують як яскраву, енергійну та віддану ідеалам української культури жінку. Антін Крушельницький, на два роки молодший за неї, уже тоді проявляв себе як талановитий літератор та активний громадський діяч. У них одразу з’явилися спільні інтереси – історія, письменство, боротьба за незалежність. Антін швидко закохався і, набравшись сміливості, освідчився. У подружжя народилося пʼятеро дітей: високих, з довгастим обличчям, світлим волоссям та блакитними очима. Антін та Марія завжди приділяли особливу увагу освіті своїх дітей. Вони вірили, що незалежно від обраного фаху – чи то медицина, література, музика, мистецтво чи економіка, їхні діти повинні стати гідними людьми, здатними зробити внесок у суспільство. Середню освіту Тарас отримав у передмісті Відня. Потім вивчав германістику в Львівському університеті, який на той час був осередком передових наукових думок, культурного життя і центром боротьби за національну школу. Разом з цим поєднував навчання у Вищому музичному інституті, де вдосконалював свою гру на скрипці, а згодом організував і керував хором у Львові та околицях. Значне місце в його житті займало й письменництво. Крім всього, Тарас був активним учасником організації Пласт (національна скаутська організація). Прийнявши пластову присягу, отримав псевдо «Чача». Це не було для Тараса формальністю – він жив пластовими ідеалами, займався мандрівками та організаційною діяльністю. У 1929 році, пластуни вирушили у тривалу річкову мандрівку Галичиною і Волинню на саморобних човнах. Крушельницький написав про цю подорож оповідь «На тихих водах». Тоді ж під враженням від мандрівки він склав слова і музику маршової пісні «Гей гу, гей га», в якій зокрема згадує свій курінь «Лісові Чорти». На сьогодні важко чітко встановити, яким був оригінальний текст – його змінювали, вивчали на пам'ять і через роки відтворювали. Справжню популярність пісня отримала тільки в 2000 році завдяки Тарасу Чубаю, який оприлюднив повстанські пісні в сучасній обробці. У процесі роботи над текстом, Чубай замінив рядок «Маршалок поведе нас» на «Бандера поведе нас». Це надало пісні нового ідейного змісту. Реабілітація Повернімося до відправної точки – маленької дівчинки, яка народилася через два тижні після розстрілу Тараса Крушельницького. Її назвали Ареттою, як і хотів тато. Спершу їх з матірʼю відіслали до Курська, однак надовго вони там не затрималися. У 1943 році вони повертаються до Львова. Щоб уникнути переслідувань, Стефа змінює доньці імʼя – Марія, на честь бабусі – і дає своє дівоче прізвище. Так починається нове життя Марії Шушкевич, якій судилося відродити памʼять про своїх рідних. Дівчинка успадкувала від батька любов до музики, яка зрештою стала її покликанням. Марія побудувала карʼєру піаністки, а її гру порівнювали з грою тітки – Галини Крушельницької. Марія стала однією з перших випускниць музичної школи-десятирічки, відкритої при Львівській консерваторії. Ці роки тяжкої праці не були марними – після прослуховування її запросили до московської консерваторії, де вона отримала освіту й продовжила навчання в аспірантурі. Та попри зміну імені й всі досягнення у документах Марії усе ще стояло тавро «доньки ворога народу». Лише 14 січня 1958 року Тараса Крушельницького було реабілітовано. Невдовзі після цього вона нарешті отримала новий паспорт, де вперше було зазначено її справжнє ім’я — Марія Тарасівна Крушельницька.

Від концертів до викладання

Як піаністка вона виступала в Києві, Львові, Одесі, Тернополі, а також у Західній Європі та США. Вона відкривала світові маловідомих українських композиторів. У своїх інтерпретаціях Марія часто підкреслювала національний характер мелодій. Ще за радянських часів Марія записала альбом на студії «Мелодія», а в незалежній Україні видала компакт-диск із творами композитора Кос-Анатольського, який приятелював з її батьком. Крушельницька стала лауреаткою Першого всеукраїнського конкурсу імені Миколи Лисенка, отримала звання народної артистки України, а також викладала у Львівській національній музичній академії, де з 1991 по 1999 рік була ректоркою. Зрештою Марія усвідомлювала важливість виховання нового покоління музикантів, тому ініціювала створення конкурсу на краще виконання творів українських композиторів. Його проводять уже понад десятиліття і до сьогодні. Валерія Нога для Полтавської хвилі Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.