Від кадрового голоду до євростандартів: що зараз відбувається з роботою на Полтавщині

На ринок праці Полтавщини нині тиснуть два фактори: гострий дефіцит людей через війну, мобілізацію та міграцію, а також перехід на європейські стандарти роботи. Сьогодні компанії змушені конкурувати за фахівців. За даними опитувань, 74% українських підприємств відчувають кадровий голод, тоді як державні центри зайнятості закривають лише 41% вакансій. Водночас євроінтеграція встановлює нові правила гри: від обов'язкового офіційного оформлення до жорсткіших вимог щодо безпеки та соціальних гарантій.

«Полтавська хвиля» з'ясувала, як ці зміни впливають на регіон, чи готовий місцевий бізнес працювати по-новому та чому рівень зарплати залишається головним аргументом у виборі між Україною та еміграцією.

«За сто тисяч легше жити вдома»: історія баристи

Ситуацію на місцевому ринку праці добре ілюструє історія полтавського баристи Євгена. Він знайшов роботу через Instagram, маючи вдосталь часу на вибір оптимального варіанта. За період роботи йому кілька разів підвищували зарплату, і цих грошей вистачило навіть на закордонну подорож. Проте левова частка доходу, як і раніше, йде на базові потреби: оренду житла та продукти.

Після школи хлопець жив у Німеччині, де мав вищий дохід та надійні соціальні гарантії. Утім, зараз він свідомо обирає Україну.

«Люблю свою країну, відчуваю за неї відповідальність», — пояснює Євген.

Водночас він озвучує суму, яка б остаточно зняла питання трудової міграції: 100 тисяч гривень на місяць. Саме такий дохід, на його думку, гарантує комфортне життя вдома.

Попри офіційне працевлаштування, хлопець не має оплачуваних відпусток чи лікарняних. Навіть легальна робота поки що не гарантує умов, яких вимагає європейське трудове право.

Євроінтеграція ринку праці: що змінюється

Щоб зрозуміти, куди рухається ринок, варто розрізняти два фактори. Якщо дефіцит кадрів спричинений переважно війною та демографічною кризою, то нові стандарти взаємодії бізнесу з працівниками диктує євроінтеграція.

Як кандидат на вступ до ЄС, Україна зобов'язалася переписати трудове законодавство. Новий Трудовий кодекс (проєкт №14386) уже лежить у Верховній Раді й адаптує понад 30 європейських директив. Документ має повноцінно запрацювати у 2027 році. Три нововведення, які найдужче вплинуть на звичайного полтавця:

• Прозорі умови. Роботодавець муситиме письмово фіксувати все: від графіка до зарплати. А наявність трудових відносин визначатимуть за фактом реальної роботи, а не за тим, як назвали договір. Це кінець епохи «роботи на чесному слові».
• Підвищення мінімалки. Мінімальна зарплата має підтягуватися до рівня 50% від середньої по країні.
• Безпека. Європа вимагає перейти від карального принципу до концепції «нульового травматизму» (Vision Zero). Це означає, що директор має не розслідувати нещасний випадок, а діяти на випередження — оцінювати й усувати ризики на кожному робочому місці.

Євроінтеграція сама по собі не гарантує швидкого зростання зарплат. Рівень доходів залежатиме від економічного розвитку країни, інвестицій та продуктивності праці. Натомість головна зміна полягає у тому, що працівник поступово отримує більше гарантій та інструментів для захисту своїх прав.

Дефіцит кадрів та середня зарплатня

За даними Держстату, квітні 2026 року середня зарплата на Полтавщині склала 24 963 гривень, це приблизно на 18% нижче за середню по Україні (30 515 гривень). Саме цей розрив стимулює міграцію, тоді як економіка гостро потребує робочих рук. За оцінками Мінекономіки, у найближчі десять років країні забракне близько 4,5 мільйона працівників. У першому кварталі 2026 року роботодавці подали до центрів зайнятості 148 тисяч вакансій, але закрити вдалося лише 41% із них. За даними опитування «Інтерфакс», 74% компаній називають проблему значною, ще 21% — частковою, і лише 5% не мають браку фахівців.

Ринок праці остаточно перетворився на «ринок кандидата». Директорка з персоналу компанії «Нова пошта» Анна-Марія Сабов, яка веде масштабний найм у регіоні, зазначає:

«Шукачі стали вимогливішими, і це виправдано. Людям потрібна впевненість у завтрашньому дні, безпечні умови, офіційний дохід та підтримка у критичних ситуаціях».

За її словами, демографічна криза, міграція та мобілізація суттєво скоротили кількість доступних фахівців. Тепер роботодавцям доводиться підлаштовуватися під людину, а не навпаки: пропонувати зручні графіки, адаптувати робочі місця й інвестувати в навчання.

Найскладніше, додає Сабов, знайти фахівців, від яких залежатиме рух посилок:

«Найскладніше закривати вакансії в адресній логістиці та на терміналах: водіїв, кур'єрів, вантажників та приймальників. Це робота, яка потребує швидкості, витривалості та безпосередньої присутності на робочому місці».

Саме тут дефіцит б’є найболючіше, адже таку роботу неможливо виконати дистанційно чи з-за кордону.

Чотири шукачі на вакансію і вдвічі менша за середню зарплата

Наприкінці травня 2026 року середня зарплата у вакансіях від центру зайнятості становила 13 545 гривень. Це майже вдвічі менше за фактичну середню зарплату в області. Про це нам стало відомо з відповіді на запит.

У травні через центр зайнятості роботу шукали вісім тисяч людей (з них 5,8 тисячі мали статус безробітного). На шукачів припадало лише 2,1 тисячі вакансій. У середньому це четверо претендентів на місце. Статистика створює ілюзію безробіття, проте середній показник приховує розрив між галузями:

Ринок праці на Полтавщині розділився: за кваліфікованих робітників із «золотими руками» (токарі, слюсарі, електромеханіки) роботодавці ведуть боротьбу, тоді як на інші роботи шикуються черги. Найбільший кадровий дефіцит фіксують серед робітничих професій (27% від усіх вакансій) та у сфері торгівлі і послуг (21%). Натомість вузькопрофільних лікарів чи інженерів на обліку служби зайнятості просто немає.

Крім того, війна змінила гендерний баланс ринку. Якщо до повномасштабного вторгнення частка жінок серед безробітних становила 51%, то зараз — 82%. Через мобілізацію чоловіків жінки на Полтавщині активно опановують нові фахи, беручи участь в експериментальних програмах навчання на водійок вантажівок та електрогазозварниць. Якщо у 2019 році роботодавці пропонували 77,6 тисячі вакансій, то у 2021-му (після ковіду) цифра впала до 30 тисяч. Далі було зниження до 21 тисяч (у 2024-му) та незначне відновлення до 24 тисячі торік.

А як українські зарплати виглядають на тлі Європи?

За останніми даними Eurostat, середня скоригована річна зарплата працівника на повну ставку в країнах Євросоюзу становить близько 39 800 євро на рік (154 200 гривень на місяць до вирахування податків). У середині Євросоюзу є розрив у зарплатах:

У Люксембурзі середня річна зарплата сягає майже 3 860 000 гривень, у Німеччині — близько 2 500 000 гривень.

У сусідній Польщі цей показник становить близько 81 тисяч гривень на місяць, а найнижчий рівень у Болгарії — близько 59 500 гривень на місяць.

На цьому тлі полтавська середня зарплата у майже 25 тисяч гривень (близько €550) навіть порівняно з найбіднішою країною ЄС, відстає більш ніж удвічі.

Як бізнес утримує людей на Полтавщині?

Наразі конкуренція за таланти виходить за межі галузей. У тій же «Новій пошті» зізнаються, що борються за кадри не лише з іншими логістами, а й з ритейлом, агросектором та виробництвом. Головний інструмент утримання — стабільність та можливість кар'єрного зростання (наприклад, 70% керівників компанії виросли з рядових посад).

Схожа ситуація на Оржицькому молокозаводі. Вихід на європейські ринки зобов'язує підприємство тримати високу якість продукції, що неможливо без кваліфікованих і вмотивованих працівників. Тому високі стандарти безпеки й оплати стають не лише вимогою ЄС, а й базовою умовою збереження колективу.

Замість висновку

Ринок праці Полтавщини сьогодні змінюється швидше, ніж будь-коли раніше. Війна, міграція та мобілізація створили дефіцит працівників, а євроінтеграція поступово змінює стандарти роботи та очікування людей від роботодавців.

У результаті працівники отримують більше можливостей впливати на умови праці, а бізнес змушений конкурувати не лише зарплатою, а й стабільністю, безпекою та соціальними гарантіями.

Втім, головне питання залишається відкритим. Якщо європейські стандарти праці поступово стають нормою, то рівень доходів усе ще відстає від очікувань багатьох українців.

Саме тому сьогоднішня дискусія про євроінтеграцію ринку праці — це не лише розмова про нові трудові договори чи вимоги до роботодавців. Це розмова про те, чи зможе Україна створити умови, за яких люди обиратимуть залишатися вдома не лише з патріотичних міркувань, а й тому, що тут можна побудувати стабільне та гідне життя.