Всі гріхи сучасних ЖК, або як мало бути у Полтаві здорової людини

Погляньмо на типові двори у житлових комплексах. Машини, дитячий майданчик, тротуари, дещиця дерев, машини, трішки лавок, машини і… машини.

Що з цим не так і як мало бути у місті здорової людини говоримо з урбаністкою та архітекторкою Іриною Оя.

«Абсолютно всі вже звикли до таких дворів. Для нас це вважається нормою. Якщо людина не була за кордоном, то для неї – ок. Ну це умовно як в совку, де люди жили без джинсів. Якщо якихось нарядів не було, ніхто за цим не сумував, бо не бачив. От з дворами схожа ситуація виходить», – розповідає фахівчиня Ірина Оя.

Та це ж типовий двір, в чому проблема?

А в тому, що не все так просто, як здається на перший погляд. Наприклад, цей двір у ЖК на Сергія Параджанова такий типовий, що підставте на його місце будь-який інший схожий, і вловите суть.

1. Коли на перших поверхах працюють кафе, аптеки чи невеликі крамнички, вулиця живе. Натомість високі цоколі, де вікна підняті вище рівня очей, або глухі стіни без комерції перетворюють простір на мертву зону. І тут мова про безпеку (чому так – розповідаємо трішки нижче).

2. Часто буває, що прибудинкова територія – це лише пожежний обʼїзд та стоянка. Нерідко стоянка з обʼїздом співпадають, бо паркомісць не вистачає. Тож коли ми запарковуємо підʼїзд, пожежна машина не може підʼїхати. За словами Ірини Оя, це поширена проблема.

Наприклад, у 2025 році рятувальники не змогли проїхати на виклик до Садового через припарковані автомобілі.

«Якщо ЖК розташований далеко від інфраструктури, а громадський транспорт не доступний та не комфортний, то люди користуються автомобілями, що призводить до запаркованого двору. Бо в Україні громадський транспорт – це не про гідність, а більше про зневагу».

3. Ще одна проблема – це брак уваги до озеленення. Дерева важливі для охолодження будівлі та ментального здоровʼя.

Це доводить теорія відновлення уваги. Місто втомлює мозок та концентрація на цифровому шумі призводить до виснаження через тривале фокусування на складних або монотонних завданнях.

Перебування на природі не вимагає від нас зусиль для фокусування. Навпаки, споглядання дерев чи паркових пейзажів допомагає мозку відпочити. Тож озеленення – це не лише декор, а й терапевтичне відновлення.

4. За словами урбаністки, на все потрібно дивитися з міркувань безпеки. Якщо навколо дитячого майдначика гасають машини, то він має бути мінімально обгороженим.

І проблеми на цьому не закінчуються.

Не кількістю і висотою, а якістю

Ірина Оя розповідає, що в Україні всі звикли, що кожні кілька років межі міста сунуться в протилежний бік від центру.

«Насправді, це дуже дорого для міста, бо треба протягувати комунікації. Краще працювати в сторону щільності. Але щільність не дорівнює висотність. Це не означає, що нам потрібно 25 поверхів налупашити», – говорить фахівчиня.

Наприклад, ось схема, як використати площу для забудови різних конфігурацій. При грамотному проектуванні можна зробити невисоку, але щільну забудову.

«Коли ми розширюємо місто, то робимо собі ведмежу послугу. Тоді у місті збільшуються відстані, відповідно дорога до базових потреб займає більше часу», – зазначає фахівчиня.

Життя у багатоповерхівках суттєво обмежує інтеграцію людини в міський простір. Велика висота створює фізичний і психологічний бар’єр: чим вище ви живете, тим менше у вас бажання зайвий раз виходити на вулицю, що розриває зв'язок із середовищем.

Величезна кількість мешканців у під’їзді породжує анонімність. Висотна забудова перетворює сусідів на випадкових незнайомців, що практично унеможливлює нормальне спілкування та формування спільноти.

Більше про важливість спілкування у місті ми розповідаємо у тексті «Полтава депресивна? Що не так з нашими спальними районами».

«Я живу в пʼятиповерхівці та люблю саджати квіти на балконі. Так з сусідами виникає смолток, ми всі знайомі. Та і людям з пʼятого поверху все видно. Це також про безпеку», – наводить у приклад Ірина.

Безбарʼєрність

Ірина Оя розповідає, що значна кількість ЖК не доступні для людей з інвалідністю, бо місто не контролює та не виставляє розширені вимоги для цього. Забудовники знають, що люди все одно куплять квартиру, тож нащо старатися.

Безбар'єрність – це не лише про людей з інвалідністю, це про всіх.

Ірина зазначає, що маломобільність може стосуватися будь-кого в будь-який момент життя. Хто завгодно може зламати ногу, завести дитину чи пересісти на велосипед.

Облаштовуючи бізнес із бар’єрами, підприємці власноруч обмежують коло своїх клієнтів та втрачають прибуток. Ірина ділиться, що сьогодні є мами, які свідомо обирають заклади, куди можна легко зайти, і принципово ігнорують «недоступні» місця, адже для них кожен похід у магазин чи кафе не має перетворюватися на складний квест.

Важливо розуміти, що на етапі проєктування новобудови закласти вхід на рівні землі зовсім не складно. Це може бути нелегко під час адаптації старого житлового фонду, але й там варто шукати рішення.

Буває, що доступність додають для годиться. Як приклад, у ЖК «Петрівський Квартал», де є табличка з шрифтом Браєля.

Це класно, круто, інклюзивно та доступно, проте на тактильну смугу чи покриття, щоб дійти до неї, забудовників вже не вистачило.

«Сенс тактильної плитки в тому, що вона показує напрямок руху для людини. Незрячі люди, які користуються білою тростиною, орієнтуються по цій плитці. Також вони можуть орієнтуватися по бруківці. Тож у дворах важливо правильно підбирати покриття».

Чому закриті ЖК – це ілюзія безпеки

Окремий тренд сучасного житла — закриті території. Забудовники можуть подавати це як бонус і безпеку, за які покупці готові переплачувати. Але на практиці паркани часто стають проблемою і для міста, і для самих мешканців.

Ірина Оя говорить, що великий, закритий ЖК – це не екологічно для міського полотна, бо людям потрібно обходити їх по пів кілометра:

«Прийнято вважати, що закрита територія – це безпека, тож квартира в таких ЖК коштує дорожче. Проте в більшості випадків закриті двори — незаконно, бо це перекриття доступу мешканців міста до комунальної власності».

За словами урбаністки, коли територія закрита і люди не проходять там транзитом – це значна проблема.

Уявіть ситуацію, ви йдете по темній вулиці пізно ввечері. Позаду плентає незнайомець. Наскільки ми безпечно почуваємося в цій ситуації? Якщо ця людина пришвидшує крок, то параноя вийде за межу. Ірина зазначає, на оперативну допомогу від охоронця, якщо він є, не варто покладатися.

А тепер порівнюємо це з відкритою територією, де є кафе, люди вигулюють домашніх улюбленців та загалом багато зівак. Не факт, що при небезпеці хтось би кинувся нас рятувати, але це вже менший шанс скоєння правопорушень.

Бабусі, що сидять біля підʼїздів – це практично найкраща система охорони. Адже якщо щось трапиться, шанс, що хтось підніме гвалт значно більший. Та і людина ще кілька разів подумає, чи варто робити правопорушення, коли всі все бачать в режимі реального часу.

Про це також пише канадсько-американська письменниця, активістка та теоретикиня містобудування Джейн Джейкобс у книзі «Смерть і життя великих американських міст» (відривок з сайту Mistosite.org.ua). За її словами,, справжня безпека міської вулиці базується на її людності та чіткому розділенні між приватним простором і публічним. Головним фактор захисту – «очі вулиці», а саме розвернені до тротуару вікна будівель, завдяки яким місцеві мешканці стають природними наглядачами.

Щоб ця система працювала, на вулиці має бути постійний потік пішоходів, який робить вуличне життя цікавим для спостереження з вікон і збільшує загальну кількість «очей».

«Закриті території можуть бути комбінованого типу, де основна територія – відкрита, транзитні зони збережені, і паркан не глухий трьохметровий, а прозорий, щоб все проглядалося. Бо основна безпекова система – це люди».

Ідеальний ЖК

Ідеальний ЖК — це простір для людей, а не для машин. Він повністю безбар’єрний та має двір без автомобілів і парканів. Будинки в ньому невисокі — усього 4–5 поверхів, що створює затишок і не тисне на людину. Фасади мають бути архітектурно продуманими та енергоефективними, а не просто розфарбованими в яскраві кольори.

Поруч має бути якісний громадський транспорт, а також робота, школи та заклади харчування. Обов’язкова умова — багато дерев і паркових зон. Це створює приємний мікроклімат, щоб влітку ви дихали свіжістю, а не розпеченим асфальтом. Це не утопія, а реальні стандарти комфортного життя.

Цьому описує відповідає концепція доступного житла Almenbolig+. Це система, розроблена з урахуванням економії та зручності виробництва, водночас забезпечуючи велику гнучкість у можливостях дизайну.

Базові модулі можна організувати в численних варіаціях. Від окремо розташованих будинків з низькою щільністю забудови до рядних будинків та чотириповерхових точкових будинків. Вони можуть формувати різні планування квартир та типології будівель.

Систему можна використовувати для будівництва будинків з садами або терасами. Гнучкість будівельних блоків також дозволяє різноманітно взаємодіяти з ландшафтом для створення відкритих просторів.

Також фахівчиня навела приклади ЖК, які їй подобаються:

Дерев’яне житло у вигляді пагорба у Стокгольмі. Як пише «Хмарочос», житловий комплекс побудовано за каскадним принципом. Будівлю зібрано з 196 готових кубічних модулів площею 3,6х3,6 метри, що мало здешевити будівництво. При цьому модулі оббито кедровими панелями. Максимальна висота будинку – 36 метрів.

У будинку передбачено велопарковку, дитячий садок та спеціальний «дитсадочок» для собак, де власники можуть лишити тварину вдень. В інтер’єрах квартир – біла дубова підлога та поверхні з натурального каменю.

Та Курдонери у Львові.

І ЖК З.40 теж у Львові:

Ми занадто довго сприймаємо захаращені автівками двори та багатоповерхові «людяшники» як неминучу норму. Проте жити інакше — можливо. Місто здорової людини – це те, де архітектура поважає її, бізнес відкритий для всіх, а двір стає місцем для спілкування, а не просто стоянкою.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.