«Вживати – це померти»: історія про те, як після 10 років наркозалежності увійти в ремісію

Ми поговорили з Дмитром про причини наркозалежності, одужання і складний вибір, який щодня постає навіть перед тими, хто не вживає роками.

Дмитро Чикуров – консультант з хімічної залежності, експерт із соціальної адаптації та психолог з 10-річним стажем вживання наркотиків. І хоч на цей час чоловік уже 19 років у ремісії, він досі чітко памʼятає, як наркотики можуть відправити тебе в паралельний світ, де ти самовпевнений та сконцентрований, доки твоя свідомість і тіло гниють в реальності.

Ми поговорили з Дмитром про причини залежності, шлях до одужання і складний вибір, який щодня постає навіть перед тими, хто не вживає роками.

Перша спроба

Дмитро розповідає, що наркотична та алкогольна залежність – це хронічна хвороба, а не відсутність сили волі. Людина пробує наркотики через неприйняття світу й прагнення «розширити горизонти». Коли внутрішній стан та дійсність не сходяться, вона шукатиме порятунку.

Інколи знайомство з речовинами починається з куріння трави: хтось на цьому зупиняється, а хтось шукає нове та важче.

Спершу Дмитро не був прихильником наркотиків. Чоловік надмірно споживав лише алкоголь. Аж ось одного разу, коли Дмитру було 20, товариш запропонував спробувати. Хлопця не пройняло. Тож Дмитро спробував ще раз і ще раз.

Таке «безтурботне» життя тривало певний час. Аж поки одного разу Дмитро зрозумів, що не може заснути, бо рука нестерпно болить. Він зустрівся з товаришем та розповів про це. На що друг відповів: «я тебе вітаю, у тебе почалися “кумари” (абстинентний синдром або ломка – ред.)».

Фото з Facebook Дмитра

Залежність

Дмитро описує «кумари» як потребу наркотиків для нормального існування. Так чоловік вліз у систему. Кожен день йому були потрібні наркотики. Без них він нічого не хотів та погано себе почував. Це була залежність. Спершу Дмитро вживав таємно від рідних. Він не був схожий на стереотипного наркомана. Гроші були, голова працювала і дозу купляв. Потім чоловіку стало пофіг на все.

З плином часу його життя перетворилося на замкнене коло: потрібно знайти гроші, щоб отримати наркотики. Змінювалися лише місця, де взяти кошти або дозу. Потім його почали звільняти з робіт.

Хтось може спробувати наркотики в дитинстві чи юності один раз, і біда його обійде, а хтось «підсідає» і стає залежним назавжди.

Залежність – це не лише щоденне вживання. Людина може шість днів жити звичайно, робити буденні справи, але голос в голові постійно повторює: п’ятниця, п’ятниця, п’ятниця – це день для наркотиків.

Фото з Facebook Дмитра

Дмитро усвідомлював, що в нього залежність. Він думав: «так, я алкоголік і наркоман, то й що?». Та розуміння було недостатньо – чоловік не хотів нічого змінювати. Понад 10 років він не жив, а «петляв».

У гонитві за продуктивністю чи натхненням наркотики можуть створити ілюзію всемогутності та дати короткочасний приплив енергії. Але це пастка: яскравий старт неминуче змінюється стрімким падінням і руйнацією людини.

З часом фізична потреба в наркотиках починає домінувати в житті: самосвідомість зникає, сімʼя, друзі та робота стають другорядними, а поняття моралі стирається. Під час ломки залежний може вкрасти чи навіть вбити заради дози, адже фізичний біль від нестачі наркотиків стає нестерпним.

Фото з Facebook Дмитра

Співзалежність

Залежність може псувати життя не лише наркозалежному. Родич, рідний чи друг, який несамовито хоче допомогти хворому, стає співзалежним. Близька людина перестає жити для себе, а її єдина мета – це допомога. Даремна допомога, яка тягтиме обох на дно. Бо відчайдушності тут ніколи не достатньо, адже шлях до відновлення – це бажання хворого вилікуватися.

І скільки разів його не лікуй у спеціальних закладах, все буде марно. У Дмитра є знайомий, який намагався не вживати шість років, але це були шість років думок «як хочеться наркотиків». Потім він зірвався. Йому з жалю допомагає родич. Вихід для співзалежного — зрозуміти проблему та працювати над собою. Найкращий варіант — це психотерапія.

Ремісія

Фото з Facebook Дмитра

За місяць до завершення другого терміну увʼязнення Дмитро зрозумів: «я не хочу здохнути на зоні чи десь в канаві». Чоловік не знав, чого він хоче, але збагнув, чого точно не хоче.

Дмитро вийшов з колонії та поїхав в одеський реабілітаційний центр, щоб пройти спеціальну 12-крокову програму. Ця методика допомагає залежним визнати проблему, змінити світогляд і підтримувати тверезість через чесність, самоаналіз та допомогу іншим:

1. Визнання, що ти безсилий, що залежність керує твоїм життям.
2. Віра в те, що існує сила, здатна допомогти.
3. Прийняття рішення довірити своє життя вищій силі.
4. Глибокий моральний самоаналіз.
5. Визнання помилок перед собою та іншою людиною.
6. Готовність до змін.
7. Покірне прохання усунути помилки.
8. Складання списку людей, яким було завдано шкоди.
9. Компенсація шкоди, де це можливо.
10. Продовження особистого аналізу та визнання помилок.
11. Пошук способів покращення зв’язку з вищою силою через молитву та роздуми.
12. Донесення принципів програми до інших залежних.

Фото з Facebook Дмитра

У процесі відновлення Дмитро зрозумів, що також алкозалежний. Тож чоловік відмовився від цих двох отрут.

Після місяця у реабілітаційному центрі Дмитру було страшно повертатися у рідне місто. Проте в Полтаві дуже сильна та добра спільнота анонімних залежних. Дмитро відвідував їхні зібрання, дотримувався рекомендацій і не давав собі права на помилку. Чоловік змінив свої звички та почав робити те, чого раніше ніколи не робив, наприклад, почав завжди платити в громадському транспорті.

Наразі вже понад 19 років Дмитро не вживає речовин, які змінюють свідомість. Чоловіку абсолютно комфортно відмовитися від алкоголю в хорошій компанії на святах чи заходах. У погану компанію йому йти не цікаво.

Проте перший рік триматися було важко. Тож він не провокував себе і дотримувався правила HALT — не дозволяв собі бути голодним (Hungry), злим (Angry), самотнім (Lonely) чи втомленим (Tired). Ці стани найнебезпечніші для зриву. Загалом відновлення – це маленькі кроки, які повільно, але неухильно ведуть до мети.

Фото з Facebook Дмитра

Між залежним, який одужує, і просто залежним – різниця лише в одну дозу. Залежність ніколи не вдасться вилікувати, можливо лише досягти ремісії.

Комплексна реабілітація – фізичне відновлення, робота з психологом та відвідування анонімних груп – може тривати місяцями чи й роками. Дмитро ділиться, що він був жорстоким консультантом по хімзалежності, бо хворі – це кришталеві їжачки: колючі, але дуже тендітні. Під час відновлення у центрі людина звикає до тепличних умов, а після виходу її ламає безжалісний світ.

Дмитро розповідає історію свого старого друга. Вони росли разом, потім їхні шляхи розійшлися. Товариш теж почав вживати наркотики та сидів у вʼязниці. Він пройшов реабілітацію й намагався швидко одужати, але зрештою зірвався. Потім через нестачу грошей перейшов на алкоголь. Зараз він збирає сміття, здає та купує спиртне. Велика ймовірність, що він вже ніколи не одужає.

Для Дмитра це приклад, куди він не хоче повертатися: