«До нас доходить пізно, що треба боятися, і тоді це вже не актуально»: чому варто дивитися фільм «Куба і Аляска»
Зміст
Вступ
Спочатку про нагороди та покази
Про що
Аляска
Куба
Спочатку про нагороди та покази
Світова прем’єра «Куби і Аляски» відбулася 19 червня на європейському фестивалі документального кіно Sheffield Doc Fest у Великій Британії. Бельгійська прем’єра – 22 червня на BRIFF. Фільм отримав:- приз журі та приз глядацьких симпатій на Міжнародному кінофестивалі у Брюсселі (BRIFF).
- «Куба і Аляска» була частиною програми Focus Ukraine, у межах якої показували картини, що розповідають про війну та життя в Україні.
Про що
У центрі історії дві жінки – Куба і Аляска, вони подруги у житті та парамедикині на війні. Куба має такий позивний, бо тусила на Казантипі, була засмагла та мала афрокоси. Аляска стверджує, що її так називають, бо вона «далека і трохи відморожена». На екранах вони такі справжні, що хочеться доторкнутися й обійнятися. А ще вони такі різні, що само по собі приходить розуміння – якби не війна, вони б навряд чи перетнулися. Куба на війні з 2014 року. Аляска на той час ще навчалася на лікаря-педіатра в Одесі, потім працювала журналісткою в Києві, а тоді почалася повномасштабна війна. Останні факти ми прочитали у одному з інтервʼю парамедикині, бо ж у фільмі ніхто з них не згадує, що було до війни. Є лише тут і зараз. Тут і зараз вони надають допомогу пораненому та намагаються впоратися з китайським турнікетом. Тут і зараз – заселяються в напів розвалену хату. Тут і зараз Куба малює ескізи одягу, колекцію якого представить у Парижі та втілить свою дитячу мрію, а Аляска складає іспит з англійської у медеваку. Тут і зараз у будинок влучає шахед і Аляска отримує поранення. А далі її чекає складне відновлення.Аляска
Відновлення Аляски наштовхує на думку про те, через що доводиться проходити пораненим і де вони знаходять внутрішні сили та мотивацію. Чим вони займаються, окрім щоденних фізичних навантажень, аби не загрузнути у роздумах про травму. Зачіпає епізод, у якому Аляска говорить про те, чому пішла на фронт. Спойлер – не через людей та любов до України. І її мотивація так відгукується, що в голову приходить лише одне: «Точно. А насправді ж у багатьох з нас така мотивація».Куба
Куба, яка залишається без подруги, балансує поміж фронтом та цивільним життям. Вона у напів розтрощений будівлі в цивільному одязі розмовляє з мамою в той момент, коли її побратими забирають у неї телефон і починають кричати «Мама Лєна, прівєт». І цей епізод чи не найкраще показує ті сильні майже родинні звʼязки, які виникають на фронті. Разом із тим, зʼявляються думки, як швидко ми зближуємося з тими, хто ще вчора не був у нашій бульбашці, і віддаляємося від тих, кого вважали кращим другом і хто залишився десь там, у цивільному житті. Куба – це про контрасти. Вона майже постійно жартує та посміхається. Навіть якщо перед цим рятувала чиєсь життя. Ось вона у Франції, потім їде до мами в Іспанію, а вже наступної миті – це зовсім інша жінка, яка одразу з потяга відправляється евакуювати поранених. І якщо Аляска – це про силу рухатися далі після поранення і почати все наново. То Куба про важливість триматися і жити там, де здається, це неможливо. Не хочеться писати банальні речі про те, що це історія про сильних жінок та фронтові будні. Бо ж усе у цьому фільмі живе та наповнене сенсом. Вони жартують та посміхаються. Сплять на надувних матрацах. Вішають автомати біля дверей, на яких висить біла тюль. Ходять у яскравих тапках і мають на підвіконні троянду. Хоч і стоїть вона у напів розтрощений будинку. І ці всі речі якнайкраще показують, що перед нами люди, а не просто статистика, як у новинах. Що це жінки, зі стрілками на очах та завивкою на волоссі. Особистості, що розвиваються та вчаться. Після фільму у вас точно виникне бажання порефлексувати та переосмислити те, що жінці не місце на війні. Подумати про те, що світ війни зовсім інакший. Не такий, як його уявляють цивільні. До того ж навряд військові розкажуть цивільним про нього, тому у останніх є можливість підглянути, щоб зрозуміти. І хоча крізь весь фільм проходять ниточки, що повʼязують військових із тими, хто залишився в тилу, після перегляду фільму стає очевидним, що ці ниточки слабшають, бо є люди, які через силу обставин починають розуміти тебе краще та стають ближчими, бо всі ми під час цієї війни змінюємося. А «Куба і Аляска» допомагають це усвідомити та прийняти як факт, без зайвого трагізму. Загалом, сам фільм мотивує не згірше ніж реклама «А мій в Азові», якщо ви зрозуміли, про яку мотивацію я говорю:). А фінальний епізод показує, що життя плинне, колись воно закінчиться і лише від тебе залежить, як ти це сприймаєш. «Я хочу щоб на моєму похороні було весело», – каже Куба. «А я труну з бльостками», – відповідає Аляска. «Колись же ми помрем, – віджартовуються дівчата. – А прикинь, зараз ми оце говоримо, що колись, а тут ракета летить».0
