Ісус чи Ярило? Як християнство зробило геніальний ребрендинг полтавського язичництва

Якби полтавців просили назвати три будь-які релігійні свята, немає сумнівів, що серед них би був Великдень. І справа не тільки в церковному значенні, а і в народних звичаях, які формувалися задовго до прийняття християнства і часто мають магічні сенси, які аж ніяк не конектяться з церковними канонами. Ми знайшли спогади старожилів, праці етнографів та розібралися в церковних канонах, аби розповісти вам де релігія, а де язичницькі традиції.

Що було раніше – курка чи яйце, або Ісус чи Ярило?

Великдень до християнства

До прийняття християнства наші предки відзначали весняне рівнодення, коли день ставав великим, тобто більшим за ніч.

Віктор Андрієвський у своїй книзі «Звичаї українського народу» писав:

«Уже сама назва нашого свята: Велик-День вказує на те, що нарід святкує той день, що є великим, довгим, бо ту ж подію Христового Воскресення святкується урочистою церковною відправою вночі, напередодні. У нас це свято тому зветься “великим днем”, що воно є святом сонця, в тій добі його нічного колування, коли день по веснянім рівноденні став уже довший, як ніч».

Тоді чоловіки розпалювали багаття і вірили, що якщо коли воно горітиме до світанку (поки не згаснуть усі зірки), то збудуться найзаповітніші бажання. А ще вогнище символізувало перемогу весни над зимою. Факт розпалювання вогнища у своїй книзі «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» описує Степан Килимник. Науковець також зауважував, що вірування про те, що вогонь має горіти до зникнення останньої зірки були пов’язані з передачею енергії земного вогню небесному світилу (Сонцю), щоб воно швидше прогріло землю.

Галина Лозко, описуючи День Ярила зауважувала, що у жінок були свої ритуали – вони збиралися на світанку, обирали одну дівчину богинею, роздягали її та обливали холодною водою. Опісля прикрашали тіло дівчини травами, квітами та запрягали в плуг. У такому вигляді вона мала пройти навколо всього села. Тоді, за віруваннями – земля пробудиться від сну та буде родючою. Оголеність була символом первісної чистоти та магічного «оголення» землі перед посівом. Обливання водою — це імітативна магія для викликання дощу. Прохід з плугом навколо села мав «розімкнути» землю після зимового сну.

Опісля всі поверталися додому, накривали святковий стіл, обливали одне одного водою, водили хороводи та стрибали через багаття. Уже тоді у наших предків формувалася багата обрядовість свята, включаючи розпис писанок та випікання великоднього короваю, бабки тощо.

Великдень після християнства

За Старим завітом в основу свята покладена біблійна легенда про вихід юдеїв з єгипетського рабства. Саме після того як Мойсей вивів євреїв з Єгипту на них наслали десять кар. Остання кара була – смерть усіх первістків. Але щоб янгол смерті оминув оселі євреїв, вони мали помазати одвірки кров’ю жертовного ягняти. А Пасха буквально означали минути або пройти повз. Тож ангел смерті пройшов повз оселі і діти були врятовані.

Відповідно до Нового завіту, християнський Великдень святкують після юдейського. В основі – воскресіння Ісуса Христа, який приніс себе в жертву. Тобто Ісус став новим агнцем, а його кров на хресті, врятувала людство від духовної смерті та гріхів.

Однак, навіть після християнізації, багато з язичницьких обрядів та символів збереглися у народній культурі, додаючи святкуванню Великодня особливий колорит та глибину значень.

Ритуальний хліб: паска, коровай, баба… що ще?

Вас точно не здивує той факт, що святковий хліб наші предки випікали ще до християнства, а паску, яку так і не змогли викорінити, зробили символом воскресіння Ісуса Христа. Наприклад етнологиня та релігієзнавиця Галина Лозко зауважує, що:

«На Великдень, як одвічний народ-хлібороб, українці випікають ритуальні хлібини, короваї, солодкі пишні баби, колачі. Цей священний хліб має бути якомога вищим — це символ родючості, плідної сили. Саме з таким розумінням цих святощів довго боролися християнські попи, але так і не змігши їх викорінити, змушені були дозволити їх, включивши до своїх церковних ритуалів та надавши їм зовсім іншого ідеологічного значення — “воскресіння Ісуса Христоса”».

Після насильницького впровадження чужої віри, попи майже впродовж сімсот років накладали покарання на українських селян, які щороку з настанням весняного рівнодення, коли літнє світло перемагає зимову темряву, здійснювали обряд причастя до Космічного Воскресіння Світла. І лише завдяки зусиллям церкви аж наприкінці 18 початку 19 століття, народ нарешті повірив, що яйце є символом воскресіння Ісуса. (Із книги Галини Лозко «Українське народознавство»).

Тож підсумовуючи – Великдень — це ідеальний приклад того, як християнство зробило геніальний «ребрендинг» давніх аграрних культів.

Християнство чи язичництво?

Краєзнавиця та екскурсоводка Анна Шендрик, яка проводить у Полтаві лекції про великодні традиції українців зауважує, що у нас відсутні писемні джерела і через те важко відслідкувати, коли саме дохристиянські традиції переплелися з релігійними.

«У записах 1073 року, які у своїх працях наводить Олекса Воропай, Вербна неділя вже була. Тобто тоді вже був мікс християнського та дохристиянського. А Павло Чубинський записував, що були христосувальні обходи, коли діти бігали по хатах, христосувалися і вітали господарів зі святом, а ті їх обдаровували».

Анна Шендрик зауважує, що звичаїв суто полтавських ми не маємо, все одно вони повторюються у регіонах. Тому ми поговоримо про найпоширеніші та про те, як вони трактуються народом і що означають у церкві.

Почнемо з Чистого четвера

Народні вірування

На Лівобережжі існувало повір’я, яке у своїй книзі описав Олекса Воропай. Мовляв, у Чистий четвер до схід сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Отож, хворі люди купалися, бувало, вночі (поки ворон дітей не купає), щоб очиститися від хвороб. Викупавшись, хворий набирав зі свого купелю відро води, ніс ту воду на перехресну дорогу і виливав — щоб там усе лихо зоставалося. А дехто ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров’я в ручки, в ніжки і в живіт трішки».

Іще трішки дохристиянських вірувань:

• купання дітей до світу, щоб прогнати смерть, хвороби, щоб здорові були;
• віра в четвергове купання, як лікування від чорної хвороби;
• дівчата мусять скочити у воду з одежою, а в крайньому випадку – вмитися, щоб набути красу й здоров'я;
• вірування, що покійники не вийшли з роду й родини, а перебувають далі в роді;
• вірування в очисні вогні та страсну свічку, що відганяє нечисту силу;
• вірування, що за паску-бабу, присвячену сонцю, сонце подасть життя й здоров'я всім членам родини, називаючи їх поіменно.

Церковний канон

Великий четвер – день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної вечері розділив останню трапезу. Цей день іще називають Чистий четвер, і всі християни східного обряду намагаються причаститися. Увечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових страждань.

Що зараз

Ми вмиваємося щонайраніше, печемо паски, прибираємо в оселі. І миємо вікна. Куди ж без чистих вікон)

Страсна п’ятниця

Народні вірування

Цей день має особливі забобони. Не можна прибирати, прати, шити, рубати, тесати, веселитися, співати чи вмикати гучну музику. Заборонено займатися важкою фізичною працею. У Страсну п’ятницю не готували їжу — часто обходилися простою трапезою або взагалі постили.

Старі люди говорили, що не можна дивитися в дзеркало і коли цього дня падає дощ, то буде сухий рік.

Але… У етнографічних працях є згадки про те, що у Страсну п’ятницю господині пекли паски і садили капусту. Про це згадував у своїй книзі Звичаї нашого народу Олекса Воропай:

«В п’ятницю печуть паски. Як тільки господині посадять паски в піч і загнітять їх свяченою вербою, вони йдуть на город і садять розсаду — «щоб капуста була здорова, як паска». Паски в печі вони накривають хусточками, які потім зберігаються і, як треба, вживаються на підкурювання від бешихи. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня всередині, то це віщує нещастя — хтось, кажуть, помре в цьому році».

Зауважимо, що цей звичай характерний переважно для Полтавщини, Слобожанщини та частково Поділля. Наприклад, на Галичині чи Західному Поділлі паски намагалися пекти виключно у четвер або суботу, вважаючи п’ятничну роботу великим гріхом.

Церковний канон

У Страсну п’ятницю з церкви виносять плащаницю – шматок тканини, в яку було загорнуте тіло Христа після зняття з хреста й на якій його зображено в труні. Під час богослужіння плащаницю тричі обносять навколо церкви, що символізує сходження Христа. Цього скорботного дня приписується нічого не їсти.

Що зараз

Страсна п’ятниця досі має сакральне значення. Більшість люду дотримується того, що  не можна прибирати і пекти паски.

Велика субота

Народні вірування

Господиня пече паски, опісля засовує в піч пекти поросятко, шинку, ковбаси. В гарячу піч засуває писанки запекти, а вийнявши обтирає сухою шматкою, яка набуває чарівних і цілющих властивостей, нею відкурюють хвороби. Крашанки найчастіше фарбує господар, лише коли зайнятий, то господиня. Варяться яєчка на освячення, потім шкаралупи пускали на воду до рахманів (за українськими переказами мешканці міфічного краю, які ведутьсуворий духовний спосіб життя). Далі готують святковий одяг, збирають продукти для освячення.

Увечері світять лампадку та свічку в хаті. Спати дорослим у цю ніч не можна. Молодь іде до церкви.

Церковний канон

Є певний набір церковних правил, про які потрібно пам’ятати. Серед них заборона веселощів, утримання від інтимної близькості, прибирання.

У цей день згадують лежання Тіла Христа в труні. Як пишуть церковні книги, у суботу, душа Ісуса Христа побувала в пеклі і розповіла там про те, що життя торжествує над смертю.

Зараз

Господині до обіду готують їжу, печуть паски, фарбують яйця. Господарі наводять лад у дворі (якщо не на фронті, бо час, товариство, вносить свої корективи у традиції). До 15:00 усі Великодні приготування мають бути завершені. У церквах починають святити кошики.

Великдень

Народні вірування

У цю ніч мрії добрих людей здійснюються; і щастя ходить у цю ніч, і приходить до тих, хто не спить. Бо ж до сплячої людини це щастя хоч і приходить, і могло б залишитись, але лихі сили підстережуть і вхоплять. Усі душі померлих, дідів-прапрадідів у цю ніч ходять по світу та присутні в кожній хаті своїх нащадків своїх. (За даними Олекси Воропая)

Малі діти та хворі можуть спати — їх охороняють духи прапрадідів.

Ще на Великдень:

• не можна займатися домашньою роботою – з клопотами піде щастя;
• освячені продукти не можна викидати, їх потрібно з’їсти за святковим столом, поділитися з рідними та сусідами або роздати бідним;
• гріх проливати кров тварин протягом Світлого тижня, адже вони теж радіють Христовому Воскресінню і славлять Бога;
• не можна викидати шкаралупу за вікно, щоб не потрапити в Ісуса й апостолів, які весь тиждень ходять по землі в жебрацькому дранті.

Церковний канон

Великодня ніч починається опівночі хресним ходом, після якого йде святкова Літургія. На початку служби священики та віряни обходять навколо храму з Плащаницею, символізуючи перехід до радості Воскресіння. Далі відбувається освячення великоднього кошика.

Зараз

Українці йдуть до церкви освячувати паски великодні кошики. Важливо стати ближче до священика, бо як окропить тебе святою водою, так цілий рік хворіти не будеш:). Опісля люди повертаються додому, аби поснідати освяченими стравами та запалюють церковну свічку в домі. На вулиці зі знайомим та рідними традиційно вітаються Христос воскрес! Воістину воскрес.

***

Тож скільки б ми не ходили до церкви, а все одно, прийшовши додому, запалимо свічку з вірою, що вона віджене нечисту силу. Будемо цілий рік зберігати в домі свячену сіль та воду, і бути певними, що вони наділені чудодійною силою. Та, якщо ви живете в селі, точно віднесете курям шкаралупи свяченого яйця, аби з’їли і протягом року гарно неслися. І це не забобони, над якими варто сміятися чи дивуватися з них. Це отой прадавній зв’язок з предками, що в переплетенні з християнськими традиціями і називається духовною культурою народу.

При підготовці матеріалу були використані етнографічні праці С. Климника, П. Милорадовича, О. Воропая, Г. Лозко.

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.