«Каховський обʼєкт» – чи варто дивитися перший український фільм про зомбі

Розповідаємо, чого очікувати від премʼєри українського фільму жахів про експерименти над людьми і боротьбу з ходячими мерцями.

1 жовтня в кінопрокат вийшов перший український фільм про зомбі «Каховський обʼєкт». Це ігровий масовий фільм, основна задача якого не в продукуванні нових сенсів, а в розвазі для глядача. Ну якщо, авжеж, ви отримуєте задоволення від полювання на зомбі. Великої кількості зомбі та гумору.  Фільм продовжує лінійку горорів FILM.UA під назвою «Кіногероїні темних часів», що стартувала минулого року з «Конотопської відьми». Кожна зі стрічок серії присвячена боротьбі зі злом. У першій частині боролися з російськими солдатами, у другій – з совєтами. У основі лінійки – жінка, наділена надприродними вміннями, яка рятує світ, або принаймні намагається це зробити. Зйомки «Каховського обʼєкта» тривали півтора місяця на шести локаціях, серед яких закинута молочна кухня та укриття науково-дослідного інституту радянських часів. Також у фільмі є кадри зруйнованої Каховської ГЕС, які зняли та надали військові. Бюджет «Каховського об’єкта»  за інформацією Укрінформ становить 500 тисяч доларів. Половину фінансування забезпечила компанія Film UA, іншу половину — приватні інвестори. Зауважимо, що на зйомки «Конотопської відьми» теж свого часу витратили 500 тисяч доларів. За 14 тижнів в українському прокаті касові збори досягли 57 443 591 грн.  Сюжет (без спойлерів) Події фільму відбуваються після підриву росіянами Каховської ГЕС. Військова Мара, яка на війні з 2014 року, розшукує свого молодшого брата, котрий пішов на завдання з побратимами, але не повернувся. Жінка впевнена, що він живий, тому з невеликим підрозділом вирушає на його пошуки. Дорогою військові натрапляють на бункер, у якому все заставлене бюстами лєніна та сталіна та завішано речами з совєтською символікою. Далі більше – на підрозділ нападає зомбі. Попри це, Мара впевнена – її брат живий і перебуває десь під землею, тому вона з побратимами продовжує шлях вперед, поки не натрапляє на божевільного вченого, який розповідає їм про експерименти, що відбувалися в бункері в 50-х роках минулого століття.  Під час фільму з головними героями траплятиметься безліч пригод у зомбі-каноні, від якого виробники стрічки не відходили. Є тут також і герої, що виживають, і небезпечна зона, і пошук безпечного місця, ну і куди ж без смертей та боротьби за життя.  Видно, що фільм задумувався з підтекстом: совєтські солдати-зомбі зі своїми поглядами, проблеми батьків та дітей, почуття провини, історії молодих хлопців, які крім війни ще нічого не бачили, погляди чоловіка, що ностальгує за совєтським союзом. Але це все насправді розкрито побіжно і розгледіти можна лише якщо маєте бажання аналізувати. Загалом же фільм, щоб дивитися та «насолоджуватися». Особливе місце у стрічці займає гумор. Він рятує її від зайвої пафосності.  – А не факт, що це зомбі. У нас доказів немає. – А хто? – Може, Таїсія Повалій.  Одна з найпафосніших сцен, коли четверо військових під гучну музику з автоматами вриваються у кімнату із зомбі замість нудотного «фе» викликає сміх, бо один з військових каже іншому: «Не вийобуйся». І у глядача одразу спадає оцей весь «героїчноврятуємосвіт«» антураж. Персонажі стають близькими. Їм віриш. Та і загалом акторський склад фільму вдалий: Марина Кошкіна («Малевич»), Ірина Кудашова («Смак свободи»), Володимир Ращук («Песики», «Конотопська відьма»), Олександр Яцентюк («Памфір») та інші.  Антураж Головне завдання будь-якого горору – налякати. Коли люди бояться? Певна річ, коли ототожнюють себе з тим, що бачать, коли все, що бачать, виглядає реальним. У цьому ж фільмі реальними виглядають лише головні герої. Ще на початку фільму один з військових на позивний Джміль прохає командира відправити групу на пошуки брата Мари, аргументуючи це тим, що У НЕЇ ДАР, І ВОНА ВІДЧУВАЄ ТАКІ РЕЧІ. Тож авжеж, з таким залізним поясненням командиру не лишається нічого іншого, як відправити групу на завдання. Далі музика – вона занадто гучна. Глядач поринає у звуки одразу. Зазвичай, музика у фільмах жаху готує глядача до того, що може відбутися за мить. І це очікування викликає адреналін. У цьому фільмі такого не вистачає. Щоправда, був один момент. Неочікуваний. Не розкажу.  Сам бункер у фільмі нагадав мені придорожню «Кімнату жаху» на в'їзді в Буковель – локацій небагато, але в них накидано забагато всього. Мабуть, це робилося в надії хоча б на чомусь втримати відвідувача. У «Каховському обʼєкті» так само, тому навіть рука, що звисає зі старої лампи, сприймається як елемент декорації, а не як частина фільму, яка теж мала б якось «працювати» у кадрі. Зі зʼявою на екрані професора фільм з «Кімнати жаху» перетворюється на захопливий квест для друзів, у якому божевільний вчений розповідає, де шукати брата головної героїні, де знайти зброю і від яких дій може зʼявитися ще більше зомбі. Та й самі зомбі не страшні, а якісь нещасні. Можливо, маски їм не до вподоби.    Ну і краще вам закрити очі, коли Мара рятуватиме Джмеля, та на сценах знищення зомбі поглядом, бо тоді враження від фільму зіпсується точно. Ну або ви вже не лякатиметеся, а сміятиметеся, чи закриватимете очі долонями, але не від страху.  Загалом, «Каховський обʼєкт» – це фільм, який показує, що в українців є потенціал знімати горор, якщо вдосконалитися в цьому і використовувати якусь свою фішку. Бо ж ідея із бункером, де над людьми проводять експерименти, а вони потім перетворюються на зомбі – не нова. Згадаймо, хоча б фільм «Ущелина» 2025 року, де двійко людей знаходять закинутий бункер із людьми-зомбі, що постраждали від експериментів. Або, якщо ви читали Кокотюху, є у нього історія «Повний місяць» про те, як совєтські вчені проводили експерименти над людьми в надії створити незнищенного універсального солдата.  Чи варто йти на фільм – так. Чи заслуговує він уваги – нудно не буде, відпочинете, буде про що поговорити протягом 20 хвилин після перегляду. Чи винесете з перегляду щось нове для себе – ні. Але чи всі фільми потрібно знімати, аби рефлексувати? Однозначно ні. Ну і наостанок, перша частина групи фільмів «Конотопська відьма» була значно гіршою. Але навіть без неї тут не обійшлося. Ви зрозумієте про що я, якщо досидите в кінотеатрі до кінця титрів.

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.