«Ми вирішуємо, хоронити чи ні»: як полтавські комунальники захопили ринок поховань

У Полтаві жінка кілька днів не могла поховати власну матір. Комунальники відмовляли їй у підпохованні з різних причин: спочатку — «нема документів», потім — «промерз ґрунт». Але реальна причина виявилась геть банальною: жінка мала необережність замовити послугу і придбати всі товари у приватних ритуальників, а не у міського спецкомбінату. Як наслідок уся риторика звелася до простого «ми вирішуємо — хоронити чи не хоронити». Журналісти Полтавської хвилі пройшли цей шлях разом із жінкою, зафіксувавши і цю розмову, і ще чимало вражаючих фактів.

Ця історія — не про одну окремо взяту родину. Вона показує якою вразливою може бути людина у системі, де ключові рішення зосереджені в руках одного комунального підприємства.

У березні 2026 року Катерина (за проханням героїні ім'я змінено) після втрати матері звернулася по допомогу до приватної ритуальної служби. Їхні працівники часто перебувають неподалік моргу на території обласної лікарні, де одразу контактують із родичами померлих і пропонують допомогу — зокрема з оформленням документів та супроводом під час поховання. Саме тому до їхніх послуг нерідко звертаються, особливо коли немає часу чи ресурсу займатися організацією самостійно.

Варто зазначити, що подібний підхід характерний не для всіх ритуальних компаній. Переважна більшість зосереджені на продажі атрибутики та організації самого прощання, допомагаючи у бюрократичних питаннях виключно порадами та вказівками.

Однак у випадку Катерини, це не допомогло уникнути конфлікту.

20 тисяч гривень за могилу: розслідування про корупцію на ринку поховань Полтави

День перший: «Не там скупились»

Оформивши всі документи і придбавши ритуальні товари, жінка приїхала на центральне міське кладовище, щоб оформити договір-замовлення на поховання. Цим питанням у Полтавській громаді опікується КП «Спецкомбінат похоронно-ритуального обслуговування» міськради. Оскільки нині цей цвинтар закритий для нових поховань,  Катерина планувала зробити підпоховання матері до похованої на тому ж кладовищі понад півстоліття тому родички, що дозволено законодавством. До речі, чи справді це кладовище нині закрите для нових поховань — читайте у минулому розслідуванні Полтавської хвилі.

Читайте також

Свіжі могили на закритому кладовищі: як у Полтаві процвітає тіньовий бізнес на смерті

Зі слів жінки, спочатку справи йшли нормально: працівники комунального підприємства почали оформлення документів на підпоховання. Однак ситуація кардинально змінилася, коли мова зайшла про організацію похорон і з’ясувалося, що родина вже замовила поховання «під ключ» у приватної фірми. У цей момент тон розмови різко змінюється — жінці повідомляють, що із похованням «можуть бути труднощі».

Спершу працівник кладовища телефонує керівництву, щоб отримати вказівки. Після короткої консультації він наполягає: родина має розірвати договір із приватною ритуальною службою і придбати всі необхідні товари у «СК ПРО». Мовляв, це правило таке. Однак родина померлої про такі «правила» не знала, та і не могла знати, на що комунальний ритуальник пропонує жінці «легке рішення»  — викликайте поліцію і вимагайте повернути гроші.

Згодом, розповідає Катерина, він без натяків і манівців заявить: на цьому кладовищі працюють виключно комунальники, а приватні фірми сюди не допускають. Ця розмова є й на записі у журналістів:

«Дивіться, усі приватні і ритуальні магазини працюють по інших кладовищах. Це кладовище, Боженко, обслуговує тільки господар. ("СК ПРО" – ред.)... Сюди більше, крім цієї нашої установи, ніхто не запускається... Давно ми з ними (приватниками – ред.) вже на цю тему розмовляли: і з директором розмовляв, а вони не розуміють».

Фактично йдеться не просто про організацію роботи, а про обмеження доступу для конкурентів.

На записах журналістів Полтавської хвилі чути, що попри наполягання родини, що їм треба лише викопати могилу й усі відповідні документи вони мають, працівник озвучує свою позицію ще відвертіше — діяти можна лише «за їхніми правилами»:

«Ми державна структура. І ми вирішуємо —ховати чи не ховати».

У результаті перемовин першого дня родина залишається без місця для поховання, з тілом у морзі та максимальним нерозумінням що робити далі. Приватна служба, яка вже супроводжує поховання, наполягає боротися — вирішити питання наступного дня.

День другий: «Нема документів»

Наступного дня родина знову на порозі кладовища. Цього разу — вже з представником приватного бюро та з журналісткою Полтавської хвилі.

За ніч риторика в комунальників змінилася і вони знаходять нову причину для відмови: мовляв, у жінки немає потрібного пакета документів для підпоховання.

…Нагадаємо, ще вчора це питання навіть не стояло…

Довідка: Відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу», для підпоховання  потрібні:

• свідоцтво  про  смерть померлого;
• згода користувача місця родинного поховання;
• оригінал свідоцтва про   смерть чи свідоцтва про поховання  першого похованого.

Умовно — три папірці.

У жінки ж раптом починають вимагати перелік документів дещо ширший, зокрема лікарську довідку про причину смерті і документи, що підтверджують родинні звʼязки. Однак одразу ж мимохіть зазначають, що навіть наявність усіх документів не гарантує їй дозволу провести підпоховання. Тому жінці порадили не витрачати час:

«Ось ці всі документи, потім ваші документи, потім ви пишите заяву, а потім, можливо, буде розгляд вашого поховання... Але проблема ось ця – збирати купу документів. Витрачати час. Ви просто зара самі витрачаєте свій час. Я без документів навіть йти дивитися не буду, де це знаходиться».

Поганявши родину кілька годин по кабінетах, жінці пропонують поховати родичку на іншому кладовищі, у Гожулах, — «щоб не витрачати дорогоцінний час». Іронічно, що за таким умов Катерині потрібно було б витратити вже не тільки час, а й додаткові гроші, щоб купити в комунального підприємства нове місце.

Зрештою, у дискусію потерпілої та комунальників втручається і представник приватної «ритуалки». В цей момент спалахує скандал і замість розвʼязання проблеми родину просто виставляють за двері.

«Вийдіть, будь ласка. Ви бачите, я зайнятий трішки. Ви ж бігаєте по всій Полтаві? Уже ж вся Полтава за вас звонить. Ну так ідить дальше, походіть трошки».

Проте пізніше, коли журналістка попросила дати офіційний коментар стосовно ситуації одного з представників комунальної установи, з яким жінка раніше намагалася вирішити питання підпоховання, той заявив, що ніякої жінки не бачив. Після цього він швидко покинув кабінет, запевняючи, що є звичайним охоронником.

«Я? Я її не бачив… Я звичайний охоронець цієї будівлі. Я ніякого відношення до похорон не маю».

Водночас, приватна служба, яка вже була залучена до організації поховання, продовжує стояти на своєму — повертати кошти за частково виконану роботу та оплачені товари підприємство не бажає:

«Вони в нас повністю оформились, ми допомогли їм все зробити з документами. Привезли на комбінат, щоб вони проплатили яму... Але нам стали перешкоджати: сказали, що ви (родичі – ред.) повинні у нас закупитися і тільки потім ми вам будемо копати яму і ви вцілому зможете провести процедуру поховання. Звісно, ми почали розбиратися, ніяких доказів вони не надали...ухиляються від розмови, закриваються в інших кабінетах, на цьому все завершується. Мене особисто намагались звідси вигнати» — зазначає представник приватного ритуального бюро.

У підсумку родичка померлої фактично опиняється заручницею між двома сторонами геть не її конфлікту.

Розуміючи, що ситуація заходить в глухий кут, Катерина викликає поліцію. Правоохоронці приїжджають, однак розвʼязувати ситуацію не поспішають. Попри сподівання потерпілої, що поліція поставить у цій справі крапку, поліціянт обмежився «людською порадою» домовитись і залагодити конфлікт. В результаті жінка так і не написала заяву. Пізніше в коментарі журналістам вона пояснила — не вірила, що це допоможе, адже їй дали зрозуміти: швидкого рішення не буде. Наразі редакція очікує відповідь від правоохоронних органів на запит.

На кінець другого дня, жінці так і не вдалося розвʼязати питання поховання родички через конфлікт комунальників і приватників. В обох запропонованих комунальниками варіантах, жінка мала б заплатити «СК ПРО»  — або за атрибутику, або за місце на новому кладовищі.

День третій: «запізнення і промерзла земля»

На третій день жінка знову приходить з наміром укласти договір на поховання. Зваживши всі «за» та «проти», вона вирішила погодитись на варіант з кладовищем в Гожулах. Але відповідь виявилася приголомшливою: комунальники заявляють, що нині всі копачі зайняті і вона запізнилася.

Тим часом журналісти Полтавської хвилі намагаються розібратись у ситуації зі свого боку. Після відмови комунальників пояснити свої дії, телефонуємо до пані секретаря міської ради Катерини Ямщикової — пояснюємо, що відбувається і як. У відповідь нам обіцяють розібратись і передати ситуацію профільному заступнику та відповідальним керівникам.

Невдовзі шеф-редактору Віталію Улибіну передзвонює представник КП «СК ПРО» Анатолій Мудренко. У цій розмові зʼявляється вже нова причина для відмови у підпохованні. Мовляв, стара могила, на його думку, може бути неглибокою, адже пів століття тому люди нібито не мали інструментів для роботи. За його словами, якщо стару труну, наприклад через промерзання ґрунту, закопали неглибоко, то нову неможливо опустити без ризику пошкодити старе поховання:

«Ми не знаємо, на якій дійсній глибині було поховання. Якби всі поховання були дійсні б на метр вісімдесят — без питань. Ну так як на даний момент, як оце в цьому році, що зима прийшла і грунт промерз від метра до метр сімдесят. Ми били і б’єм ще до сих пір відбійниками. То ви можете уявити: в той час такого не було, ну знаряддя праці, щоб його розбити. І люди і скати палили, і дрова палили — і все, щоб тільки як-небудь людину поховать».

Це стало вже третьою причиною для відмови у законному праві на підпоховання на сімейній могилі за три дні. При цьому ґрунтувалася вона виключно на припущеннях, не підтверджених ні фактами, ні перевіркою.

Показово, втім, що після втручання журналістів питання все ж вдалося зрушити з місця. В той самий день комунальники таки виділили жінці місце на кладовищі в Гожулах. Зрештою Катерина таки змогла поховати матір.

Чому «СК ПРО» — ключовий персонаж у похованнях у Полтаві

Усі цвинтарі Полтавської громади нині перебувають на балансі комунального підприємства «Спецкомбінат похоронно-ритуального обслуговування» міськради. Загалом — 91 кладовище. Саме це підприємство займається оформленням договорів на поховання і має право на копання могил на території кладовищ. У комунального підприємства також є й ритуальний магазин з усією поховальною атрибутикою: домовини, вінки, хусточки і рушники, віночки і хрести, лампадки й свічечки та інші ритуальні дрібниці. Проте полтавці мають право обирати товари і в інших ритуальних магазинах та замовляти послуги у ритуальних бюро.

Якщо коротко: маєш час, то можеш сам займатися похованням, а не маєш — можеш докинути коштів і скористатися послугами спеціально навчених людей. У будь-якому разі комунальне підприємство не може відмовити у похованні, адже це його прямий обов'язок як установи. Проте, як виявилося, полтавці опиняються у ситуації, коли комерційні війни унеможливлюють прощання із родичем.

Так а що по тарифам?

У відповідь на запит Полтавської хвилі комунальне підприємство надало тарифи на свої послуги, тож:

• оформлення договору-замовлення на організацію та оформлення поховань – 16 грн;
• оформлення свідоцтва про поховання – 12 грн;
• копання могили (залежно від розміру та пори року) – від 749 до 4310 грн;
• поховання урни у колумбарну нішу – 302 грн;
• підпоховання урни у колумбарну нішу – 391 грн;
• поховання урни у землю (залежно від пори року) – від 582 до 827 грн.

Фіксовані ціни також підприємство має і на поховальну атрибутику:

• труна оббита та лакована – від 5350 до 20600 грн;
• подушка в труну – 252 грн;
• комплект (покривало+подушка) – від 690 до 1500 грн;
• тканина рушникова (12 метрів) – 600 грн;
• вінок зі штучної хвої і штучних квітів – від 145 до 2990 грн;
• стрічка траурна з написом – 108 грн;
• хустка ритуальна – від 9 до 75 грн;
• хрест деревʼяний на могилу – від 380 до 750 грн;
• хрест металевий на могилу – від 800 до 1200 грн.

Варто зазначити, що у розмові зі згаданою раніше героїнею комунальники часто наголошували на «завищених» цінах приватних ритуальників, тож ми вирішили порівняти ціни. Для цього обрали кілька приватних ритуальних бюро в різних частинах міста. У більшості з них зазначили, що остаточна ціна залежить від низки факторів — зокрема ваги померлого, формату поховання та додаткових послуг. Втім, нам вдалося визначити орієнтовний «середній чек».

Мінімальний набір для поховання у приватних бюро коштує 9–13 тисяч гривень. До нього входять труна, покривало, подушка, тканина, вінок, стрічки, хустки та хрест. У комунального підприємства аналогічний базовий набір, відповідно до наданих тарифів, може коштувати близько 8 тисяч гривень. Водночас Полтавська міська рада реалізує програми відшкодування вартості поховання для окремих категорій — зокрема військових та внутрішньо переміщених осіб — саме через комунальну службу. Тобто для переселенців та загиблих все надають безоплатно.

Окремо оплачуються супутні послуги. Зокрема, катафалк у межах міста обійдеться приблизно у 3–4 тисячі гривень (виїзд за межі міста оплачується додатково), бригада копачів — близько 4 тисяч гривень, послуги священника — орієнтовно 1,5–2 тисячі гривень. Також приватні ритуальні бюро пропонують організацію кремації: послуга «під ключ» у Києві або Харкові коштує близько 19–23 тисяч гривень.

Таким чином, різниця у вартості між приватними та комунальними послугами є, однак вона, насправді не виглядає суттєвою. Водночас перелік послуг відрізняється: зокрема, комунальне підприємство не надає окремих сервісів як-от перевезення тіла чи організація відспівування, які забезпечують приватні бюро.

У підсумку вибір часто залежить не лише від ціни, а від доступу до самих послуг — і саме це, як показує історія Катерини, може ставати ключовою проблемою.

У чому проблема співпраці?

Відповідно до законодавства, а саме пункту №8 Положень про ритуальну службу в Україні, ритуальні бюро мають укладати із комунальним підприємством договори:

«Суб'єкт господарювання (далі — СГ),  що  виявив  бажання працювати на ринку ритуальних послуг, має подати до територіальної ритуальної служби відповідну заяву  щодо укладання договору про надання ритуальних послуг».

У відповіді на запит «СК ПРО» повідомило, що жодна ритуальна служба із відповідними заявами не зверталась. Відтак виникає питання: чи йдеться про відсутність належної взаємодії на ринку — чи про ситуацію, в якій правила співпраці фактично не працюють?

Ми кілька разів намагалися зв’язатися з директором «Спецкомбінату похоронно-ритуального обслуговування» Рамазі Заркуа, аби отримати відповіді, втім він ігнорує дзвінки журналістів. Однак ми залишаємо за ним право зв’язатися з редакцією та висвітлити свою позицію. Аналогічна ситуація склалася і з керівництвом Полтавською міської ради.

Поховати не можна померти

У Полтаві ринок ритуальних послуг виглядає не як сфера з конкуренцією та чіткими правилами, а як замкнене коло, де комунальне підприємство одночасно встановлює умови, контролює їх виконання і, зрештою, вирішує, хто і за яких обставин може скористатися цими послугами. У таких умовах будь-яка альтернатива — зокрема приватні ритуальні служби — сприймається не як партнерство, а як загроза, яку намагаються витіснити адміністративними методами.

Водночас і сам ринок приватних послуг не виглядає ідеальним: конкуренція за клієнта, активне залучення родин одразу після втрати та супровід у конфліктних ситуаціях свідчать про напружене середовище, де інтереси бізнесу нерідко перетинаються з етичними межами.

Показово, що причини відмов змінюються залежно від ситуації: від «неправильних» покупок до браку документів чи навіть погодних умов. Усе це створює відчуття не чітко визначеної процедури, а ручного управління процесом. І саме в цьому — головна небезпека. Бо коли правила не є прозорими і однаковими для всіх, вони перетворюються на інструмент тиску та монополії.

Цей випадок став публічним — і питання вдалося вирішити. Але залишається головне питання: скільки подібних історій так і залишаються непоміченими? І скільки людей змушені погоджуватися на вигадані умови лише тому, що не мають ресурсу боротися?

Цей матеріал здійснено за підтримки програми "Сильніші разом: Медіа та Демократія", що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією "Незалежні регіональні видавці України" (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми