«Ніхто не сумнівався, що Полтава – імперське місто»: Світлана Тараторіна про Крим, фантастику та переосмислення

Авторка книг «Лазарус» та «Дім Солі» мешкала у Полтаві два тижні у рамках літературної резиденції, досліджувала регіон, аби написати про нього.

До кафе, де ми домовилися зустрітися, заходить «жінка з чорним як земля волоссям, яку я знаю вже кілька років», щоправда знаю лише за її книгами «Лазарус» про імперський Київ та постапокаліптичним романом про Крим «Дім солі». Її звуть Світлана Тараторіна. Вона – українська письменниця. Спочатку я хвилююся, бо ж не знаю її характеру, не знаю, які питання будуть прийнятні для неї, а яких краще не торкатися, але вона привітно посміхається, вітається зі мною та моїм сином, замовляє собі матчу та запитує, де їй краще сісти, аби мені було комфортно записувати нашу розмову.  Світлана Тараторіна мешкала у Полтаві протягом двох тижнів у рамках літературної резиденції культурної агенції «Терени», досліджувала наш регіон, аби в майбутньому написати про нього. Говорить, що повезе з собою додому пʼять кілограм книг про місто, які можна було б придбати і в Києві, та пʼять кілограм, які у неї точно з'явилися після дегустації галушок, качаної каші та інших полтавських смаколиків. 

Полтава

Пані Світлана розповідає про те, як нещодавно на одному з курсів, присвячених архітектурі, спостерігала за реакцією слухача-поляка, який побачивши на фото Полтавський краєзнавчий музей та школи Опанаса Сластіона зацікавився українською культурою, озвучивши думки, що у них (у Польщі – ред.) такого немає.

Полтавський Орел

Говоримо з пані Світланою і про імперські памʼятники у місті. Розповідаю їй про суперечки, що не один рік точаться довкола знесення Монумента Слави (памʼятик Орлу) і про те, що з ним краще робити. Доходимо до висновку, що історію варто переосмислювати.  Далі ми з пані Світланою говоримо про те, як розповідати дітям про такі памʼятники. Вона переконана, що варто вчитися на історії та помилках, бо лише це приведе нас усіх до переосмислення.  Далі переходимо до розмови про письменників минулих століть, згадуємо, як у шкільній програмі вчили про те, що чи не кожен з них страждав, і біографії були геть не життєствердні. Звісно, нікуди дітися, бо наші письменники творили в таку добу, але від того вони не перестали належати Україні.  Говоримо і про Панаса Мирного, його письменництво та чиновницьку службу. Висновуємо, що зараз можемо тільки переосмислити та прийняти, що певним чином вони робили речі, які були даниною епосі, що так було, бо така була історична доба, і кожна людина жила чи живе в своїй історичній добі.  Зараз ми опинилися в точці, коли маємо свою країну, за яку боремося, і не варто відкидати, що до цього шляху теж ішли люди, які змагалися, боролися, десь перемагали, десь пішли на поступки. У кожного з них був свій шлях. 

Про книги

Світлана Тараторіна говорить, що аудиторії «Лазаруса» та «Дому солі» різні. Зауважує, що «Дім солі» складніший, бо Крим – тригерна і маловідома тема, до того ж уже понад десять років ми не маємо доступу до того, що відбувається на півострові. Погоджуюся з її думкою про різні аудиторії і складність книги про Крим, бо коли шукала її у полтавських книгарнях, продавці рекомендували все ж придбати «Лазарус». Багато хто говорить, що «Дім солі» перегукується із «Дюною». Як ви ставитеся до того, що ваші  книги порівнюють з іншими? Вас це ображає чи навпаки?  Пані Світлана зауважує, що надихала її не «Дюна», а інші тексти й умовні цитати з них в «Домі солі» побачать ті, хто читав інші фантастичні твори.  Роман «Дім солі» Світлана Тараторіна дописувала у 2022 році під вибухи. Він мав вийти тоді ж, але через повномасштабне вторгнення видавництво на рік перенесло публікацію. 

Контрольований жах

Світлана Тараторіна разом з колегами має ютуб-канал, де говорить про фантастику та авторів. На зустрічі вони запрошують письменників. Одним із них був автор славнозвісного «Відьмака» Анджей Сапковський.  «Коли ти живеш в світі неконтрольованого кошмару, то відкривши книгу, де монстри і страшна реальність, можеш все це контролювати, у одну мить закривши сторінки». 

Крим

Світлана Тараторіна почала писати роман про Крим у 2019 році.  Коли росія анексувала Крим, пані Світлана зрозуміла, що дуже мало знає про півострів і почала шукати всю можливу інформацію, бо те, чого її вчили в школі, було сповнене російськими міфами.  Вона розповідає про давню історію Криму, яка постійно губиться через переселення людей. Розповідає, що бабуся з дідом переїхали до Криму ще у 60-х роках минулого століття і що історія півострову губиться через ці переселення.  Коли я писала «Дім Солі», мені хотілося розібратися в стосунках Криму з сусідами. Бо я кримчанка, мені довгий час розказували, що в нас найближчий сусід – росія. Коли ж я для себе розкладала історію Криму, то зрозуміла, що він набагато ближче до України. Інше питання, що це майже не досліджується. Світлана Тараторіна розповідає про свої дослідження та згадує історію німецького дослідника Карла Раде, який у 1860 році їздив Кримом і фіксував,  що в будинках кримських татар дуже популярні ковані скрині, подібна до української вишивка. Також згадує про зразки глиняних тарелей Романа Скибіна, що подібні до українських.  Перетини з Україною глибші, ніж ми можемо уявити. Це сусід, з яким ми разом уже століттями боремося проти спільного ворога. Можна говорити про статус Криму чи ставлення до території, але водночас зв'язки українців та кримських татар міцні і територіально, і культурно. До того ж зберегти власну культуру подеколи легше поруч з народом, який має іншу релігію, який тебе не розчинить, який не буде ставитися до тебе, як до менш вартісного. 

***

Бабуся Світлани Тараторіної жила в Криму до 2021 року, лише у 94 роки вона переїхала на материкову Україну. Світлана розповідає про втрачені звʼязки з кримцями, про неможливість спілкуватися з родичами та товаришами, які залишилися там. Ми говоримо про те, що зараз не можемо говорити з ними про війну. Що нам уже зараз можна робити? Сподіватися, що вони повернуться, і, аби прихилити їх на сторону України та зменшити російський вплив – розказувати історії, писати книжки про ці території. Ми ще довго говоримо з пані Світланою про Крим, людей в окупації та тих, хто живе під постійними обстрілами. Про війну та гуртки на які ходять наші діти, про книги. Наостанок я прошу її порадити пʼять книг, які варто прочитати. Тож ділюся і з вами цим списком.  Пʼять книг від Світлани Тараторіної:

1. «Українська сучасна проза: 25 найкращих оповідань»
2. Іван Нечуй-Левицький «Хмари»
3. Фабіан Бауманн «Розділена династія. Родинна історія російського та українського націоналізмів»
4. Гульнара Бекирова «Пів століття опору. Кримські татари від вигнання до повернення (1941-1991 роки). Нарис політичної історії»
5. Тетяна Таїрова-Яковлєва «Іван Мазепа і Російська імперія. Історія “зради”»

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.