«2000 метрів до Андріївки». Чому варто дивитися новий фільм Мстислава Чернова
Зміст
Вступ
Про що
Власне враження
Про що
У цивільному житті ми долаємо 2000 метрів приблизно хвилин за 20 пішки. У стрічці, аби подолати 2000 метрів до села Андріївка, яке вже повністю стерте росіянами, українські захисники віддають значно більше, ніж час. У центрі документального фільму воїни третьої штурмової бригади, які мають завдання – просунутися через посадку та звільнити населений пункт Андріївка поблизу Бахмута, що є стратегічно важливим для росіян і підняти над руїнами український прапор. Отож, є посадка з вигорілими деревами, а по обидва боки від неї заміновані поля. Рухатися вперед і вибивати противника можна тільки пішим ходом. Разом із бійцями поруйнованою лісосмугою, від якої лишилися тільки стовбури дерев, рухається і Чернов зі своєю групою. Бій триває весь час, а шлях до Андріївки ділиться метрами: 2000 метрів, 1000 метрів, 300 метрів, Андріївка. Кожен метр позначений стріляниною, розмовами з бійцями, пораненнями та смертями. Фільм переносить нас по той бік екрана у прямому сенсі цього слова. Глядачі бачать все очима військових, які долають ці 2000 метрів. І кожен міліметр шляху – надважкий. Знищена земля, попелище замість села, тіла окупантів. А ще багато історій про наших воїнів, які викликають гордість попри те, у яких умовах вони знаходяться. Це не тільки історія про боротьбу. Це і про проблеми з якими стикається військо, і про події, які переживають не так давно цивільні чоловіки на лінії фронту. Це історія про Фріка з Покровського району, який навчався у Харківському політехнічному університеті та у 22 роки пішов добровольцем на фронт і «сам перевчився» розмовляти українською. Це про Шеву, який пішов добровольцем і переживає за дружину, бо вона витрачає багато сил, коли переживає за нього. Це про Фєдю та Кобзаря, Гагаріна та тих, хто загинув на тих 2000 метрів. А ще це історія про те, що залишається від знищених війною населених пунктів. Про віру військових у краще майбутнє, за яке вони тримаються, та про доброту. Бо геть виснажені штурмом, мріючи лише про душ або похід в баню, вони знаходять в Андріївці маленьку кицьку, яку називають Андріївкою та забирають із собою. Для українців це фільм про те, як насправді відбуваються контрнаступи. Це кадри, які фіксують нашу реальність без прикрас та вирваних з контексту фраз. Для іноземної аудиторії це чітке та детальне відображення нашої реальності та про те, що очікування не завжди дорівнюють реальності, особливо якщо ти в рожевих окулярах і не хочеш їх знімати. А остання фраза змушує задуматися: «А якщо війна триватиме все наше життя?».Власне враження
Переглядаючи фільм, хотілося обхопити голову руками і кричати. Голосно.0
